ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СКАСУВАННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ У НОТАРІАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Інформаційний лист Управління нотаріату Головного управління юстиції у м. Києві
ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СКАСУВАННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ У НОТАРІАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Частиною третьою ст. 237 Цивільного кодексу України (далі — Кодексу) встановлено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 1 ст. 244 Кодексу).
Будь-яка довіреність, яка видається довірителем повіреному на вчинення правочину та нотаріально посвідчується, ґрунтується на договорі, а саме на договорі доручення, укладеному сторонами в порядку ст. 1000 Кодексу.
Оскільки законом не передбачено форму, в якій повинен укладатися договір доручення, то якщо його сторонами є фізичні особи, може бути укладено в усній формі (ч. 3 ст. 206 Кодексу).
Договір доручення укладається довірителем та повіреним у простій письмовій формі, а для представництва перед третіми особами в порядку ч. 1 ст. 1007 Кодексу довіритель на вчинення юридичних дій видає довіреність, яка підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо правочин, на вчинення якого видана довіреність, вчиняється в письмовій формі з нотаріальним посвідченням.
Статтею 651 Кодексу передбачено, що розірвання договору допускається за згодою сторін.
Розірвання договору за згодою сторін є підставою для припинення зобов’язань, що виникли у зв’язку з його укладанням (ч. 2 ст. 653 Кодексу).
Розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що розривається (ст. 654 Кодексу). Таким чином, оскільки договір доручення. Як правило, укладається сторонами в усній формі, то й розірвання такого договору можливе за усною вимогою сторін.
Довіреність, яка видається довірителем повіреному на підставі договору доручення для представництва перед третіми особами, по відношенню до договору доручення є акцесорним правовідношенням, тобто правовідношенням, яке є додатковим до іншого (головного) правовідношення, без наявності якого акцесорне правовідношення втрачає свій сенс та значення. Дійсність такої довіреності прямо залежить від дійсності договору доручення, в рамках якого вона видана. Припинення дії договору неминуче призведе до припинення довіреності.
Цивільний кодекс України, встановлює дві форми правочину: письмову та усну (ст. 205 Кодексу). Нотаріальне посвідчення правочину та його державна реєстрація є додатковими вимогами до письмової форми та не може розцінюватися як окрема форма.
Частиною другою ст. 249 Кодексу встановлено, що довіритель зобов’язаний у разі скасування виданої ним довіреності негайно повідомити про це представника, а також третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Підпунктом 6.2 п. 6 гл. 4 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок), встановлено, що нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві (підпункт 6.3 пункту 6 глави 4 розділу І Порядку).
Отже, одержавши заяву про скасування довіреності, нотаріус не зобов’язаний пересвідчуватися в тому, чи виконана довірителем вимога ст. 249 Кодексу, а лише вчинити відповідні дії, щодо проставлення відміток про скасування довіреності в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в наряді, де зберігається інший примірник довіреності.
Ні Закон України «Про нотаріат», ні Порядок вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, не містять вимоги щодо нотаріального засвідчення підпису довірителя на такій заяві. Тому в разі, якщо довіритель особисто з’явиться до нотаріуса, який посвідчив довіреність, засвідчувати його підпис на зазначеній заяві нотаріально немає сенсу. В цьому випадку нотаріус встановлює особу довірителя, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, його номер, дату видачі та назву установи, що видала документ, який посвідчує особу. Така заява реєструється в журналі реєстрації вхідних документів відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5.
Якщо довіритель не має можливості звернутися до того нотаріуса, який посвідчив довіреність, то його підпис на заяві з повідомленням про скасування довіреності може бути засвідчений нотаріально будь-яким нотаріусом. При цьому нотаріусу, що посвідчив довіреність, надсилається не копія, а оригінал цієї заяви для вчинення відповідних відміток у своєму архіві.
Пунктом 7 глави 4 розділу І Порядку встановлено, що посвідчені нотаріусами довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 №111/5.
Слід зазначити, що аналогічними є й дії нотаріуса при одержанні ним заяви від представника про відмову від вчинення дій, що були визначені довіреністю.
Довіритель повинен повідомити третіх осіб про скасування виданої ним довіреності. Надаючи (надсилаючи) таку заяву на адресу нотаріуса, що її посвідчив, довіритель не просить нотаріуса скасувати довіреність, а повідомляє, що видана ним довіреність вже скасована. У тексті такої заяви логічно було б зазначити, що довірителем виконано вимоги частини другої ст. 249 Кодексу, а також, що він просить внести відповідні відомості до Єдиного реєстру довіреностей.
Начальник відділу аналітично-методичного
забезпечення діяльності нотаріату
Управління нотаріату Головного управління
юстиції у м. Києві Т.В. Дишлева

отримати повну версію статті