Деякі аспекти поняття договорів: предмет, порядок укладення, момент виникнення права власності

Розглянуто деякі питання, що постають при укладенні договорів, зокрема момент виникнення права власності. Зосереджено увагу на ролі нотаріуса при укладенні договору.
Ключові слова: договір, види договорів, момент укладення договору, момент виконання договору, момент виникнення права власності.
Рассмотрены некоторые вопросы, возникающие при заключении договоров, в частности момент возникновения права собственности. Сосредоточено внимание на роли нотариуса при заключении договора.
Ключевые слова: виды договоров, момент заключения договора, момент исполнения договора, момент возникновения права собственности.
1 Загальний підхід до поняття договору

Договір завжди являє собою правочин, і тому як такий він є юридичним фактом – дією, що, в свою чергу, свідчить про значущість волі при його укладенні.
Виявилося за необхідне позначити, дією кого є правочин.
Правочин являє собою дію сторін – учасників цивільних правовідносин, а не інших осіб, у тому числі нотаріусів або посадових осіб. Їхні дії, втілені в акти, називалися раніше адміністративними актами. Нині – актами органів державної влади тощо. Дії нотаріусів щодо посвідчення правочинів самі собою правочинами не є. Це дії осіб, уповноважених державою на їх здійснення. Так само не є правочинами дії державних реєстраторів та інших публічних фігур, які виконують відповідні публічні функції по відношенню до правочинів, але цим не вчиняють самих правочинів.
Зазвичай указують на триєдність договорів: як правочинів (юридичні факти), як документів, як правовідносин.
Тому постає питання про те, що посвідчує нотаріус і що він реєструє?
Нотаріус посвідчує юридичний факт за наявності документа встановленого змісту з вимогами, які висуваються законодавством. А вже цей факт породжує правовідносини, виступаючи підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (ст.11 Цивільного кодексу України [1] (далі – ЦК України)).
Тобто правовідносини складаються після наявності факту укладення договору, який є поштовхом для них.
2 Момент укладення договору,
момент виконання договору,
момент виникнення права власності
2.1 Момент укладення договору безпосередньо стосується нотаріуса.
Згідно зі ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним із моменту досягнення сторонами згоди по всім істотним умовам у належній формі, а згідно зі ст.640 ЦК України, якщо він потребує, крім нотаріального посвідчення, ще й державної реєстрації, – то з моменту державної реєстрації.
Укладення договору свідчить про наявність факту договору, адже, як позначалося вище, договір є юридичним фактом, тобто дією. Саме цей факт посвідчують нотаріуси. Звичайно, при цьому вони перевіряють усі інші умови дійсності правочинів, викладених у ст.203 ЦК України.
Чи мають нотаріуси право виконувати інші функції, які вони на себе беруть, крім тих, що позначені в Законі України «Про нотаріат» [2] та в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [3]? Відповідь на це питання має бути негативною, оскільки існує загальне правило, що нотаріуси виконують лише те, що приписане їм законом. Це питання постало внаслідок поширення на практиці присвоєння нотаріусами функцій перевірок факту виконання договору.
Зокрема, це стосується питання про те, що в договорах купівлі-продажу нотаріус вимагає зазначати, що покупець сплатив продавцю повну ціну майна, яке продається за цим договором, до підписання договору. Внаслідок цього виникають сумніви з приводу того, чи не суперечить це чинному законодавству, адже розрахунок здійснено фактично до укладення договору.
При з’ясуванні цього слід згадати, що договір купівлі-продажу консенсуальний, а не реальний. Це означає, що і гроші можуть бути передані після його укладання, і товар. І ніхто не вповноважував нотаріуса вимагати від сторін попередніх розрахунків, тим більше, що не відомо, на підставі чого вони здійснюватимуться, якщо договору ще немає, адже він існуватиме лише з моменту його нотаріального посвідчення.
У статті 693 ЦК України зазначається можливість попередньої оплати, але йдеться, що це, по-перше встановлюється договором (тобто договір уже набув чинності) і, по-друге, до передання товару.
2.2 Момент виконання договору залежить від домовленості сторін. Ці питання ЦК України віддає на їхній розсуд, бо в ст.638 позначені як істотні умови договору предмет та деякі інші, а не порядок його виконання.
2.3 Момент виникнення права власності за договором:
1) установлюється в законі. Згідно з частинами 3 й 4 ст.334 ЦК України, він пов’язаний із нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією.
Хоча в цій статті не йдеться про те, що інше допускається, і вона сприймається імперативною, насправді вона такою не є і бути не може, адже в ЦК України є статті, які встановлюють таке ж загальне правило про можливість збереження права власності на товар за продавцем (ст.697 ЦК України). При цьому не йде мова про сполучення цієї статті зі ст. 334 ЦК України. Тому з цього правила не виключаються нерухомі речі та інші подібні об’єкти, з приводу яких укладаються договори, що потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Отже, в будь-якому разі, у тому числі й тоді, коли договори потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації, у них можливо передбачити інший момент переходу права власності, ніж ті, що встановлені в частинах 3 й 4 ст.334 ЦК України.
До цього слід додати й ст.6 ЦК України, якою дозволяється передбачати в договорі всі умови, які не містяться в законодавстві, аби вони не суперечили йому. Чи суперечить правило про те, що право власності за договором перейде до покупця через якийсь час, а не в момент посвідчення договору? Ні, навпаки, саме така схема відносин максимально задовольняє інтереси обох сторін договору.
Таким чином, другим моментом виникнення права власності за договором є
2) той момент, який передбачений договором.
Як це впливає на нотаріальні дії?
Нотаріус уже виконав усе, що від нього потребується, і посвідчив та зареєстрував договір. На підставі цього договору право власності не перейшло. Для переходу права власності потрібен іще один юридичний факт – проведення розрахунків сторонами.
Цей факт є виконанням договору.
Цей факт не підлягає нотаріальному посвідченню. Але при цьому постає питання про те, яким чином зафіксувати перехід права власності, яке вже перейшло з моменту проведення розрахунків.
Практика пішла шляхом посвідчення нотаріусами факту проведення розрахунків, що для БТІ слугує підставою для реєстрації права власності. Між тим, не зовсім зрозуміло, на чому ґрунтуються такі дії нотаріусів.
З переліку, поміщеного в ст.34 Закону «Про нотаріат», підходять лише два пункти: про посвідчення нотаріусами угод (1) та часу пред’явлення документів (14).
Віднесення посвідчення нотаріусами факту проведення розрахунків до угод є проблематичним, адже в науці не доведено, що виконання договору – це правочин, а отже, що його можна посвідчувати. До речі, посвідчення правочинів обов’язкове лише в випадках, передбачених законом, а посвідчення виконання договору законом не передбачено.
Більше прийнятним є другий варіант про посвідчення часу пред’явлення документів, але й він не є беззаперечним і таким, що не вимагається законом. Тому слід вважати таку нотаріальну практику нотаріальною творчістю, яка не має законодавчого підґрунтя і тому – не може беззастережно застосовуватися.
Відтоді іноді питають: чи, може, не слід реєструвати договір, поки не будуть виконані умови по розрахунках сторін договору? Цього робити не можна, адже договір тоді вважатиметься не укладеним (ст.640 ЦК України).
Те, наскільки важливою та необхідною є участь нотаріуса в посвідченні розрахунків по договору як факту, з яким виникає право власності у сторони договору, можна усвідомити, якщо відповісти на питання:
чи виникне право власності без цих дій (звернення до нотаріуса і БТІ)?

Інна Спасибо-Фатєєва отримати повну версію статті