МОЖЛИВІСТЬ ВСТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОГО СЕРВІТУТУ В ДОГОВОРІ ДАРУВАННЯ

Згідно з ч. 1 ст. 717 Цивільного кодексу (надалі – ЦК) України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. З цього визначення, а також з інших статей глави 55 ЦК слідують такі юридичні характеристики договору дарування, як:
– це договір, що опосередковує перехід права власності, тобто за ним відбувається передача майна у власність від однієї особи до іншої;
– цей договір безоплатний;
– відтепер він може бути не лише реальним, а й консенсуальним, оскільки дарувальник зв’язаний обіцянкою передати майно обдаровуваному і в майбутньому;
– допускається дарування під умовою та зі встановленням обов’язку обдаровуваного, який у такому разі буде мати не лише права (прийняти майно в дар), а й обов’язки.
Вказані твердження є однозначними і сумніву не піддаються. Втім, вони не позбавляють від питань, що стосуються насамперед можливості передбачення цим договором умови стосовно встановлення особистого сервітуту для відчужувача (дарувальника), тобто його права користуватися подарованим ним майном.
Дійсно, це питання варте того, щоб із його приводу виникали абсолютно протилежні точки зору, бо це є наслідком вад нормативно-правового регулювання відносин дарування. З одного боку, у ч. 2 ст. 717 ЦК чітко вказано, що договір, який встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. І це стало підставою для тверджень про недопустимість передбачення в договорі дарування особистого сервітуту для дарувальника . З іншого ж боку, ст. 725 ЦК надає право дарувальнику встановити в договорі обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи, зокрема, особистого сервітуту. Внаслідок цього постає питання про співвідношення такого дозволу із забороною, що міститься в ч. 2 ст. 717 ЦК про встановлення аналогічного обов’язку обдаровуваного стосовно самого дарувальника.
На перший погляд, проблеми немовби не вбачається, оскільки така правова конструкція повністю вписується в правову природу безоплатності, адже якщо обдарований матиме обов’язок по відношенню до третьої особи, то це не робить договір дарування оплатним, а якщо по відношенню до дарувальника, то

Інна Спасибо-Фатєєва отримати повну версію статті