НАТАЛІЯ НАЧИНКІНА,
приватний нотаріус Сімферопольського районного нотаріального округу
ЗДІЙСНЕННЯ У 2012 РОЦІ КОМПЕНСАЦІЙНИХ ВИПЛАТ ВІД ЗНЕЦІНЕННЯ ГРОШОВИХ ЗАОЩАДЖЕНЬ ВКЛАДНИКАМ OЩАДНОГО БАНКУ КОЛИШНЬОГО СРСР
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 р. № 223-р з 1 квітня 2012 року АТ «Державний ощадний банк України» (далі — «Ощадбанк») розпочав процедуру актуалізації даних у Реєстрі вкладників заоща¬джень громадян. Ця процедура здійснюється щодо громадян, які зареєструвались, але не отримали у 2008 році компенсаційні кошти, і дані щодо яких унесено до Реєстру вкладників заощаджень громадян до 01.01.2012 р.
З метою найефективнішого оновлення даних та створення максимально комфортних умов для громадян розроблено графік, згідно з яким громадяни можуть оновити в Реєстрі персональну інформацію:
вкладники у віці 80 років і більше — з 02.04.2012 до 20.04.2012;
вкладники у віці 70–79 років — з 21.04.2012 до 20.05.2012;
вкладники у віці 60–69 років — з 21.05.2012 до 20.06.2012;
вкладники у віці 50–59 років — з 21.06.2012 до 20.07.2012;
вкладники у віці до 50 років — з 21.07.2012.
Якщо громадяни з будь-яких причин не встигли оновити дані в Реєстрі протягом зазначеного часу, то вони можуть зробити це в будь-який інший час, звернувшись до відділення АТ «Ощадбанк».
Для визначення часу і адреси установи Ощадбанку, де буде проводитись актуалізація, вкладнику потрібно: заповнити спеціальну форму в розділі «Інформація для вкладників Сбербанку колишнього СРСР» на сайті Ощадбанку https://bank.crm.ua/ або зателефонувати на гарячу телефонну лінію за номерами:
+38-044-364-21-21;
0-800-212-000 (дзвінки зі стаціонарних телефонів безкоштовні).
Лінія працює з 09.00 до 18.00 без вихідних.
Незалежно від обраного способу, щоб вкладника зареєстрували, потрібно обов’язково заздалегідь підготувати дані: номер відділення Ощадбанку, в якому оформлено вклад (номер відділення вказаний у ощадній книжці або у відривному талоні), дату народження вкладника, номер паспорта вкладника та ідентифікаційний податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) вкладника.
Як пояснюють представники Ощадбанку, з 2008 по 2012 рр. деякі вкладники змінили цивільний статус, хтось — прізвище або паспорти, дехто пішов із життя тощо. Для організації процесу банку, за словами його представників, потрібно оновити інформацію про вкладників, а також переконатися, що вони дійсно не отримували компенсацій. Саме для цього і проводять актуалізацію даних, для якої потрібно зареєструватися, щоб отримати своє місце в черзі для приходу в Ощадбанк.
За результатами реєстрації вкладнику повідомлять час і дату, коли прийти в банк для актуа¬лізації інформації.

Час минає та деякі іпотечні відносини стають на стадію задоволення вимог іпотекодержателя. В багатьох випадках це пов’язано з неналежним виконанням боржниками своїх обов’язків за кредитними та іпотечними договорами, але інколи реалізація кредиторами своїх прав стає проблематичним у зв’язку з питаннями недосконалості законодавства або неточностей змісту договорів.
Одним з таких питань є можливість продати іпотекодержателем від свого імені на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» предмет іпотеки, якщо згідно з іпотечним договором на предмет іпотеки було накладено заборону відчуження.
Сторони договору іпотеки мають право домовитись про накладення заборони відчуження предмета іпотеки. Відповідно до п. 102 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Інструкція) одночасно з посвідченням договору іпотеки нотаріус, якщо це передбачено договором, накладає заборону відчуження предмета іпотеки. До того ж, п. 92 Інструкції серед істотних умов тексту договору іпотеки у ч. 3 передбачає відомості про накладення заборони відчуження.
Згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку» право іпотекодержателя продати від свого імені предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу може бути передбачено рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереженням в договорі іпотеки. В даному випадку зосередимо увагу на позасудовому задоволенні вимог іпотекодержателя, а саме на договірному врегулюванні.
Отже право продажу іпотекодержателем предмета іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем своїх зобов’язань може бути встановлено у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Слід відмітити, що згідно ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договором про задоволення вимог іпотекодержателя також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі.
Постає питання: Якщо сторони в іпотечному договорі передбачили право іпотекодержателя продати від свого імені предмет іпотеки, а також встановили накладання заборони відчуження предмета іпотеки, яким чином іпотекодержатель укладе договір купівлі-продажу щодо предмета іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем його зобов’язань, якщо відносно предмета іпотеки є заборона відчуження?

Цей матеріал Ви можете отримати безкоштовно

ЮЛИЯ ПЕТУТИНА,
частный нотариус Луганского городского нотариального округа
УЗЕЛКИ НА ПАМЯТЬ ПО НАСЛЕДСТВУ
Наследство — одна из самых сложных, ответственных, оспариваемых и интересных сфер права.
Тяга к структуре и логике привела меня к определенной схеме, которая очень пригодилась в начале работы. Мало того, я не забрасываю ее и сейчас, постоянно поправляя в соответствии с изменениями законодательства. Предлагаю вам мою шпаргалку — прежде всего для начинающих нотариусов и нотариусов, начинающих работу с наследствами. Здесь нет ответов и отсылок к нормативно-правовым актам, это только «узелки на память». Универсальные, но не учитывающие все частные случаи.
Без знания норматива шпаргалка бессмысленна.
Призываю молодых нотариусов, которые берутся за наследства, быть очень внимательными и осознавать весь груз ответственности, не забывать о «мелочах», которые могут в дальнейшем сыграть критическую роль.
Итак, вопросы, которые я всегда задаю наследникам, порядок не важен, но структурирован:
Когда умер? Обращаем внимание, прошло ли 6 месяцев.
Если дата смерти до 2004 года, необходимо будет делать запрос в государственную контору по месту открытия наследства, т. к. могло быть закрытое дело, не внесенное в Наследственный реестр.
Проверяем, если подают: свидетельство о смерти.
Кто умер? Выясняем, кто пришел, его родственную связь с умершим, наследник какой очереди.
Проверяем, если подают: документы, подтверждающие родственную связь.
Где прописан умерший? Место открытия: мой ли округ.
Проверяем, если подают: справка ЖЕКа формы 2, домовая книга и т. п.
Кто с умершим прописан на день смерти? Проверяем, кто принял фактически из наследников призываемой очереди.
Проверяем, если подают: справка ЖЕКа формы 2, домовая книга и т. п.
Составлял ли завещание? Если да, расспрашиваем, есть ли наследники на обязательную долю (перечисляем: «дети, родители, супруги», выясняем их возраст, не было ли таких умерших наследников (для расчета размера обязательной доли)).
Проверяем, если подают: завещание.
Какие еще есть наследники? Чтобы вспомнил, перечисляем всех наследников его очереди (и всех предыдущих, если это наследник не первой очереди), и обращаем внимание, не было ли таких наследников, которые умерли до наследодателя (проверяем, нет ли наследников по праву представления или трансмиссии).
Какое имущество осталось? Внимательно изучаем документы, чтобы ФИО сходилось со свидетельством о смерти, чтобы были даты-печати-подписи-номера, чтобы не было неоговоренных дописок, исправлений и всего остального, что влияет на действительность документа.
Проверяем, если подают: правоустанавливающие документы.
Есть ли у наследников пожелания по распределению имущества? Предлагаем все варианты распределения (с учетом отказов или принятий всеми наследниками, а также возможности заключения договора о разделе наследственного имущества) и их последствия.
Обращались ли к другому нотариусу, могли ли обратиться к другому нотариусу другие наследники? Выясняем пока на словах, не заведено ли дело у другого нотариуса.
Отдельно изучаем по документам, является ли имущество совместной собственностью супруга, и задаем соответствующие вопросы: претендует ли он; если супруг умер ранее — где его наследственное дело и кто его наследники.
Обращаем особое внимание, принимаем решение о количестве запросов:

Сучасні проблеми у сфері захисту авторських прав пов’язані з низьким рівнем правової свідомості серед авторів, що і призводить до неврегулювання відносин переходу майнових прав від автора до іншої особи. Для встановлення правовідносин щодо переходу вказаних прав на об’єкти авторського права законодавцем пропонується модель авторського договору. Авторський договір — це загальне поняття, яке охоплює практично усі договори, що укладаються у разі передачі майнових прав автору на об’єкт авторського права. Тому, якщо особа обговорює бажання укласти авторський договір, необхідно визначити, по-перше, який вид авторського договору буде укладено та, по-друге, хто має майнові права на предмет договору. Ці питання є базовими для консультування клієнтів та оформлення авторського договору. Тому буде доречно їх розглянути.

Перш ніж почати аналізувати практичні питання укладання авторського договору, окреслимо декілька теоретичних позицій, які нададуть можливість визначити правову природу цього договору та відокремити його від інших цивільно-правових угод. Договори, пов’язані зі створенням та використанням творів інтелектуальної творчості, становлять самостійну групу цивільно-правових договорів. Вони є способом реалізації належних автору прав. Авторський договір — це двостороння угода, на основі якої автор передає або зобов’язується передати набувачеві свої майнові права на використання твору у межах та на умовах, погоджених сторонами. За своєю правовою природою цей договір охоплює суто авторські майнові правовідносини, зокрема врегульовує відносини з порядку передачі авторських прав на конкретний об’єкт авторського права (літературний твір, база даних, музичні твори, енциклопедії, сценарії тощо) та отримання винагороди автору.

Правова регламентація відносин при укладанні авторського договору здійснюється Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Законом України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон про авторське право) та постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Рекомендації щодо укладання авторського договору містяться на офіційному веб-порталі Державної служби інтелектуальної власності України (далі — ДСІВ). Тлумачення питань щодо авторського права надано у постанові Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав».

Закон про авторське право у статтях 31–34 встановлює загальні засади авторського договору, зокрема: за авторським договором передаються лише майнові права, які існують на момент укладання договору; лише автор має право давати дозвіл на використання твору на підставі авторського договору; за авторським договором здійснюється передача виключного та невиключного права; визначено категорію договорів на право використання творів; авторський договір укладається у письмовій формі; можлива відповідальність за невиконання авторського договору. У ст. 1107 ЦК встановлено перелік видів договорів щодо розпорядження правами інтелектуальної власності, при цьому категорія «авторський договір» не застосовується. Вказані базові засади потребують окремого пояснення, тому розглянемо їх.

По-перше, підкреслимо, що на договори у сфері авторського права поширюються загальні принципи та правила цивільного законодавства (розділи І, ІІ книги п’ятої ЦК). По-друге, до майнових прав автора, які складають предмет договору, відносяться: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами (конкретизація цих прав у ст. 15 Закону про авторське право). По-третє, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі договорів відповідно до ст. 1107 ЦК та окремих статей Закону про авторське право.

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
кандидат юридичних наук, приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
НОТАРІУС ЯК СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ’ЄКТ РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО
Грандіозна реформа процедури реєстрації прав на нерухоме майно останнім часом є найгарячішою темою в нотаріальній спільноті. Отже, до Вашої уваги пропонується короткий огляд основних аспектів та висвітлення деяких проблемних моментів участі нотаріуса в процедурі реєстрації прав власності та їх обтяжень.
Загальні положення щодо повноважень нотаріуса як спеціального суб’єкта реєстрації речових прав на нерухоме майно встановлюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у новій редакції, яка набере чинності з 01 січня 2013 року (далі — Закон).
Так, ч. 1 ст. 9 Закону встановлює, що державний реєстратор прав на нерухоме майно є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєст­ратором є нотаріус як спеціаль­ний суб’єкт. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію (ч. 5 ст. 3 Закону).
Тобто нотаріус як державний реєстратор тільки в одному випадку може здійснювати державну реєстрацію прав — під час вчинення ним нотаріальної дії, в результаті якої права підлягають державній реєстрації.
Визначення поняття «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно» міститься в ст. 2 Закону: «це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Тобто, якщо в результаті вчинення нотаріальної дії відбувається виникнення, перехід або припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав — лише в цьому випадку нотаріус, який вчинив відповідну дію, проводить державну реєстрацію цих прав.
Повноваження державного реєстратора названі в ч. 2 ст. 9 Закону — державний реєст­ратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
• відповідність обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом) (враховуючи, що нотаріуси здійснюватимуть реєстрацію прав та обтяжень лише на підставі вчинених ними нотаріальних дій, під час відповідної реєстрації наведена вимога буде дотримана завжди);
• відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
• відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
• наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;
• наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;
3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;
4) веде реєстраційні справи щодо об’єктів нерухомого майна (нотаріуси не здійснюють цю функцію);
5) присвоює реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;
6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону (нотаріуси не здійснюють цю функцію);
7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом (про специфіку виконання нотаріусом цього повноваження йтиметься далі);
8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;
8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов’язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;
9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 3 ст. 9 Закону встановлює обмеження щодо здійснення державної реєстрації прав залежно від родинних стосунків державного реєстратора: «Державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). У такому разі державна реєстрація прав проводиться іншим державним реєстратором органу державної реєстрації прав».
Враховуючи те, що аналогічні обмеження встановлено в Законі України «Про нотаріат», нотаріус просто не може вчиняти нотаріальну дію за участі своїх родичів, а отже, не буде здійснювати й відповідну державну реєстрацію.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об’єднань у діяльність державного реєстратора, пов’язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ч. 4 ст. 9 Закону).
Відповідно до ст. 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
президент Асоціації приватних нотаріусів
Харківської області, шеф-редактор
науково-практичного журналу
«Мала енциклопедія нотаріуса»
Інна СПАСИБО-ФАТЄЄВА,
доктор юридичних наук,
професор кафедри цивільного права №1
Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого,
член-кореспондент Академії правових наук України
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ПРАВ
НА НЕРУХОМІСТЬ1
Стаття 182. Державна реєстрація прав
на нерухомість
1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
1. Нормативно-правове регулювання
державної реєстрації
1.1. Стаття, що коментується, регламентує державну реєстрацію прав на нерухомість. Питання державної реєстрації прав на нерухомість регулюються й іншими статтями ЦК України, а саме: ст. 210 (державна реєстрація правочинів), ст. 334 (момент набуття права власності за договором), статтями 638, 640 (момент укладення договору) та деякими іншими статтями, присвяченими регулюванню укладення окремих договорів.
1.2. Крім ЦК України, державна реєстрація прав на нерухомість регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції від 11.02.2010 р. Державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, згідно з його Прикінцевими положеннями здійснюватиметься з 1 січня 2012 року. До цього моменту діятимуть два підзаконних нормативно-правових акти: про державну реєстрацію правочинів — Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 671, та про державну реєстрацію прав — Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5.
1.3. Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об’єктів культурної спадщини.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» від 27.12.2001 р. № 1760 об’єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (далі — Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України — щодо об’єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини — щодо об’єктів місцевого значення. Об’єкт культурної спадщини має свій паспорт, який є його основним обліковим документом і повинен містити: історичні дані про об’єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об’єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам’ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам’ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2002 р. № 1330 було затверджено Комплексну програму паспортизації об’єктів культурної спадщини на 2003–2010 роки, в якій указується на ряд недоліків форми існуючих паспортів, запровадженої в 1972 році (дещо загальними є опис об’єктів культурної спадщини, дані щодо їх історично хронологічних та ціннісних характеристик, відсутні відомості про сучасний стан об’єктів, земельні та майнові відносини, недостатні наукові характеристики), що ускладнює пошук необхідної інформації про об’єкт культурної спадщини.
Виникла потреба у проведенні паспортизації об’єктів культурної спадщини (археологічних, історичних, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних), яка дасть змогу збільшити обсяг даних про об’єкти, запровадити електронну форму збереження інформації про них, яка відповідає вимогам міжнародних конвенцій про охорону культурної спадщини щодо доступності інформації про об’єкти культурної спадщини.
З викладеного вище можливо зробити висновок, що:
– паспортизація об’єктів культурної спадщини та внесення відомостей до Державного реєстру нерухомих пам’яток України не є державною реєстрацією прав на них;
– законодавство про державну реєстрацію речових прав на нерухомість і законодавство про реєстр нерухомих пам’яток України не співвідносяться між собою: у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не міститься вимог щодо внесення відповідних відомостей до Державного реєстру нерухомих пам’яток України при їх придбанні або отримання витягів з цього реєстру при відчуженні таких нерухомих речей.
2. Що підлягає державній реєстрації

Приватний нотаріус не володіє господарською процесуальною правосуб’єктністю, оскільки не є юридичною особою і не є фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набувала статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Тому приватний нотаріус не може виступати стороною (позивачем або відповідачем) у господарському процесі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо визнання дій приватного нотаріуса ХМНО – ОСОБА 3, якими був посвідчений підпис ОСОБИ 2 у протоколі загальних зборів від 01.11.2005 р. та у статуті ТОВ фірма «Багачанка» в редакції 2005 року, неправомірними, підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2008 р. Справа № 2-2648/06/11-51/125-08
вх. № 2915/6-51
Колегія суддів господарського суду в складі:
Головуючий суддя: Бринцев О. В.,
суддя: Присяжнюк О. О.,
суддя: Інте Т. В.,
при секретарі судового засідання: Макаренко К. М.,
за участю представників сторін:
– позивача – ОСОБА 1 відповідача 1: не з’явився;
– відповідача 2 – не з’явився;
– відповідача 3: Мануйло С. М. дов. від 27.12.2005 р. ВСО № 044116,
розглянувши справу за позовом фізичної особи – ОСОБА 1, м. Харків,
до
– відповідача 1 – приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу – ОСОБА 3, м. Харків;
– відповідача 2 – фізичної особи ОСОБА 2, м. Харків;
– відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Багачанка», смт Високий,
про
– визнання вчинених нотаріальних дій неправомірними,
– визнання протоколу загальних зборів та статуту такими, що не мають нотаріального посвідчення,
– визнання загальних зборів такими, що не відбулися,
– визнання протоколу загальних зборів та статуту товариства недійсними,
В С Т А Н О В И Л А:
У провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа за позовом фізичної особи – ОСОБА 1 до приватного нотаріуса ХМНО – ОСОБА 3, фізичної особи – ОСОБА 2, ТОВ фірма «Багачанка». Згідно із заявою про зміну позовних вимог (вх. № 10159 від 24.06.2008 р.) позивач просить визнати дії приватного нотаріуса ХМНО – ОСОБА 3, якими був посвідчений підпис ОСОБИ 2 на протоколі зборів від 01.11.2005 р. та на Статуті ТОВ фірми «Багачанка» в редакції 2005 року, – неправомірними; визнати протокол загальних зборів від 01.11.2005 р. та Статут ТОВ фірми «Багачанка» в редакції 2005 року такими, що не мають нотаріального посвідчення; визнати загальні збори ТОВ фірма «Багачанка» від 01.11.2005 р. такими, що не відбулися; визнати протокол загальних зборів від 01.11.2005 р. та Статут ТОВ фірма «Багачанка» в редакції 2005 року недійсними. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення нотаріусом вимог статей 34, 36, 54, 49, 78 Закону України «Про нотаріат», а також на порушення 2 м та 3 м відповідачами вимог пунктів 6.4, 6.8, 6.9 Статуту ТОВ фірма «Багачанка» та ст. 64 Закону України «Про господарські товариства». Так, позивач стверджує, що оскаржувані протокол загальних зборів і статут є недійсними, а збори, на яких вони затверджені, є такими, що не відбулися. Це випливає з того, що позивач не брав участі у зборах, а без нього збори відбутися не могли, оскільки він володіє 50 відсотками голосів учасників товариства.
Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області Черленяка М. І. від 08.07.2008 р. призначено склад колегії по справі № 51/125-08 у складі: головуючий суддя – Бринцев О. В., судді: Інте Т. В. та Присяжнюк О. О.
Ухвалою суду від 16.07.2008 р. у справі призначено судову технічну експертизу документів. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено. У зв’язку з поверненням справи до суду ухвалою від 26.09.2008 р. провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 13.10.2008 р.

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
З ПИТАНЬ СПАДКУВАННЯ ПРАВ І ОБОВ’ЯЗКІВ ЗА ДОГОВОРОМ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ
У цивільному законодавстві склад спадщини визначається як сукупність усіх прав і обов’язків, носієм яких за життя був спадкодавець і які не припинилися з його смертю. Спадщина представляє собою особливий об’єкт цивільного права, що складається з майнових прав та майнових обов’язків. При цьому ст. 1218 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) містить положення, що до складу спадщини входять усі права і обов’язки, не конкретизуючи при цьому, які саме права і обов’язки спадкодавця входять до складу спадщини. Тобто склад спадщини визначено законодавцем невичерпним чином. При цьому слід виходити з формули, що до складу спадщини входять усі права і обов’язки, крім:
– прав і обов’язків, які припинилися внаслідок смерті спадкодавця;
– прав і обов’язків, які нерозривно пов’язані з особою спадкодавця і не входять до складу спадщини в силу закону (ст. 1219 ЦК);
– прав і обов’язків, які за своєю природою не можуть входити до складу спадщини.
З кола прав і обов’язків, які входять до складу спадщини, можна сформувати їх приблизний перелік.
Майнові права:
– право власності;
– речові права на чуже майно, зокрема емфтевзис (ч. 2 ст. 407 ЦК), суперфіцій (ч. 2 ст. 413 ЦК);
– майнові права інтелектуальної власності (ч. 3 ст. 424 ЦК);
– майнові права щодо юридичних осіб (право на частку у статутному капіталі, право на пай та ін.);
– зобов’язальні права вимоги;
– право на відшкодування збитків (ч. 1
ст. 1230 ЦК);
– право на відшкодування моральної шкоди (ч. 3 ст. 1230 ЦК);
– право на стягнення неустойки (ч. 2
ст. 1230 ЦК);
– право на неодержані спадкодавцем заробітну плату, пенсію, стипендію, соціальні виплати, аліменти (ст. 1227 ЦК);
– право на вклад у банку (ст. 1228 ЦК).
Майнові обов’язки:
– обов’язок відшкодування майнової шкоди;
– обов’язок відшкодування моральної шкоди;
– обов’язок сплати неустойки (штрафу, пені);
– обов’язок особи як боржника чи кредитора, крім тих обов’язків, які не входять до складу спадщини (ст. 608 ЦК, п. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК).
Як бачимо, права та обов’язки за договорами можуть входити до складу спадщини. Спадкування зобов’язальних прав вимоги охоплює надзвичайно широке коло прав, носієм яких за життя був спадкодавець. Сюди входить і право на повернення суми авансу (попередньої оплати), право на повернення завдатку, право вимоги сплати грошових сум за передане майно, виконані роботи, надані послуги, у тому числі і тоді, коли вказані грошові суми були присуджені судом, але не отримані спадкодавцем за життя.
Щодо окремих договорів цивільне законодавство містить спеціальні застереження стосовно особливостей спадкування прав і обов’язків за такими договорами. Слід назвати спадкування прав і обов’язків за договором оренди житла з викупом (ст. 1232–1 ЦК), обов’язків набувача за договором довічного утримання (ст. 757 ЦК), перехід прав і обов’язків страхувальника у разі його смерті (ст. 994 ЦК). Отже, законодавцем встановлені спеціальні правила щодо наслідків смерті набувача за договором довічного утримання, які спрямовані на врахування особисто-довірчого характеру цього договору.
Відповідно до ст. 757 ЦК обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо спадкоємець за заповітом