НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо дій нотаріуса при перевірці правоздатності та дієздатності юридичної особи при посвідченні правочину
Згідно із Законом України «Про нотаріат» при посвідченні угод з’ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються його повноваження (ст. 44).
Отже, в цій статті врегульовуються два варіанти поведінки нотаріуса при посвідченні правочинів:
1) якщо правочин вчиняється безпосередньо особами (фізичними та/або юридичними);
2) якщо правочин вчиняється особами через представника (ів). Стосовно цього можна зазначити таке.
Стаття 44 має назву «Перевірка дієздатності громадян та правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах», з чого слідує її спрямованість на встановлення нотаріусом обсягу правоздатності юридичної особи та дієздатності фізичної особи. Адже останнє впливає на дійсність правочину.
Відомо, що всі особи (як фізичні, так і юридичні) мають правоздатність та дієздатність (статті 25–27, 30, 91, 92 ЦК). Однак для нотаріальних дій насамперед має значення правоздатність юридичної особи, оскільки дієздатність у ст. 92 ЦК врегульовується через повноваження органів та засади їх діяльності.
Між тим звертає на себе розбіжність між Законом та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в п. 14 якої встановлюється: «При посвідченні правочинів з’ясовується обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах». Очевидно, що це один з недоліків Інструкції.
Правоздатність являє собою здатність юридичної особи мати цивільні права та обов’язки. Згідно зі ст. 91 ЦК правоздатність юридичних осіб має такий само обсяг, як і правоздатність фізичних осіб, за певними виключеннями (до складу правоздатності юридичних осіб не може входити можливість мати ті права, які належать лише людині). Тобто з набранням чинності новим ЦК правоздатність юридичних осіб, як і фізичних, має універсальний характер. За ЦК УРСР 1963 р. правоздатність юридичних осіб мала спеціальний характер, що означало: юридична особа може мати лише ті права, які передбачені її установчими документами та/або законом.
Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту державної реєстрації (ч. 4 ст. 91 ЦК) і припиняється з моменту виключення відомостей про юридичну особу з державного реєстру. Так само, як фізична особа набуває правоздатності з моменту свого народження і припиняється її правоздатність зі смертю.
Отже, момент виникнення правоздатності фізичних та юридичних осіб однаковий, обсяг правоздатності — також. При цьому Закон «Про нотаріат» не містить вказівку про перевірку правоздатності фізичних осіб, а щодо юридичних — навпаки. Тоді постає питання, чим це викликано?
Відповідь на це питання не складна — це викликане дією законів у часі. Якщо Закон «Про нотаріат», що передбачає таку вимогу, прийнято в 1993 році, і тому ця вимога кореспондувала з ЦК УРСР 1963 р., де містилося правило про спеціальну правоздатність юридичних осіб, то чинний ЦК України, відмовившись від спеціальної правоздатності юридичних осіб, тим самим начебто зробив безглуздою перевірку нотаріусом обсягу правоздатності. Дійсно, це було виправдано, коли в статуті або іншому установчому документі юридичної особи перелічувалися іноді на кількох сторінках ті напрями (або сфера, або предмет) діяльності, яких мала дотримуватися юридична особа. І в такому разі нотаріус мав перевірити, чи не виходить за межі цих напрямів (сфери або предмету) правочин, який укладається юридичною особою.
Звичайно, всім стає зрозуміло, що немає сенсу перевіряти правоздатність юридичної особи, якщо їй і так усе дозволено, рівно як і фізичній особі. І якщо не підлягає перевірці нотаріусом правоздатність фізичної особи, то так само не має підлягати перевірці і правоздатність юридичної особи.
Однак, на жаль, не все так однозначно, оскільки із загального правила, встановленого в ЦК про універсальну правоздатність юридичних осіб, існують виключення, що містяться в Господарському кодексі (ГК) та у спеціальних законах.
У цілому згідно зі ст. 43 ГК підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Між тим:

АЛГОРИТМ ДІЙ НОТАРІУСА ПРИ ВИДАЧІ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ З ВІДКРИТТЯМ РОЗДІЛУ В ДРРП (ВАРІАНТ: 1 СПАДКОДАВЕЦЬ, 1 СПАДКОЄМЕЦЬ)
І. ПОПЕРЕДНІЙ ЕТАП
1. Перевіряємо наявність всіх необхідних документів для видачі свідоцтва та пропонуємо при прийнятті документів здійснити попередні пошуки у реєстрах до 2013 року.
Нагадуємо, що з 1 січня 2013 року витяг БТІ не є документом, який ми витребовуємо для видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю. Але у свою чергу вказаний витяг ніхто не забороняє приймати. Тим більше, що для оформлення спадщини він видавався безстроково. Тому, у разі якщо спадкоємець одержав витяг у 2012 році в рамках «старого» законодавства, немає підстав вважати, що такий документ не може бути прийнятий нотаріусом у роботу. З указаного витягу можна одержати інформацію щодо відсутності (наявності) самовільних прибудов (перебудов).
Окрім правовстановлювального документа, наявні вказівки отримати оціночну вартість майна, визначену суб’єктом оціночної діяльності за напрямом для цілей оподаткування. Звіт про оцінку має бути повним, дійсний він впродовж 6 місяців.
УВАГА! Жодний нормативний акт не вимагає надання саме експертної оцінки. Наприклад, у Податковому кодексі України йдеться про «вартість спадщини», і не факт, що це саме експертна оцінка. Декрет Кабінету Міністрів України «Про держмито» взагалі не вимагає будь-якої оцінки у зв’язку з фіксованою ставкою мита по спадщині. Отже, нотаріус самостійно для себе вирішує питання, в якій формі вимагати оцінку спадкового майна, на підставі нормативно-правових актів.
Що стосується видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, то згідно з п. 4.20 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного земельного кадастру про відсутність обмежень на земельну ділянку або витягу з поземельної книги, а також витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Нагадуємо, що згідно з п. 10 статті 791 Земельного кодексу України та абз. 5 п. 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 22.06.2011 № 703 державна реєстрація речових прав на земельні ділянки проводиться після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
У випадку, коли звертається особа за довіреністю, вона повинна подати копію паспорта та РНОКПП довірителя або оригінали цих документів.

На запитання читачів відповідає Ірина Володимирівна Жилінкова, доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Запитання до Ірини Володимирівни Жилінкової ставив та вів бесіду шеф-редактор журналу Володимир Марченко.

1. В. М. : Чоловік взяв цільовий кредит у банку на придбання автомобіля. Придбає автомобіль на ці кошти, які зараховуються автосалону. Передає в заставу автомобіль банку, який надав кредит.
Чи потрібна згода дружини:
а) на отримання кредиту;
б) на заставу авто?
Якщо згода потрібна, то у якій формі?
Чи є ці кошти сумісною власністю з врахуванням того, що вони ідуть безпосередньо на оплату автомобіля?
І. Ж. відповідь: В цьому випадку мова йде про три самостійні правочини, які певним чином пов’язані між собою. Розглянемо їх детальніше.
1. Перший правочин, який вчиняє чоловік, – це кредитний договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України /далі – ЦК/).
Для укладення кредитного договору отримання згоди дружини не потрібно. Такий правочин не належить до договорів, які передбачені в ст. 65 Сімейного кодексу України (далі – СК), і які потребують згоди другого з подружжя. В ст. 65 СК йдеться лише про правочини, об’єктом яких є спільне майно подружжя. Коли чоловік укладає кредитний договір, то це не стосується спільного майна подружжя. До того, як банк надасть кошти клієнтові, у останнього ще немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошей.
Виникає питання щодо правового режиму грошових коштів, отриманих чоловіком. В сімейному праві вже багато років існує правило, що правовий режим майна, отриманого одним з подружжя за зобов’язаннями, залежить від тієї мети, з якою діяла ця особа. Якщо той з подружжя, який отримав майно за договором, діяв в спільних інтересах подружжя (інтересах сім’ї), то вважається, що отримане майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Таке правило закріплено в ч. 3 ст. 61 СК: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. За такими зобов’язаннями боржниками стають як чоловік, так і жінка. Це підтверджується ч. 2 ст. 73 СК: стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї.
Якщо ж чоловік/жінка діяв лише у власних інтересах, то він і стає одноособовим власником майна. Наприклад, чоловік укладає договір займу або банківського кредиту у власних інтересах. Майно, яке він отримає, вважатиметься об’єктом права приватної власності цього чоловіка і він стає одноособовим боржником за зобов’язанням, яке виникає з цього договору.
Таким чином, відповідь на запитання щодо

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
КОМІТЕТ З ПИТАНЬ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ
01008, м. Київ-8, вул. М. Грушевського, 5, тел.: 255-35-84

Асоціація правників України
вул. Межигірська, 5, кв. 15
м. Київ, 04071

Дорогі правники!

Щиросердечно вітаємо юридичну громадськість із професійною подією — Першим Всеукраїнським з’їздом нотаріусів України.
Ваш вибір професії — це вибір шляху відповідальності, справедливості, відданості та цілеспрямованості.
Нехай ваші професійні зусилля будуть винагородженні повагою і довірою громадян, впевненістю у надійному і справедливому захисті їх конституційних прав і свобод.
Щиро зичимо вам здоров’я, добробуту, щастя й удачі, життєвої наснаги та нових здобутків у професійній і громадській діяльності в ім’я процвітання нашої України.

З повагою
Секретар Комітету Лукаш О. Л.

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Розглянуто деякі питання, що постають при укладенні договорів, зокрема момент виникнення права власності. Зосереджено увагу на ролі нотаріуса при укладенні договору.
Ключові слова: договір, види договорів, момент укладення договору, момент виконання договору, момент виникнення права власності.
Рассмотрены некоторые вопросы, возникающие при заключении договоров, в частности момент возникновения права собственности. Сосредоточено внимание на роли нотариуса при заключении договора.
Ключевые слова: виды договоров, момент заключения договора, момент исполнения договора, момент возникновения права собственности.
1 Загальний підхід до поняття договору

Договір завжди являє собою правочин, і тому як такий він є юридичним фактом – дією, що, в свою чергу, свідчить про значущість волі при його укладенні.
Виявилося за необхідне позначити, дією кого є правочин.
Правочин являє собою дію сторін – учасників цивільних правовідносин, а не інших осіб, у тому числі нотаріусів або посадових осіб. Їхні дії, втілені в акти, називалися раніше адміністративними актами. Нині – актами органів державної влади тощо. Дії нотаріусів щодо посвідчення правочинів самі собою правочинами не є. Це дії осіб, уповноважених державою на їх здійснення. Так само не є правочинами дії державних реєстраторів та інших публічних фігур, які виконують відповідні публічні функції по відношенню до правочинів, але цим не вчиняють самих правочинів.
Зазвичай указують на триєдність договорів: як правочинів (юридичні факти), як документів, як правовідносин.
Тому постає питання про те, що посвідчує нотаріус і що він реєструє?
Нотаріус посвідчує юридичний факт за наявності документа встановленого змісту з вимогами, які висуваються законодавством. А вже цей факт породжує правовідносини, виступаючи підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (ст.11 Цивільного кодексу України [1] (далі – ЦК України)).
Тобто правовідносини складаються після наявності факту укладення договору, який є поштовхом для них.
2 Момент укладення договору,
момент виконання договору,
момент виникнення права власності
2.1 Момент укладення договору безпосередньо стосується нотаріуса.
Згідно зі ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним із моменту досягнення сторонами згоди по всім істотним умовам у належній формі, а згідно зі ст.640 ЦК України, якщо він потребує, крім нотаріального посвідчення, ще й державної реєстрації, – то з моменту державної реєстрації.
Укладення договору свідчить про наявність факту договору, адже, як позначалося вище, договір є юридичним фактом, тобто дією. Саме цей факт посвідчують нотаріуси. Звичайно, при цьому вони перевіряють усі інші умови дійсності правочинів, викладених у ст.203 ЦК України.
Чи мають нотаріуси право виконувати інші функції, які вони на себе беруть, крім тих, що позначені в Законі України «Про нотаріат» [2] та в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [3]? Відповідь на це питання має бути негативною, оскільки існує загальне правило, що нотаріуси виконують лише те, що приписане їм законом. Це питання постало внаслідок поширення на практиці присвоєння нотаріусами функцій перевірок факту виконання договору.
Зокрема, це стосується питання про те, що в договорах купівлі-продажу нотаріус вимагає зазначати, що покупець сплатив продавцю повну ціну майна, яке продається за цим договором, до підписання договору. Внаслідок цього виникають сумніви з приводу того, чи не суперечить це чинному законодавству, адже розрахунок здійснено фактично до укладення договору.
При з’ясуванні цього слід згадати, що договір купівлі-продажу консенсуальний, а не реальний. Це означає, що і гроші можуть бути передані після його укладання, і товар. І ніхто не вповноважував нотаріуса вимагати від сторін попередніх розрахунків, тим більше, що не відомо, на підставі чого вони здійснюватимуться, якщо договору ще немає, адже він існуватиме лише з моменту його нотаріального посвідчення.
У статті 693 ЦК України зазначається можливість попередньої оплати, але йдеться, що це, по-перше встановлюється договором (тобто договір уже набув чинності) і, по-друге, до передання товару.
2.2 Момент виконання договору залежить від домовленості сторін. Ці питання ЦК України віддає на їхній розсуд, бо в ст.638 позначені як істотні умови договору предмет та деякі інші, а не порядок його виконання.
2.3 Момент виникнення права власності за договором:
1) установлюється в законі. Згідно з частинами 3 й 4 ст.334 ЦК України, він пов’язаний із нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією.
Хоча в цій статті не йдеться про те, що інше допускається, і вона сприймається імперативною, насправді вона такою не є і бути не може, адже в ЦК України є статті, які встановлюють таке ж загальне правило про можливість збереження права власності на товар за продавцем (ст.697 ЦК України). При цьому не йде мова про сполучення цієї статті зі ст. 334 ЦК України. Тому з цього правила не виключаються нерухомі речі та інші подібні об’єкти, з приводу яких укладаються договори, що потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Отже, в будь-якому разі, у тому числі й тоді, коли договори потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації, у них можливо передбачити інший момент переходу права власності, ніж ті, що встановлені в частинах 3 й 4 ст.334 ЦК України.
До цього слід додати й ст.6 ЦК України, якою дозволяється передбачати в договорі всі умови, які не містяться в законодавстві, аби вони не суперечили йому. Чи суперечить правило про те, що право власності за договором перейде до покупця через якийсь час, а не в момент посвідчення договору? Ні, навпаки, саме така схема відносин максимально задовольняє інтереси обох сторін договору.
Таким чином, другим моментом виникнення права власності за договором є
2) той момент, який передбачений договором.
Як це впливає на нотаріальні дії?
Нотаріус уже виконав усе, що від нього потребується, і посвідчив та зареєстрував договір. На підставі цього договору право власності не перейшло. Для переходу права власності потрібен іще один юридичний факт – проведення розрахунків сторонами.
Цей факт є виконанням договору.
Цей факт не підлягає нотаріальному посвідченню. Але при цьому постає питання про те, яким чином зафіксувати перехід права власності, яке вже перейшло з моменту проведення розрахунків.
Практика пішла шляхом посвідчення нотаріусами факту проведення розрахунків, що для БТІ слугує підставою для реєстрації права власності. Між тим, не зовсім зрозуміло, на чому ґрунтуються такі дії нотаріусів.
З переліку, поміщеного в ст.34 Закону «Про нотаріат», підходять лише два пункти: про посвідчення нотаріусами угод (1) та часу пред’явлення документів (14).
Віднесення посвідчення нотаріусами факту проведення розрахунків до угод є проблематичним, адже в науці не доведено, що виконання договору – це правочин, а отже, що його можна посвідчувати. До речі, посвідчення правочинів обов’язкове лише в випадках, передбачених законом, а посвідчення виконання договору законом не передбачено.
Більше прийнятним є другий варіант про посвідчення часу пред’явлення документів, але й він не є беззаперечним і таким, що не вимагається законом. Тому слід вважати таку нотаріальну практику нотаріальною творчістю, яка не має законодавчого підґрунтя і тому – не може беззастережно застосовуватися.
Відтоді іноді питають: чи, може, не слід реєструвати договір, поки не будуть виконані умови по розрахунках сторін договору? Цього робити не можна, адже договір тоді вважатиметься не укладеним (ст.640 ЦК України).
Те, наскільки важливою та необхідною є участь нотаріуса в посвідченні розрахунків по договору як факту, з яким виникає право власності у сторони договору, можна усвідомити, якщо відповісти на питання:
чи виникне право власності без цих дій (звернення до нотаріуса і БТІ)?

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

ИРИНА СВЯТЕЦКАЯ,
частный нотариус Полтавского городского нотариального округа
КРЕДИТОР В НАСЛЕДСТВЕННОМ ПРАВЕ
На протяжении жизни человек вступает в различные имущественные отношения, приобретая гражданские права и принимая на себя гражданские обязанности. Развитие финансовых и кредитных учреждений привело к тому, что в настоящее время при получении прав на наследство наследник все чаще получает также неисполненные обязательства умершего, в основном денежные долги.
Имущественные права и обязанности физического лица, как правило, не прекращаются с его смертью, исключая те, которые неразрывно связаны с личностью наследодателя.
Видами этих обязанностей может быть и задолженность по коммунальным платежам, они могут вытекать их трудовых правоотношений (например, при недостаче вверенных наследодателю материальных ценностей), из публично-правовых отношений (например, задолженность по имущественным налогам (земельному налогу) была начислена при жизни должника, но не погашена им в связи со смертью).
Судебная практика не относит к долгам наследодателя затраты по уходу за наследодателем во время его болезни, на его похороны, расходы по охране наследственного имущества и управлению им.
Кредиторами наследодателя могут быть как физические, так и юридические лица, которым умерший должен был деньги или какое-либо имущество.
Согласно ч. 1 ст. 1281 Гражданского кодекса Украины наследники обязаны сообщить кредиторам наследодателя об открытии наследства. О наличии долгов умершего наследники могут знать, например, если они проживали вместе с умершим, или вели общее хозяйство, или по просьбе умершего оплачивали кредит через финансовые учреждения, или были обнаружены какие-либо документы, устанавливающие обязательства умершего (кредитный договор). В то же время наследникам может быть и не известно обо всех долгах умершего или не известны все кредиторы умершего. Поэтому вполне логично, что законодатель указал в упомянутой выше статье обязанность сообщить кредиторам об открытии наследства только в том случае, если наследники знали о наличии обязательств умершего. Для исключения в дальнейшем спора между наследниками и кредиторами можно рекомендовать наследникам делать это сообщение в письменном виде, например в виде заявления, направленного по почте с обратным уведомлением, или переданного через нотариуса (ст. 84 Закона Украины «О нотариате»).
Следует обратить внимание на то, что данная статья возлагает обязанность именно на наследников, а не на исполнителя завещания. Неисполнение данной нормы может иметь негативные последствия для наследников. Например, это может являться основанием для обращения кредитора в суд за продолжением срока предъявления кредитором требований к наследникам, или кредитор будет иметь право требования по возмещению понесенных им затрат, или же кредитор возложит на наследников ответственность по долгам умершего в судебном порядке. Однако следует отметить, что доказывание факта того, что наследники знали о долгах наследодателя, возлагается на самого кредитора.
Рассмотрим, как изменились нормы права, регулирующие сроки и порядок предъявления кредитором своих требований.
ЦК України 1963 року
Стаття 557. Порядок пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця

Кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред’явити свої претензії спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. При відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред’явлена в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.
Претензії пред’являються незалежно від строку настання права вимоги.
Недодержання правил, передбачених цією статтею, тягне за собою втрату кредиторами належних їм прав на вимоги. ЦК України 2003 року
Стаття 1281. Пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців

1. Спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
2. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
3. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
4. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Прежде всего следует обратить внимание на сроки, в течение которых кредитор вправе предъявить претензии, — на протяжении шести месяцев со дня, когда он узнал или мог узнать об открытии наследства. Если же срок исполнения обязательства еще не наступил, а должник уже умер, это не лишает кредитора права на обращение к наследникам умершего должника с требованием о возвращении долга.
Наследники, принявшие наследство или по закону, или по завещанию, при обращении к ним кредитора обязаны удовлетворить его требования, если они обоснованны. Следует иметь в виду, что согласно норме статьи «требования предъявляются», однако не указано что «долги погашаются». Доказательством требований кредитора может быть договор займа, кредитный договор, а также другие виды доказательств, предъявляемые кредитором.
Требования кредиторов являются первоочередными по отношению к другим видам требований. Если же, например, наследодатель возложил на наследников в завещании обязанность выплатить определенную сумму денег отказополучателю, сначала возмещается долг кредитору, а уже потом исполняется само завещание. Если же по каким-либо причинам эта сумма уже выплачена, наследник вправе обратиться к отказополучателю с требованием вернуть сумму для последующей передачи денег кредитору.
Поскольку доказательство своевременности предъявления кредитором наследникам требований о возвращении долга имеет решающее значение, остановимся на этом вопросе.
Во-первых, кредитор имеет право непосредственно обратиться к наследникам с претензией о возмещении долга. Это можно осуществить путем отправки заявления почтой с оформленным обратным уведомлением или передать заявление через нотариуса (ст. 84 Закона Украины «О нотариате»). В последнем случае есть смысл получить свидетельство о передаче заявления. Этот вариант является идеальным только в том случае, когда кредитору доподлинно известен круг наследников, их место проживания и вероятность отказа от наследства минимальна.
Более приемлемым является вариант предъявления кредитором своих требований к наследникам через нотариуса, осуществляющего нотариальную деятельность по месту открытия наследства.
Согласно п. 189 Инструкции о порядке совершения нотариальных действий нотариусами Украины, утвержденной приказом Министерства юстиции Украины от 03.03.2004 г. № 20/5, зарегистрированным в Министерстве юстиции Украины 03.03.2004 г. № 283/8882 (далее — Инструкция), нотариус по месту открытия наследства в срок, установленный ст. 1281 ГК Украины, принимает претензии от кредиторов наследодателя.

«Порядок вчинення нотаріальних дій це не догма,
а еволюція відповідно до вимог чинного законодавства України»
Володимир Марченко
Розуміючи велике значення такого ресурсу як Інтернет, Центр аналітичних досліджень з питань права та безпеки «ЮКОН» пропонує читачам журналу «Мала енциклопедія нотаріуса» ознайомитися зі змістом окремих сторінок сайту WWW.YURRADNIK.COM.UA
Ми маємо сподівання, що, ознайомившись з цими матеріалами, Ви зможете переконатися в тому, що користування сайтом WWW.YURRADNIK.COM.UA є необхідним та корисним, тому що кожний з нас таким шляхом може якнайшвидше, у разі необхідності, отримати дружню допомогу і пораду.
Запрошуємо Вас до спілкування!