Цей матеріал Ви можете отримати безкоштовно…

ОЛЕНА САМОЩЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
ЩОДО ВНЕСЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ
ДО ЄДИНОГО РЕЄСТРУ
19 червня 2009 року відбувся перший Всеукраїнський з’їзд нотаріусів України. За результатами з’їзду було розроблено звернення до Міністра юстиції України, в якому було запропоновано деякі зміни, зокрема до ПОЛОЖЕННЯ про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів:
«Внесення до Єдиного реєстру відомостей про витрачання бланків здійснюється Реєстраторами Єдиного реєстру впродовж семи днів з дня витрачання бланка»: «Обов’язковій перевірці підлягає кожний бланк, на якому викладено текст документа, що подається нотаріусу для вчинення нотаріальних дій, окрім тих бланків, що отримані нотаріусом на своє ім’я від ДП «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату». «Нотаріуси, які не мають власних систем доступу до Єдиного реєстру або не можуть отримати доступ до реєстру через технічні недоліки (поломка комп’ютера, відсутність зв’язку з реєстратором, інтернет-зв’язку, збої енергопостачання тощо), здійснюють перевірку справжності бланка шляхом звернення до Адміністратора Єдиного реєстру». «Установити, що перевірка справжності спеціального бланка нотаріальних документів за даними Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів при вчиненні нотаріусом нотаріальної дії здійснюється безкоштовно» та ін.
Ці зміни було запропоновано з метою зменшення витрат, що впливають на вартість нотаріальних дій у період економічної кризи.
4 листопада 2009 року Міністерством юстиції України було прийнято Наказ № 2053/ 5 «Про організаційні заходи з постачання, зберігання, обігу, обліку спеціальних бланків нотаріальних документів і звітності про їх використання» (далі — Наказ № 2053/ 5).
Розглянемо, що із запропонованого нотаріусами було враховано в цьому наказі.
1. Перевірка бланків за даними
Єдиного реєстру
Відповідно до Наказу № 2053/5 нотаріуси отримали можливість здійснювати перевірку справжності бланків шляхом подання заяв про видачу витягу/інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів до будь-якого Реєстратора. Але те, яким чином здійснюється така перевірка, фактично звело нанівець цю можливість. Який громадянин буде чекати, поки нотаріус складе заяву відповідно до додатка 6 до Порядку ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, затвердженого Наказом № 2053/ 5, збігає до установи банку для здійснення оплати (до заяви додається документ про внесення плати за перевірку справжності бланка в Єдиному реєстрі), потім добіжить до колеги, дочекається, коли він зробить перевірку бланка та всі необхідні відмітки (Реєстратор, що виконав перевірку бланків, на заяві нотаріуса робить такі відмітки: дата та вхідний номер заяви; ідентифікаційний номер перевірки (далі — ідентифікатор)), потім повернеться до себе в контору і… Як ви вважаєте, на якому «етапі» громадянин піде з контори? Складається таке враження, що цей пункт в наказі для «галочки».
2. Плата за користування
Єдиним реєстром

Згідно ч. 5 ст. 18-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий напис є виконавчим документом.
Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, після чого оригінал документа разом із виконавчим написом подається стягувачам до відповідного відділу виконавчої служби для примусового виконання.
Оспорювання боржником виконавчого напису після відкриття виконавчого провадження є обов’язковою підставою для зупинення виконавчого провадження за п. 4 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», про що державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу ДВС (додаток № 1). Виконавче провадження зупиняється до вирішення судом питання по суті.
Скарга по виконавчому напису подається до відповідного суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори чи робочого місця приватного нотаріуса в 10-денний строк з дня вчинення неправильної нотаріальної дії. Тому при зверненні стягувача з виконавчим написом раніше 10-денного терміну з дня його вчинення він може бути оскаржений, але після – ні.
Законодавством конкретно не передбачено, яким чином державний виконавець може дізнатися про існування такої скарги. Тому на практиці досить часто виникають

ВОЛОДИМИР МОСКІВЕЦЬ,
приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу
ЩОДО ЗМІН ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ДЕРЖАВНУ РЕЄСТРАЦІЮ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ТА ФІЗИЧНИХ ОСІБ — ПІДПРИЄМЦІВ»
Внесені законодавцем протягом 2010–2011 рр. зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон) спростили процедуру реєстрації юридичних осіб та знач¬но зменшили частку роботи нотаріуса при підготовці документів до реєстрації.
Внесеними змінами, зокрема, визначено нові терміни:
модельний статут — типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов’язки та відносини, які пов’язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб;
принцип мовчазної згоди у сфері державної реєстрації — принцип, згідно з яким державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення або про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем за її рішенням;
Внесені зміни до ст. 8 Закону щодо вимог до оформлення документів, які подаються державному реєстратору передбачають, що установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.
Нотаріальне засвідчення справжності підпису засновників на статуті не вимагається.
Змінено вимоги до документів щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі:

ОЛЬГА ГРИБАНОВА,
приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ПРАВ У РАЗІ ПОДІЛУ АБО ВИДІЛУ ЧАСТКИ З ОБ’ЄКТА НЕРУХОМОГО МАЙНА
Згідно зі статтями 367, 372 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) майно, що є у спільній частковій власності або у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі такого поділу право спільної часткової або сумісної власності на майно припиняється. Договір про поділ нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зі ст. 364 ЦК України договір про виділ у натурі частки з нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Необхідно з’ясувати порядок здійснення державної реєстрації прав у разі поділу або виділу частки з об’єкта нерухомого майна, а також те, хто здійснює таку реєстрацію: орган державної реєстрації чи нотаріус; який документ встановлює право власності на такі об’єкти. Звернемося до нормативних актів, які регулюють таку реєст­рацію.
Стаття 21 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон про державну реєстрацію речових прав) встановлює порядок державної реєстрації прав у разі поділу або виділу частки з об’єкта нерухомого майна.

Дитиною вважається особа до досягнення нею повноліття, тобто 18 років.
Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України залежно від віку діти поділяються на малолітніх – фізичних осіб, які не досягли чотирнадцяти років, та неповнолітніх – фізичних осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Малолітні та неповнолітні діти можуть мати на праві приватної власності майно.
Малолітні особи вправі самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, які задовольняють побутові потреби дитини, стосуються предмету, що має невисоку вартість та відповідає фізичному, духовному чи соціальному її розвитку. Також названі особи вправі здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності.
Однак, малолітні особи не відповідають за завдану ними шкоду, оскільки вони визнаються неделіктноздатними і не можуть бути суб’єктами цивільної відповідальності.
У відповідності зі ст. 1178 Цивільного кодексу, за завдану неповнолітніми шкоду відповідають їх батьки (усиновлювачі), опікуни, навчальні, виховні та інші установи, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини. Зокрема, батьки відповідають за малолітніх за принципом рівної дольової відповідальності, незалежно від

Цей матеріал Ви можете отримати безкоштовно

Развитие ипотечных отношений все больше вопросов ставит перед их участниками и порождает совсем уж непростые вопросы в нотариальной практике. Законодательство, регулирующие передачу недвижимости в залог, заставляет нотариусов разрешать следующие проблемы: во-первых, с применением какого конкретно закона сторонам приходится иметь дело, во-вторых, что именно передается в ипотеку. Автор попытается разобраться в этой статье конкретно с этой проблематикой.
Специальными законами, регулирующими ипотечные отношения, являются: Закон Украины «Об ипотеке», Закон Украины «Об ипотечном кредитовании, операциях с консолидированным ипотечным долгом и ипотечных сертификатах» (далее – Закон № 979-IV), а также Закон Украины «О финансово-кредитных механизмах и управлении имуществом при строительстве жилья и операциях с недвижимостью» (далее – Закон № 978-IV), которые и позволяют дать представление о предмете ипотеки в каждом конкретном случае.
Напомню, что Закон Украины «Об ипотеке» в определении, что в понимании этого закона относится к недвижимости, установил следующее: недвижимым имуществом (недвижимостью) являются земельные участки, а также объекты, находящиеся на земельном участке и неотъемлемо связанные с ним, перемещение которых является невозможным без их обесценивания или замены их назначения. Далее Закон установил, что залог воздушных и морских суден, суден внутреннего плавания, космических объектов, имущественных прав на недвижимость, строительство которой не завершено, регулируется по правилам, установленным этим Законом. Такая формулировка дает возможность установить, что имущественные права, безусловно, не являются недвижимостью в понимании этого Закона, а лишь регулируются правилами, определенными в этом Законе.
Имущественные права в качестве предмета ипотеки передаются и при реализации отношений, которые регулируются Законами № 978-IV и № 979-IV. Так Закон № 979-IV, регулирующий отношения в системе ипотечного кредитования, а также преобразования платежей по ипотечным активам в выплаты по ипотечным сертификатам с применением механизмов управления имуществом, хотя и не содержит определений недвижимого имущества и имущественных прав на недвижимость, но устанавливает особенности при передаче в ипотеку указанного имущества. Следует учитывать сферу применения этого закона, так как в практической нотариальной деятельности нам приходиться сталкиваться с отношениями, урегулированными этим Законом гораздо реже, чем с другими нормами, регулирующими ипотечные отношения.
Статья 5 вышеупомянутого Закона устанавливает, что ипотекодателем по ипотечному договору, предметом которого являются имущественные права на недвижимое имущество, строительство которого не завершено, может быть как застройщик – лицо, которое организовывает строительство для личных целей или для передачи его в собственность другим лицам, так и лицо, собственностью которого эта недвижимость станет после окончания строительства. Измененная в декабре 2005 года редакция ст. 876 Гражданского кодекса Украины определяет, что собственником объекта строительства или результата других строительных работ, является заказчик, если иное не установлено договором. Т. е. в том случае, когда строится недвижимое имущество и у застройщика, который организовывает строительство, нет прав на объект строительства (собственником объекта строительства является подрядчик в соответствии с договором), у застройщика есть право требования, которое и является имущественным правом, может быть отчуждено и может быть предметом ипотеки. В случае, когда лицо не строит самостоятельно объект недвижимого имущества, но при этом будет иметь в собственности строящуюся недвижимость после окончания строительства, логичным бы было предположить, что речь идет о наличии права требования, а не чего-либо иного, потому что законодатель установил, что недвижимость еще только строится и в физическом смысле, как существующего объекта, его пока нет.
Закон № 978-IV в ст. 10, указывая на особенности обеспечения исполнения обязательств застройщика по договору перед управителем фонда, установил, что

О. В. КРАСНОГОР,
голова Чернігівського обласного відділення Української нотаріальної палати,
старший викладач Чернігівського інституту ім. Героїв Крут
Міжрегіональної академії управління персоналом
Р. М. ЛУЦЕНКО,
старший науковий співробітник Інституту історії та археології Північного Лівобережжя Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка
ІСТОРІЯ НОТАРІАТУ ЧЕРНІГОВЩИНИ
В І ПОЛОВИНІ ХХ СТ. ТА НА ПОЧАТКУ ХХI СТ.
Історія становлення та розвитку нотаріату на Чернігівщині розпочалась ще за часів Російської імперії. Після приєднання українських земель до Росії загальне імперське законодавство було остаточно поширене на Чернігівську губернію, згідно з Указом від 4 березня 1843 року. «Про введення в губерніях Чернігівській і Полтавській загальних про судочинство настановлень імперії». У Царській Росії до 1917 року діяльність нотаріату регулювалась Положенням про нотаріальну частину від 1866 року. Головною ідеєю Положення було відокремлення нотаріальної частини від судової. За цим Положенням, у містах створювались посади нотаріусів, вони визнавалися такими, що не перебували на державній службі, не мали права присвоєння чинів і отримання пенсій, їх діяльності було надано статус приватної юридичної практики.
У Чернігівській губернії Положення про нотаріальну частину вводилось з 1 червня 1874 року. Міністерство юстиції за погодженням з Міністерством внутрішніх справ та Міністерством фінансів визначали кількість нотаріусів для кожного міста і повіту. Станом на 1880 рік. у Чернігові діяло 4 нотаріуси (така ж кількість нотаріусів була у містах Суми, Полтава, Сімферополь, Стародуб, Ніжин), у Києві на той час працювало 7 нотаріусів. Усі нотаріуси були чоловіками.
Аби працювати нотаріусом, людина мала внести заставу. В Чернігові як у губернському місті застава складала 6 тисяч рублів. У заставу йшла лише готівка та державні процентові папери. Після призначення на посаду заставу передавали на зберігання до губернської скарбниці. У процесі своєї діяльності нотаріус мусив поповнювати заставу, щомісяця вносячи певну суму, яку визначав він сам. Ці сплати тривали, поки сума застави не складала 10 тисяч рублів. Застава у разі необхідності слугувала гарантом компенсації збитків, нанесених діяльністю нотаріуса.
Функціонуванню чернігівських нотаріальних контор сприяло положення міста Чернігова як адміністративного центру в регіоні. Вони займалися укладанням різного роду нотаріальних актів; видачею виписок із актових книг і копій угод; посвідчували копії, справжність підписів; посвідчували факт, що особа є живою; посвідчували мирові і третейські записи, прохання; здійснювали протести боргових векселів; приймали документи на зберігання. Сплата нотаріальних дій проводилась за добровільною домовленістю нотаріуса з клієнтом.
Бурхливі зміні в країні після 1917 року торкнулися і інституту нотаріату, який докорінно змінив свій правовий статус. У період з 1918 до 1920 роки організації та діяльності нотаріату в колишній УРСР приділялося мало уваги. Нотаріальна діяльність у цей час не була нормативно визначеною. Цивільний обіг був украй незначним. Ліквідація приватної власності на землю, засоби виробництва, на нерухомість призвели до нівелювання ролі і значення інституту нотаріату. Зобов’язальні відносини зводилися до аліментних, шлюбно майнових розділів, побутової купівлі-продажу, побутового підряду і не виходили за межі домашнього ужитку.
Декрет РНК УРСР від 19 лютого 1919 року «Про суд» скасував дореволюційні нотаріальні органи України, що існували до того часу, а Декретом РНК УРСР від 25 лютого 1919 року було засновано інститут народних нотаріусів, який проіснував до 16 квітня 1921 року. Учинення найпростіших нотаріальних дій було покладено на нарсуди, міліцію та домкомбіди.
З 20 х років діяльність нотаріату в Чернігові починає своє відродження. У Чернігові при губернському відділі юстиції створена нотаріальна камера, народним нотаріусом у ній працював Кніревський П. Т. (інтелігент за походженням, мав вищу освіту, був безпартійним).
У березні 1921 року Х з’їзд РКП (б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики. Зростання цивільного обігу, пов’язане з переходом до нової економічної політики, об’єктивно зумовило суттєвий розвиток нотаріальної діяльності. Існування договірних відносин між державними господарськими організаціями та приватними особами вимагало встановлення контролю за законністю вчинюваних правочинів. З цією метою 1921 року було видано декрети, які вимагали обов’язкового нотаріального засвідчення договорів про державні підряди та поставки, а також угод про купівлю-продаж не муніципалізованих житлових будівель.
На засіданні президії Губвиконкому Чернігівщини 3 жовтня 1921 року Губвиконком дав доручення Губ’юсту відкрити нотаріальну контору у Чернігові. Чернігівська державна нотаріальна контора була підпорядкована Чернігівській губернській раді народних судів, її очолив народний нотаріус Кніревський П. Т.
У 1923 році у Чернігові як губернському центрі було встановлено штат співробітників нотаріальної контори: нотаріус, діловод, конторник та кур’єр. Утримання нотаріальної контори проводилось за рахунок надходжень та зборів за нотаріальні дії (місцевий податок, гербовий збір, нотаріальний збір та інші). Чернігівська нотаріальна контора завдяки тому, що Чернігів був адміністративним центром, мала великий об’єм роботи та була прибутковою (як приклад: у квітні 1924 року прибуток склав 2719 рублів, на утримання контори було витрачено 171 рублів). Залишок прибутку поступав на рахунок Губсуду, з якого розподілявся між збитковими нотаріальними конторами Чернігівської губернії.
Зміни в країні на початку 20 х років також уплинули на інститут нотаріату, з розвитком НЕПу значно зріс об’єм роботи нотаріусів. У Чернігівській нотаріальній конторі (як інституті нотаріату адміністративного центра) посвідчувались договори між державними установами (як місцевого, так і губернського рівня), державними і приватними підприємствами та приватними особами.
Чернігівська нотаріальна контора займалася:
– посвідченням договорів відчуження та договорів застави денаціоналізованих споруд;
– посвідченням договорів переходу торгівельно-промислових підприємств;
– посвідченням заснування торгівельних та торгово-промислових товариств;
– посвідченням третейських записів;
– посвідченням довіреностей;
– посвідченням договорів між державними установами і підприємствами;
– посвідченням договорів підряду та поставок;
– посвідченням заповітів з обов’язковим унесенням до актової книги;
– посвідченням справжності копії підпису;
– надавала виписки та копії;
– приймала на зберігання документи.
Посвідчувались різного роду договори: договір з Губздравом про оренду Ічнянської державної аптеки; договір Губздрава про оренду державної Корюківської аптеки; договір між Губнаргозом про оренду двох цегляних заводів колишніх Петропавлівської Благовіщенської церков міста Березне.
Діяльність Чернігівської державної нотаріальної контори у 20 х роках регулювалась низкою інструкцій та циркулярів НКВС та НКЮ, Українським нотаріальним положенням (1923 р., 1925 р., 1928 р.) тощо.
Згідно з Українським нотаріальним положенням від 1923 року нотаріат було включено до складу органів юстиції. Організація та керівництво нотаріатом доручались органам судового управління.
При суді існувала комісія з перевірки знань нотаріусів та кандидатів на посаду нотаріуса. Комісія призначалася Президією Раднарсуду за програмою, затвердженою НКЮ. Нотаріуси не мали права на сумісництво не тільки у приватних організаціях, а і в державних установах. Вони були державними службовцями і отримували винагороду від держави за визначеними ставками, як і всі службовці. Нотаріальна контора була складовою Чернігівського Губсуду, тому її працівники отримували зарплатню відповідно до ставок Народного Комісаріату Юстиції. Так, народний нотаріус отримував 4063 руб. 50 коп., діловод — 2835 руб., кур’єр — 1512 руб. (станом на вересень 1923 р.).
Відповідно до нового нотаріального положення (1928 рік) функції Чернігівської нотаріальної контори значно збільшилися:
– передані справи окремого провадження, підсудні раніше народним судам (виконавчі написи на безспірних зобов’язаннях, вжиття заходів щодо охорони спадкового майна і прийняття до депозиту предметів зобов’язань);
– на нотаріальну контору покладено обов’язок видавати закладні свідоцтва.
З 1929 року в Україні та Чернігові зокрема зменшується обсяг нотаріальних дій. Це пов’язано із згортанням НЕПу та внесенням змін до Цивільного кодексу, згідно з яким державний сектор звільнявся від обов’язкового засвідчення договорів між підприємствами.
Після утворення Чернігівської області в 1932 році був створений Чернігівський обласний суд, який контролював діяльність Чернігівської нотаріальної контори.
Відповідно до Постанови ВУЦВК і РНК УРСР від 20.06.1933 р. «Про реорганізацію державного апарату» Чернігівська нотаріальна контора була ліквідована, замість неї у складі обласного суду був створений нотаріальний відділ. У 1937 році відбувається відродження нотаріальних контор по всій країні відповідно до Постанови від 20.10.1937 р. ЦВК і РНК УРСР у всіх обласних центрах.
Відповідно до Положення про управліннях Наркомату юстиції УССР (1939 рік) нагляд за органами нотаріату в Чернігівській області (в Чернігові відповідно) проводився Управлінням наркомату юстиції УРСР. З початку 1941 року обласне управління юстиції повністю контролювало діяльність нотаріату. Йому були повністю передані функції керівництва, нагляду, інструктування, матеріального забезпечення, фінансування і підбору кадрів (ці обов’язки раніше виконувались обласним судом).
З окупацією Чернігова німецькими загарбниками Чернігівська нотаріальна контора тимчасово припинила своє існування. Після визволення Чернігова 21 вересня 1943 року у місті починає відроджуватися разом з іншими державними установами і Чернігівська нотаріальна контора. Одна з перших справ Чернігівської нотаріальної контори після визволення міста стосувалась спадку (30 листопада 1943 року).
Відновившись після війни, нотаріат у Чернігові продовжує функціонувати і до сьогодні.
При цьому, як і по всій України, кількість нотаріусів збільшується із року в рік. Це відбувається виключно за рахунок збільшення кількості приватних нотаріусів. Так, станом на
1 січня 2010 року в Чернігівській області діють 28 державних нотаріальних контор та 83 приватних нотаріуси.
Насамперед збільшення відбулося у великих містах Чернігівської області: Чернігові, Ніжині, Прилуках. Тільки дві державні нотаріальні контори в Чернігівській області поки що не функціонують (Варвинська, Деснянська) та два районні нотаріальні округи (Семеніський, Талалаївський) не забезпечені послугами приватних нотаріусів.
Слід відзначити, що державний нотаріат став міцним фундаментом для створення та розвитку приватного нотаріату області, оскільки незаперечним фактом залишається те, що більшість приватних нотаріусів області — колишні державні нотаріуси. Вони є справжніми професіоналами, фахівцями з великим практичним і життєвим досвідом, зі значним стажем роботи в нотаріаті, відданими своїй справі людьми. Так, серед приватних нотаріусів Чернігівської області варто відзначити нотаріусів, які пропрацювали в нотаріаті більше 25 років — Дремлюга Раїса Михайлівна, Дудка Галина Ярославівна, Турчин Антоніна Миколаївна, Рекуха Любов Іванівна, Новик Віра Петрівна. У 2009 році їхні імена занесені до Золотої книги нотаріату України, яка ведеться Українською нотаріальною палатою.
Сьогодні приватний нотаріат набирає все більших обертів, про що свідчить збільшення кількості нотаріальних дій, що вчиняють приватні нотаріуси. Так, протягом 2009 року приватними нотаріусами області вчинена 215 561 нотаріальна дія, а державними нотаріусами — 116 733 нотаріальні дії.
Разом з тим вважаємо, що і державні нотаріуси нашої області чудово вправляються з покладеними на них обов’язками. Серед державних нотаріусів, які працюють більше 20 років і заслужили шани і поваги колег та відвідувачів, хочеться назвати прізвища Завалієвої Валентини Василівни — завідувачки Чернігівської державної районної нотаріальної контори, Чуприненко Олени Віталіївни — завідувачки Першої Чернігівської державної нотаріальної контори, Кухти Тамари Олександрівни — завідувачки Бахмацької районної державної нотаріальної контори.
Із стовідсотковою впевненістю можна сказати, що серед нотаріусів немає осіб, які прийшли б працювати в нотаріат на певний час. Усі бажають і налаштовані працювати всерйоз і надовго. Тому і працюють уважно і скрупульозно, суворо дотримують чинного законодавства, не забуваючи при цьому про постійний розвиток, удосконалення своєї діяльності та підвищення кваліфікації. І хоча останнім часом у нотаріат прийшли зовсім молоді, а іноді юні нотаріуси, як за віком, так і за досвідом роботи в нотаріаті, вони також намагаються працювати старанно, обачливо і без помилок. Досвідчені колеги-нотаріуси завжди готові надати їм пораду, відповідну консультацію. Також Головним управлінням юстиції у Чернігівській області задля підвищення кваліфікації нотаріусів зі стажем роботи до 5 років проводяться семінари.
Значна увага приділяється надійному збереженню нотаріальних документів і забезпеченню своєчасної видачі засвідчених копій і дублікатів нотаріальних документів, які зберігаються в спеціально створеному в 1996 році Державному нотаріальному архіві Чернігівської області. Сьогодні він є фондоутримувачем усіх державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів Чернігівської області. Працівниками архіву забезпечено надійне комплектування, збереження та використання великого обсягу нотаріальних документів нотаріату області, деякі з них датовані ще 1943 роком.
Чернігівщина не залишається осторонь від загальних процесів, спрямованих на поступове реформування нотаріату. У вересні 2001 року було створено Чернігівське обласне відділення Української нотаріальної палати, членами якого є майже всі нотаріуси області. Метою цієї організації є сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів області, удосконалення правової допомоги, яку нотаріуси надають фізичним та юридичним особам, і які успішно втілюються в життя протягом останніх років.
У 2004 році Чернігівським обласним управлінням юстиції та Чернігівським обласним відділенням УНП створено Методично-консультативну раду нотаріату, яка сприяє виробленню в області єдиної нотаріальної практики.
Проводиться забезпечення державних та приватних нотаріусів реєстрами для реєстрації нотаріальних дій, алфавітними книгами, книгами витрачання та оприбуткування бланків, книгами обліку доходів та витрат для визначення суми загального річного оподаткованого доходу, книгами вхідної та вихідної кореспонденції та іншими книгами встановлених зразків.
Чернігівське обласне відділення брало участь у благодійній діяльності. Так, членами Чернігівського обласного відділення Української нотаріальної палати надавалася допомога Всеукраїнському благодійному фонду «Сприяння реформуванню нотаріату», дитячому будинку «Надія» м. Прилук Чернігівської області, надавалася допомога нотаріусам, як з Чернігівської області, так і з інших регіонів України, які потребують коштів насамперед на оздоровлення, придбання ліків.
Для заохочення роботи нотаріусів та підвищення престижу професії кожного року відповідно до Положення про проведення конкурсної комісії на присвоєння звання «Кращий нотаріус року» нотаріуси області, починаючи з 2001 року, нагороджуються відзнакою «Кращий нотаріус року». У 2001 році цією відзнакою нагороджено приватного нотаріуса. У 2007 році за поданням Чернігівського обласного відділення Української нотаріальної палати вперше нагороджено почесним званням «Заслужений юрист України» приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Слєдовського Михайла Станіславовича. У 2008 році нагрудним знаком УНП «За заслуги перед нотаріатом» була нагороджена приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Борисова Тетяна Анатоліївна, а у 2009 році цією відзнакою були нагороджені приватний нотаріус Прилуцького районного нотаріального округу Могиленко Лариса Миколаївна, завідувачка Першою Чернігівською державною нотаріальною конторою Чуприненко Олена Віталіївна, приватний нотаріус Корюківського районного нотаріального округу Дремлюга Раїса Михайлівна.
У 2008 році за поданням Чернігівського обласного відділення УНП приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Кезля Валентина Іванівна нагороджена державною нагородою — орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
У 2009 році приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Коваленко Володимир Васильович був нагороджений відзнакою «За трудові досягнення» за Міжнародним Академічним Рейтингом «Золота фортуна». 20 грудня 2009 року приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Куранкова Ольга Миколаївна нагороджена медаллю Української православної церкви «Святий Миколай».
До дня юриста у 2009 році приватні нотаріуси Чернігівського міського нотаріального округу Лимаренко Наталія Василівна, Завалів Артем Анатолійович, Белова Ольга Степанівна, Пінчук Наталія Григорівна, Слєдовський Михайло Станіславович отримали подяки Чернігівського обласного відділення УНП.
Чернігівське обласне відділення Української нотаріальної палати та його представники завжди беруть активну участь в усіх заходах, «круглих столах», семінарах, всеукраїнських конференціях, організованих Міністерством юстиції України, Українською нотаріальною палатою та її відділеннями, іншими громадськими організаціями, як-то: Академією нотаріату України, Союзом юристів України, Асоціацією правників України, та підтримує усі напрями їх діяльності по вдосконаленню та розвитку нотаріату України. Ми розуміємо і переконані, що великі справи робляться лише спільними зусиллями і тільки разом ми виконаємо всі найважливіші завдання, які стоять перед нами, а вони залишаються незмінними. Серед них:
– забезпечення єдності і згуртованості всіх нотаріусів;
– створення єдиного нотаріату з однаковим об’ємом повноважень, організацією праці та обсягом відповідальності;
– належний захист і підтримка нотаріусів;
– наближення нотаріальних послуг до населення і підвищення авторитету нотаріуса і довіри людей до його діяльності.
Адже і ми, нотаріуси, завжди пам’ятаємо, що своєю кропіткою, щоденною працею виконуємо велику місію нотаріату — служіння народу України в запобіганні спорів і конфліктів, утвердження миру і справедливості у правових відносинах між всіма людьми!

ЮРІЙ КОЗЬЯКОВ,
приватний нотаріус, заслужений юрист України, член Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України
ПОВЕРНЕННЯ ОБ’ЄКТА ЛІЗИНГУ
(ПУНКТ 8 ПЕРЕЛІКУ)1
З огляду на те, що договори лізингу нотаріусами практично не посвідчуються, оскільки сторони обмежуються укладенням договору в письмовій формі, очевидно, було б не зайвим звернутися до чинного законодавства про лізинг і нагадати нотаріусам його основні положення.
За договором лізингу (ст. 806 ЦК) одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) в користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом, наприклад Законом України «Про фінансовий лізинг».
Фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу (ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її в користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Звертаємо увагу на деякі обмеження щодо використання певного майна в якості об’єктів лізингу, передбачені чинним законодавством. Зокрема об’єктом договору лізингу не можуть бути: