НАУКОВИЙ ВИСНОВОК щодо дій нотаріуса при перевірці правоздатності та дієздатності юридичної особи при посвідченні правочину

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо дій нотаріуса при перевірці правоздатності та дієздатності юридичної особи при посвідченні правочину
Згідно із Законом України «Про нотаріат» при посвідченні угод з’ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються його повноваження (ст. 44).
Отже, в цій статті врегульовуються два варіанти поведінки нотаріуса при посвідченні правочинів:
1) якщо правочин вчиняється безпосередньо особами (фізичними та/або юридичними);
2) якщо правочин вчиняється особами через представника (ів). Стосовно цього можна зазначити таке.
Стаття 44 має назву «Перевірка дієздатності громадян та правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах», з чого слідує її спрямованість на встановлення нотаріусом обсягу правоздатності юридичної особи та дієздатності фізичної особи. Адже останнє впливає на дійсність правочину.
Відомо, що всі особи (як фізичні, так і юридичні) мають правоздатність та дієздатність (статті 25–27, 30, 91, 92 ЦК). Однак для нотаріальних дій насамперед має значення правоздатність юридичної особи, оскільки дієздатність у ст. 92 ЦК врегульовується через повноваження органів та засади їх діяльності.
Між тим звертає на себе розбіжність між Законом та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в п. 14 якої встановлюється: «При посвідченні правочинів з’ясовується обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах». Очевидно, що це один з недоліків Інструкції.
Правоздатність являє собою здатність юридичної особи мати цивільні права та обов’язки. Згідно зі ст. 91 ЦК правоздатність юридичних осіб має такий само обсяг, як і правоздатність фізичних осіб, за певними виключеннями (до складу правоздатності юридичних осіб не може входити можливість мати ті права, які належать лише людині). Тобто з набранням чинності новим ЦК правоздатність юридичних осіб, як і фізичних, має універсальний характер. За ЦК УРСР 1963 р. правоздатність юридичних осіб мала спеціальний характер, що означало: юридична особа може мати лише ті права, які передбачені її установчими документами та/або законом.
Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту державної реєстрації (ч. 4 ст. 91 ЦК) і припиняється з моменту виключення відомостей про юридичну особу з державного реєстру. Так само, як фізична особа набуває правоздатності з моменту свого народження і припиняється її правоздатність зі смертю.
Отже, момент виникнення правоздатності фізичних та юридичних осіб однаковий, обсяг правоздатності — також. При цьому Закон «Про нотаріат» не містить вказівку про перевірку правоздатності фізичних осіб, а щодо юридичних — навпаки. Тоді постає питання, чим це викликано?
Відповідь на це питання не складна — це викликане дією законів у часі. Якщо Закон «Про нотаріат», що передбачає таку вимогу, прийнято в 1993 році, і тому ця вимога кореспондувала з ЦК УРСР 1963 р., де містилося правило про спеціальну правоздатність юридичних осіб, то чинний ЦК України, відмовившись від спеціальної правоздатності юридичних осіб, тим самим начебто зробив безглуздою перевірку нотаріусом обсягу правоздатності. Дійсно, це було виправдано, коли в статуті або іншому установчому документі юридичної особи перелічувалися іноді на кількох сторінках ті напрями (або сфера, або предмет) діяльності, яких мала дотримуватися юридична особа. І в такому разі нотаріус мав перевірити, чи не виходить за межі цих напрямів (сфери або предмету) правочин, який укладається юридичною особою.
Звичайно, всім стає зрозуміло, що немає сенсу перевіряти правоздатність юридичної особи, якщо їй і так усе дозволено, рівно як і фізичній особі. І якщо не підлягає перевірці нотаріусом правоздатність фізичної особи, то так само не має підлягати перевірці і правоздатність юридичної особи.
Однак, на жаль, не все так однозначно, оскільки із загального правила, встановленого в ЦК про універсальну правоздатність юридичних осіб, існують виключення, що містяться в Господарському кодексі (ГК) та у спеціальних законах.
У цілому згідно зі ст. 43 ГК підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Між тим:

Інна СПАСИБО-ФАТЄЄВА отримати повну версію статті