Згідно до параметрів вашого запиту від 18 лютого 2005 року за № 1727/10/17-114, надати вам інформацію я не можу тому що:
I. Згідно до п. 22.1.5 ст. 22 Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб» статі 11, , 14 цього Закону вступають в силу з 01 січня 2005 року, тому операції з нерухомим майном оподатковуються не з 01 січня 2004 року, а з 01 січня 2005 року. Інформація за період з 01 січня 2004 року не може бути надана, оскільки її неможливо використати для нарахування податку.
II. Згідно до Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб» та спільного листа Державної Податкової Адміністрації і Міністерства Юстиції України «Роз’яснення відносно виконання нотаріусами України обов’язків податкового агента» від 18 січня 2005 року (Юридична практика № 5 (371) 01 лютого 2005 року) оподаткуванню підлягають операції з продажу, міни, дарування та спадкування об’єктів нерухомого майна. Дохід, отриманий від укладення договору довічного утримання, не зазначений в цьому законі та роз’ясненні як об’єкт оподаткування.
III. За договором довічного утримання (ст. 744 ЦК України) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає …

Цей матеріал Ви можете отримати безкоштовно

9 липня 2002 року наказом Міністерства юстиції України № 63/5 затверджена Інструкція про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву [1]. 25 листопада 2002 року наказом Міністерства юстиції України №101/5 внесено зміни до цієї Інструкції [2].
У ході комплексних і цільових перевірок діяльності приватних нотаріусів установлено, що окремі з них при оформленні справ нотаріальних документів, складанні та оформленні описів справ не завжди дотримуються вимог зазначеної Інструкції (зі змінами).
Відповідно до Положення про Одеський державний нотаріальний архів, затвердженого наказом начальника Одеського обласного управління юстиції 5 вересня 2000 р. № 58-зп, фондоутворювачами нотаріального архіву є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних Рад і посадові особи, котрі посвідчують заповіти й доручення, прирівнювані до нотаріально посвідчених.
Інструкцією про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву встановлено, що

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

З 01 січня 2006 року набув чинності Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р. № 2623-IV (надалі – Закон), ч. 4 ст. 12 якого встановила додаткові вимоги до процедури укладення, у тому числі нотаріального посвідчення, правочинів стосовно нерухомого майна, прав власності на яке або право користування яким мають діти. Такою додатковою вимогою є в подібних випадках наявність попередньої згоди органів опіки та піклування.
Внаслідок чого в практичній нотаріальній діяльності виникла маса запитань щодо порядку застосування зазначеного законодавчого положення.
Аналіз ст. 12 Закону, з нашої точки зору, потрібно розпочати з вказівки на певні особливості тлумачення її змісту.
По-перше, не зважаючи на те, що безпосередньо в ч. 4 ст. 12 Закону мова йде про правочини стосовно «нерухомого майна» (див. ч. 1 ст. 181 ЦК України), тлумачити цю частину норми потрібно більш вузько, а саме: припис цієї норми стосується лише такого різновиду нерухомого майна, як житло (ст. 379 ЦК України): житловий будинок (ст. 380 ЦК України), садиба (ст. 381 ЦК України), квартира (ст. 382 ЦК України), інше приміщення, призначене та придатне для постійного проживання в ньому (ст. 379 ЦК України). Підтвердженням можливості та обґрунтованості подібного вузького тлумачення ч. 4 ст. 12 Закону є системне тлумачення назви та змісту ст. 12 Закону та Закону у цілому, що присвячений соціальному захисту безпритульних дітей (преамбула Закону), а тому поза межами його правового регулювання перебуває захист інших прав дітей, в тому числі майнових.
По-друге, ч. 4 ст. 12 Закону зазначає на застосування встановленої вимоги щодо будь-яких правочинів. Виходячи з цього, є достатньо вагомі підстави для застосування положень цієї норми не тільки щодо договорів, спрямованих на відчуження житла: купівля-продаж, дарування, рента тощо, а й договорів, у відповідності до яких передається право володіння та/або користування житлом тощо. Наприклад, у випадку коли за бажанням сторін вони звернулися до нотаріуса для посвідчення договору найму (оренди) житла.
По-третє, положення ст. 12 Закону стосується лише тих правочинів, що вчинюються особами з повною цивільною дієздатністю, які мають дітей (усиновлених), тобто осіб у віці до 18 років, які мають неповну цивільну дієздатність.
Нарешті, по-четверте, припис ч. 4 ст. 12 Закону стосується не лише того житла, на яке діти мають право власності, а й того житла, стосовно якого у дітей наявне право користування.
З огляду на те, що останнє поняття має певні складнощі в його доктринальному тлумаченні (наприклад, визначення його співвідношення з

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Розглянуто правовий режим акцій, набутих подружжям за час шлюбу. Проаналізовано ідею визнання акцій спільним майном подружжя, а також наведено контраргументи цієї ідеї.
Ключові слова: акція, подружжя, спільні кошти, шлюб, Цивільний кодекс України; Сімейний кодекс України, корпоративне право, акціонерне товариство, акціонер, власник акцій, акціонерні відносини, реєстр власників іменних цінних паперів, рішення суду.
Рассмотрен правовой режим акций, приобретенных супругами во время брака. Проанализирована идея признания акций общим имуществом супругов, а также приведены контраргументы этой идеи.
Ключевые слова: акция, супруги, совместные средства, Гражданский кодекс Украины, Семейный кодекс Украины, корпоративное право, акционерное общество, акционер, собственник акций, акционерные отношения, реестр собственников именных ценных бумаг, решение суда.
Одним із проявів розвитку приватної власності в Україні є ліквідація заборон щодо об’єктів, які можуть належати на праві власності фізичним особам. У новому Цивільному кодексі України [1] (далі – ЦК України) уперше серед об’єктів цивільних прав вказано цінні папери (ст. 177), яким навіть присвячена окрема глава (Глава 14). Крім цього, існує розгалужене спеціальне законодавство, що регулює відносини у сфері обігу цінних паперів. Хоча важко констатувати «победное шествие» цінних паперів у сучасному житті пересічного українця, рух цих своєрідних об’єктів права власності дедалі поширюється. Зокрема, цінні папери привертають увагу громадян при вирішенні питання «Куди вкладати гроші?». Основний інтерес при цьому складають такі види цінних паперів, як акції.
Право власності фізичної особи на акцію останнім часом набуває значення і в контексті шлюбних відносин. На відміну від фізичної особи, яка не перебуває в шлюбі, акціонер з подружнім статусом «опиняється» ніби у двох вимірах. З одного боку, він перебуває в відносинах з акціонерним товариством (далі – АТ), а з іншого, – з другим із подружжя.
У сімейно-правовій літературі деяких пострадянських країн акції, набуті одним із подружжя за спільні кошти за час шлюбу, визначаються як об’єкт права спільної сумісної власності подружжя. На цій підставі акції розглядаються як речі, що підлягають поділу між сторонами в разі поділу подружнього майна [2]. Цей підхід спирається на існуючі законодавчі норми. Так, у ч. 2 ст. 34 Сімейного кодексу Російської Федерації, п. 2 ст. 32 Закону «Про шлюб та сім’ю Республіки Казахстан» прямо вказано, що цінні папери належать до спільного майна подружжя.
В Україні в цьому питанні склалася парадоксальна ситуація. Новий Сімейний кодекс України [3] (далі – СК України) жодним словом не обмовився щодо правового режиму цінних паперів, набутих подружжям за час шлюбу. Немає відповіді й у корпоративному законодавстві, що в цілому можна було очікувати, оскільки це питання має власну – сімейно-правову підпорядкованість. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» [4] акції пропонується визнавати спільним майном подружжя. Зокрема, в п. 27 вказано: акції можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності і предметом поділу між подружжям, якщо вони були придбані за їх спільні кошти. При повному «мовчанні» закону позиція Пленуму Верховного Суду може мати важливі наслідки, оскільки сформує судову практику.
Разом із тим, ідея визнання цінних паперів, зокрема акцій, спільним майном подружжя вбачається сумнівною. Контраргументи цієї ідеї полягають у наступному.

ВИСНОВОК
науково-правової експертизи при Інституті держави і права НАН України щодо правомірності надання в 2007 році сільською радою земельної ділянки несільськогосподарського призначення в оренду без проведення аукціону
В Раду по науково-правовій експертизі при Інституті держави і права НАН України надійшов лист від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Українська Спілка» (далі — ТОВ «Будівельна Українська Спілка») за підписом в. о. Генерального директора Кухара О. В. з проханням дати науково експертне роз’яснення щодо правомірності надання сільською радою земельної ділянки несільськогосподарського призначення в оренду ТОВ «Будівельна Українська Спілка» без проведення аукціону та можливості нотаріального посвідчення такого договору оренди землі в 2007 р.
Юридичні підстави для проведення науково-правової експертизи:
– лист-запит Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Українська Спілка» за підписом в. о. Генерального директора Кухара О. В. від 22 січня 2007 р. про призначення науково-правової експертизи;
– згода виконавця на проведення експертизи та її (калькуляція) кошторис, що відповідно до
ч. 2 ст. 154 Цивільного кодексу України є укладенням цивільно-правового договору про проведення експертизи;
– Статут Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (в частині повноважень на проведення науково-правової експертизи);
– Закон України від 10 лютого 1995 року «Про наукову і науково-технічну експертизу» (з наступними змінами і доповненнями);
– Наказ Державного комітету з питань науки і техніки та промислової політики України від 29 квітня 1996 року № 79 «Про затвердження Порядку проведення державної сертифікації діяльності фізичних та юридичних осіб в сфері наукової і науково-технічної експертизи»;
– Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. № 1180 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами».
Для проведення науково-правової експертизи були надані такі документи
та матеріали:
1. Рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від
16 червня 2006 р. № 21–3-25 «Про надання дозволу на підготовку матеріалів погодження місця розташування земельних ділянок для підприємницької діяльності».
2. Рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від
4 жовтня 2006 р. № 48 «Про погодження місця розташування земельної ділянки ТОВ «Будівельна Українська Спілка».
3. Розрахунок розміру втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь, які надані ТОВ «Будівельна Українська Спілка» для використання їх у цілях, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, в межах Іваничівської сільської ради Васильківського району Київської області» від 28 грудня 2006 р.
4. Висновок державної експертизи землевпорядної документації, затверджений Начальником Київського головного обласного управління земельних ресурсів від 28 грудня 2006 р.
5. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від
16 січня 2007 р.
6. Рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від
19 грудня 2006 р. № 71–7-25 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ «Будівельна Українська Спілка».
7. Висновок Васильківського районного відділу земельних ресурсів від 13 грудня 2006 р. № 18140 «Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ «Будівельна Українська Спілка» в межах с. Іванковичі Іванковичської сільської ради».
8. Висновок про оцінну вартість земельної ділянки від 15 січня 2007 р., виконаний фізичною особою — підприємцем Петренком С. А.
9. Рецензія на Звіт про експертну грошову оцінку об’єкта: земельна ділянка, яка розташована в межах с. Іванковичі Васильківського району Київської області, яка надається в оренду ТОВ «Будівельна Українська Спілка», площею 0,7630 га.
Запитання, поставлені перед науково-правовою експертизою.
У зв’язку з вищевикладеним ТОВ «Будівельна Українська Спілка» просить надати науково експертний юридичний висновок з таких питань:
1. Який механізм передачі в оренду земельних ділянок у світлі змін, внесених ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік»?
2. Чи має нотаріус право посвідчувати договір оренди земельної ділянки на підставі прийнятого в 2006 р. рішення про передачу земельної ділянки в оренду нашому підприємству, якщо підприємство отримало у 2006 р. дозвіл на виготовлення проекту відведення, виготовили його та отримали експертний висновок (позитивний) на проект відведення земельної ділянки, а також рішення сільської ради про надання її в оренду?
3. Чи має нотаріус право посвідчувати договір оренди земельної ділянки в 2007 році, якщо рішення про сільської ради про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки було прийняте в 2006 році, а також у тому році проект було розроблено?
У ході вивчення наданих для проведення науково-правової експертизи експерт встановив наступне:

ОЛЕНА ПЕЛИПЕНКО,
юрист, м. Київ
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ НА ПІДСТАВІ СУДОВОГО РІШЕННЯ, ЩО НЕ ПОВ’ЯЗАНЕ З БАНКРУТСТВОМ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
У цій публікації пропонується розглянути питання судового розгляду справ про припинення юридичної особи, що не пов’язані з її банкрутством, зокрема питання підвідомчості справ, строків позовної давності пред’явлення відповідних позовів, осіб, які можуть звернутись із таким позовом до суду, та підстав постановлення судових рішень про припинення юридичної особи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦК) юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 247 Господарського кодексу Украї¬ни від 16.01.2003 р. № 436-IV (далі — ГК) у разі здійснення суб’єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб’єкта та його ліквідації. Скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації цього суб’єкта господарювання відповідно до ст. 59 цього Кодексу.
Вказані норми кореспондується із нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі — Закон про реєстрацію), якими визначені підстави для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи або припинення підприєм¬ницької діяльності фізичної особи — підприємця.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону про реєстрацію підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юри¬дичної особи, є:
визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом;
провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;
невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону;
неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;
наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.
Серед іншого підставою для звернення до суду про припинення юридичної особи, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, є наявність таких ознак фіктивності діяльності суб’єкта господарювання (ст. 551 ГК):

Інформаційний лист Управління нотаріату Головного управління юстиції у м. Києві
ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СКАСУВАННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ У НОТАРІАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Частиною третьою ст. 237 Цивільного кодексу України (далі — Кодексу) встановлено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 1 ст. 244 Кодексу).
Будь-яка довіреність, яка видається довірителем повіреному на вчинення правочину та нотаріально посвідчується, ґрунтується на договорі, а саме на договорі доручення, укладеному сторонами в порядку ст. 1000 Кодексу.
Оскільки законом не передбачено форму, в якій повинен укладатися договір доручення, то якщо його сторонами є фізичні особи, може бути укладено в усній формі (ч. 3 ст. 206 Кодексу).
Договір доручення укладається довірителем та повіреним у простій письмовій формі, а для представництва перед третіми особами в порядку ч. 1 ст. 1007 Кодексу довіритель на вчинення юридичних дій видає довіреність, яка підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо правочин, на вчинення якого видана довіреність, вчиняється в письмовій формі з нотаріальним посвідченням.
Статтею 651 Кодексу передбачено, що розірвання договору допускається за згодою сторін.
Розірвання договору за згодою сторін є підставою для припинення зобов’язань, що виникли у зв’язку з його укладанням (ч. 2 ст. 653 Кодексу).
Розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що розривається (ст. 654 Кодексу). Таким чином, оскільки договір доручення. Як правило, укладається сторонами в усній формі, то й розірвання такого договору можливе за усною вимогою сторін.
Довіреність, яка видається довірителем повіреному на підставі договору доручення для представництва перед третіми особами, по відношенню до договору доручення є акцесорним правовідношенням, тобто правовідношенням, яке є додатковим до іншого (головного) правовідношення, без наявності якого акцесорне правовідношення втрачає свій сенс та значення. Дійсність такої довіреності прямо залежить від дійсності договору доручення, в рамках якого вона видана. Припинення дії договору неминуче призведе до припинення довіреності.
Цивільний кодекс України, встановлює дві форми правочину: письмову та усну (ст. 205 Кодексу). Нотаріальне посвідчення правочину та його державна реєстрація є додатковими вимогами до письмової форми та не може розцінюватися як окрема форма.
Частиною другою ст. 249 Кодексу встановлено, що довіритель зобов’язаний у разі скасування виданої ним довіреності негайно повідомити про це представника, а також третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Підпунктом 6.2 п. 6 гл. 4 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок), встановлено, що нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві (підпункт 6.3 пункту 6 глави 4 розділу І Порядку).
Отже, одержавши заяву про скасування довіреності, нотаріус не зобов’язаний пересвідчуватися в тому, чи виконана довірителем вимога ст. 249 Кодексу, а лише вчинити відповідні дії, щодо проставлення відміток про скасування довіреності в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в наряді, де зберігається інший примірник довіреності.
Ні Закон України «Про нотаріат», ні Порядок вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, не містять вимоги щодо нотаріального засвідчення підпису довірителя на такій заяві. Тому в разі, якщо довіритель особисто з’явиться до нотаріуса, який посвідчив довіреність, засвідчувати його підпис на зазначеній заяві нотаріально немає сенсу. В цьому випадку нотаріус встановлює особу довірителя, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, його номер, дату видачі та назву установи, що видала документ, який посвідчує особу. Така заява реєструється в журналі реєстрації вхідних документів відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5.
Якщо довіритель не має можливості звернутися до того нотаріуса, який посвідчив довіреність, то його підпис на заяві з повідомленням про скасування довіреності може бути засвідчений нотаріально будь-яким нотаріусом. При цьому нотаріусу, що посвідчив довіреність, надсилається не копія, а оригінал цієї заяви для вчинення відповідних відміток у своєму архіві.
Пунктом 7 глави 4 розділу І Порядку встановлено, що посвідчені нотаріусами довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 №111/5.
Слід зазначити, що аналогічними є й дії нотаріуса при одержанні ним заяви від представника про відмову від вчинення дій, що були визначені довіреністю.
Довіритель повинен повідомити третіх осіб про скасування виданої ним довіреності. Надаючи (надсилаючи) таку заяву на адресу нотаріуса, що її посвідчив, довіритель не просить нотаріуса скасувати довіреність, а повідомляє, що видана ним довіреність вже скасована. У тексті такої заяви логічно було б зазначити, що довірителем виконано вимоги частини другої ст. 249 Кодексу, а також, що він просить внести відповідні відомості до Єдиного реєстру довіреностей.
Начальник відділу аналітично-методичного
забезпечення діяльності нотаріату
Управління нотаріату Головного управління
юстиції у м. Києві Т.В. Дишлева