Державна служба фінансового
моніторингу України
Приватні нотаріуси Львівської області
ЗАПИТ
З метою правильності застосування нотаріусами Львівської області Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», — надалі «Закону», просимо дати роз’яснення окремих його положень щодо реєстрації фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, та проведення ідентифікації осіб, учасників таких операцій, враховуючи особливий статус нотаріуса, і дати відповіді на запитання, викладені нижче.
І. Згідно ст. 8 Закону нотаріуси виконують обов’язки спеціально визначеного суб’єкта первинного фінансового моніторингу, якщо вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочину щодо: купівлі-продажу нерухомості; управління активами клієнта; управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах; залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними; утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.
Згідно ч. 6 ст. 8 Закону нотаріуси як суб’єкти первинного фінансового моніторингу не повідомляють Спеціально уповноважений орган про свої підозри щодо фінансових операцій у разі, якщо відповідна інформація стала їм відома за обставин, що є предметом таємниці вчинюваних нотаріальних дій, крім випадків посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що сума такої операції дорівнює чи перевищує 400000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 400000 гривень.
ІІ. Нотаріус як спеціально визначений суб’єкт первинного фінансового моніторингу, згідно ч. 2 ст. 6 Закону, має обов’язки:
• забезпечувати виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, до початку, у процесі, в день виникнення підозр, після їх проведення або при спробі їх проведення чи після відмови клієнта від їх проведення (п. 3 ч. 2 ст. 6);
• забезпечувати реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, не пізніше наступного робочого дня з дати їх виявлення (п. 5 ч. 2 ст. 6);
• зберігати документи щодо ідентифікації осіб, які провели фінансову операцію, що згідно з Законом підлягає фінансовому моніторингу, а також усі документи, що стосуються ділових відносин з клієнтом, не менше п’яти років після завершення ділових відносин, а всі необхідні дані про операції — не менше п’яти років після завершення операції (при цьому строки зберігання документів можуть бути продовжені відповідним суб’єктом державного фінансового моніторингу у порядку, встановленому законодавством) (п. 15 ч. 2 ст. 6).

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
президент Асоціації
приватних нотаріусів
Харківської області,
шеф-редактор Всеукраїнського
науково-практичного журналу
«Мала енциклопедія нотаріуса»

Наталія САУТЕНКО,
приватний нотаріус
Харківського міського
нотаріального округу

ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
НОТАРІУСОМ1
Стаття 18. Захист цивільних прав
нотаріусом
1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
1. Поняття нотаріату та його значення
для захисту прав осіб
1.1. Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3426-XII, з метою надання їм юридичної вірогідності.
1.2. У статті, що коментується, ідеться лише про один спосіб захисту прав нотаріусом — учинення ним виконавчого напису на борговому документі.
Поза увагою цієї статті залишилися такі дії, що так чи інакше спрямовані на захист прав осіб:
– накладення нотаріусами заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації;
– прийняття нотаріусами на зберігання документів;
– посвідчення фактів, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту, та фактів, що фізична особа є живою, перебування фізичної особи в певному місці, часу пред’явлення документів;
– прийняття нотаріусами в депозит грошових сум та цінних паперів;
– вжиття нотаріусами заходів щодо охорони спадкового майна, що за своєю суттю сприяють захисту нотаріусами цивільних прав громадян та юридичних осіб.
1.3. Редакція ст. 18 ЦК України звужує роль нотаріуса лише до захисту цивільних прав шляхом учинення виконавчого напису, ігноруючи охоронну функцію, та не відображає всієї суті нотаріату, що призводить до невикористання всіх можливостей та потенціалу цього інституту.
2. Стягнення грошових сум
або витребування майна
за виконавчим написом
2.1. Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Порядок учинення такої нотаріальної дії регламентується Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
2.2. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» вчинення виконавчого напису нотаріусом є можливим лише в разі:
– стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно;
– стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов’язаних з авторським правом;
– стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти;
– стягнення за диспашею;
– повернення об’єкта лізингу;
– стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;
– стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.
3. Умови вчинення виконавчих написів

В течение последних полутора лет наблюдались определенные изменения законодательства Республики Беларусь о валютном регулировании и валютном контроле. Причем тенденции являлись разнонаправленными. С одной стороны, имела место определенная либерализация в регламентации внешнеторговой деятельности — Указ Президента Республики Беларусь от 27.03.2008 г. № 178 «О порядке проведения и контроля внешнеторговых операций», с последующими изменениями, минимизировал требования, предъявляемые к внешнеторговому договору, упростил процедуру регистрации паспорта сделки, а затем заменил ее менее формализованной регистрацией внешнеторговой сделки. С другой — Постановлением Правления Национального банка Республики Беларусь от 11.11.2008 г. № 165 «О порядке осуществления расчетов по внешнеторговым договорам, предусматривающим импорт» установлен запрет на осуществление авансовых платежей по внешнеторговым договорам, за исключением платежей, осуществляемых с разрешения Национального банка.
Кроме того, Законом Республики Беларусь от 03.06.2009 г. № 22-З были внесены изменения и дополнения в Закон Республики Беларусь от 22.07.2003 г. «О валютном регулировании и валютном контроле» (далее — Закон), наиболее существенными из которых являются изменения перечней текущих валютных операций и валютных операций, связанных с движением капитала. При этом все операции, связанные с осуществлением расчетов по сделкам, предусматривающим экспорт и (или) импорт товаров (за исключением денежных средств, ценных бумаг и недвижимого имущества), охраняемой информации, исключительных прав на результаты интеллектуальной деятельности, работ, услуг отнесены к текущим независимо от сроков. В то же время, Указом Президента Республики Беларусь от 12.05.2009 г. № 240 «О некоторых вопросах в области валютного регулирования» Национальному банку предоставлено право устанавливать для юридических лиц и индивидуальных предпринимателей, являющихся резидентами Республики Беларусь, ограничения по осуществлению отдельных текущих валютных операций.
В связи с вышеизложенным изменениям подверглись такие основополагающие для белорусского законодательства акты валютного законодательства, как:

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
ПОДАТКОВА ЗАСТАВА ЗА ПОДАТКОВИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Здійснення права власності може бути обмежено виключно у випадках, передбачених законом. Однією з підстав обмеження права власності є обтяження майна податковою заставою.
Податкова застава є способом забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником податків у строк, визначений Податковим кодексом України (п.п. 14.1.155 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України; далі — ПК).
Відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» податкова застава відноситься до публічних обтяжень (виникає відповідно до закону). Реєстрація податкових застав як рухомого, так і нерухомого майна (згідно з наказом Міністерства юстиції України, Державної податкової адміністрації України від 07.02.2003 р. № 9/5/59 «Про реєстрацію податкових застав нерухомого майна») здійснюється в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Пункт 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Інструкція) містить такі положення: «Договори про відчуження або заставу нерухомого та рухомого майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності податкової застави за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Договори про відчуження майна (майнових прав) платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умови письмової згоди відповідного податкового органу».
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Отже, укладаючи договір купівлі-продажу, продавець здійснює розпорядження майном, яке він продає, а покупець здійснює розпорядження грошима, які він сплачує за майно.
Постає питання: чи має нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу перевіряти наявність податкової застави в покупця за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна?
До набрання чинності ПК (1 січня 2011 року) діяв Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який містив таку норму:

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України
ЄДИНИЙ ВНЕСОК З НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА ПІДСУМКАМИ 2012 РОКУ
ПРАВИЛА НАРАХУВАННЯ ЄДИНОГО ВНЕСКУ З ДОХОДІВ НОТАРІУСА
Уже спливає другий рік сплати до Пенсійного фонду України (далі — ПФУ) єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання (далі — єдиний внесок), який замінив сплату чотирьох внесків до соцфондів. Порядок його справляння регламентують такі нормативно-правові акти:
• Закон України «Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464);
• Інструкція про порядок нарахування і спла­ти єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджена постановою правління ПФУ від 27.09.2010 № 21-5 (далі — Інструкція № 21 5) — визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування і сплати фінансових санкцій органами ПФУ, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів;
• Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою правління ПФУ від 08.10.2010 № 22-2 (далі — Порядок № 21 2) — встановлює порядок, строки подання звітності щодо єдиного внеску та їх форму.
У минулому році в публікації «Єдиний внесок з нотаріальної діяльності за підсумками 2011 року» (МЕН, 2011, № 6, с. 40–46) ми детально описали нові правила нарахування єдиного внеску нотаріусами зі своєї діяльності та показали порядок і приклад складення річного звіту. Тому сьогодні стисло нагадаємо правила нарахування та сплати єдиного внеску з урахуванням змін, що набули чинності протягом 2012 року.
Правило 1
Нотаріуси як особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю є платниками єдиного внеску (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 і пп. 2.1.4 Інструкції № 21-5). Для цілей застосування Закону № 2464 і Інструкції № 21-5 нотаріуси є страхувальниками.
Правило 2
Єдиний внесок з нотаріальної діяльності сплачується за обов’язковою ставкою 34,7% від бази. Ця ставка включає лише пенсійне страху­вання. Щоб бути застрахованим за іншими видами соціального страхування, нотаріус може добровільно застрахуватися шляхом сплати єдиного внеску за більшою ставкою (36,6% або 36,21%, або 38,11%), заключивши з ПФУ договір про добровільне страхування.
Правило 3
Базою для справляння єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від нотаріальної діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

1. Статтею 1 Податкового кодексу України (далі — ПК) встановлено сферу його дії — Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, наведено у статтях 8–10 ПК, в якому відсутній єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ).

Отже, сфера дії ПК не поширюється на ЄСВ, і він не регулює відносини, що виникають у сфері справляння ЄСВ.

2. У Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464) наведено такі терміни:

єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1). Тобто для забезпечення гарантованого Конституцією України права на отримання пенсії;

максимальна величина бази нарахування єдиного внеску — максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок (п. 4 ч. 1 ст. 1);

мінімальний страховий внесок — сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті що­місяця (п. 5 ч. 1 ст. 1);

Пенсійний фонд України (далі — Пенсійний фонд) — орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (п. 7 ч. 1 ст. 1);

платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю, а саме нотаріальною діяльністю (п. 5 ч. 1 ст. 4).

Відповідно до п.п. 14.1.226 ст. 14 ПК само­зайнята особа — платник податку, який, зокрема, провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність —

АНДРІЙ СИДОРЕНКО,
приватний нотаріус Київського
міського нотаріального округу
ЗАСТАВНА: ОБГОВОРЮЄМО
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ
В умовах економічної кризи суб’єкти господарювання подовжують здійснювати свою діяльність, у тому числі залучати кредитні ресурси для продовження чи завершення інвестиційних проектів від банків та інших фінансових установ, у тому числі забезпечуючи виконання зобов’язань шляхом укладання договорів іпотеки, які передбачають видачу заставної.
Основне, що приваблює сторони у видачі заставної при укладенні договору іпотеки, — це спрощений порядок (шляхом учинення індосаменту) передачі прав за іпотечним договором та основним зобов’язанням і можливість рефінансування власної діяльності власником заставної за рахунок:

Нотарі протягом робочого дня під час консультацій або вчинення нотаріальних дій безліч разів оперують словом «власність». Вони завжди встановлюють та розмежо­вують момент її виникнення, підстави набуття, її види тощо, застосовуючи законодавство, чинне на той чи інший період.

Екскурсу в історію виникнення приватної власності як необхідного інституту розмежування державного, як пріоритетного, майна від усього іншого, не буде.

 Розглянемо визначення поняття приватної власності в сучасному її розумінні, адже феномен власності полягає в тому, що вона впливає на всі сфери суспільного та особис­того життя людини. Тому кожна держава прагне врегулювати відносини власності з найбільшою користю для суспільства.

До 2016 року нотаріуси були задіяні лише в похідних способах набуття права власності — договірні правовідносини (правонаступництво), а з 1 січня 2016 року стали повноцінними державними реєстраторами у процедурі реєстрації прав власності, що набувається вперше. Враховуючи обсяг наданих повноважень, нотарі мусять орієнтуватися в моментах та підставах виникнення права власності на об’єкти нерухомого майна у результаті: дарування; прийняття спадщини; набуття за договором; створення нової (переробленої) речі; придбання з публічних торгів; участі у ЖБК, гаражному, дачному або іншому кооперативі, приватизації державного чи комунального майна; внесення нерухомого майна у статутний капітал господарського товариства тощо.

Становлення інституту права власності необхідно розглядати з урахуванням законо­творчих процесів, які відбувалися в країні на різних етапах її існування, а також особливостей відповідної соціально-політичної ситуації в суспільстві та державі. Таким чином, власність саме як власність виникає в процесі її розвитку за певних правовідносин у суспільстві та є відмінною від категорії «право власності» — обсяг прав власника щодо належного йому майна, речі.

Звичайно, право власності, що існувало в соціалістичному суспільстві, і право власності в суспільстві з сучасною ринковою економікою — категорії несумісні. Так, першою відомою нам формою власності була особиста власність, яка виокремлювала перш за все особу і належність їй певного предмета на противагу — інший предмет «не мій, тобто чужий», а не характеризувало її. Особиста власність громадян бере свій початок після перемоги в Росії Жовтневої соціалістичної революції та скасування приватної власності (1917 рік) і на досить тривалий час стає практично єдиною правовою формою індивідуального привласнення громадянами матеріальних благ. Жовтнева революція стає фундаментом реформування нотаріату, який в цей час набуває статус державного. 20 квітня 1923 року РНК УРСР було прийнято Положення про державний нотаріат, яким було врегульовано питання створення державних нотаріальних контор, органів, які їх замінюють, а також перелік і порядок здійснення нотаріальних дій.

У 20-х роках ХХ століття Житловим законом УРСР від 01.11.1921 почалися спроби денаціоналізації власності, передбачалося ведення реєстру приватних будівель, в якому фіксувалися особа власника та адреса будівель. У результаті такої реєстрації власнику видавалось посвідчення на право власності. Така державна реєстрація приватних будівель покладала на власника публічні обов’язки відносно нерухомого майна. Так, відповідно до ст. 28 вищевказаного Закону власник був відповідальний перед органами реєстрації за цілісність та справне утримання будівель. Земельні ділянки визнавалися власністю держави і передавалися лише в користування.

З прийняттям 18 жовтня 1921 року постанови РНК УРСР «Про дозвіл правочинів з нерухомим майном» власникам було дозволено відчужувати належні їм ненаціоналізовані будівлі за умови, що в одній сім’ї «набувача» власності не зосереджувалося більш як одне землеволодіння. Подібне відчуження будівель у сільській місцевості заборонялося, за винятком випадків відчуження на підставі ухвал повітових виконкомів. Таке запровадження, можна сказати, стало першим юридичним визнанням права власності громадян. Положення постанови згодом були внесені в Цивільний кодекс УРСР 1922 року.

ОКСАНА КУБЫШКИНА,
консультант по бухгалтерскому учету и налогообложению, практикующий бухгалтер
ЕЖЕМЕСЯЧНАЯ ОТЧЕТНОСТЬ ПО ЕДИНОМУ ВЗНОСУ ДЛЯ НОТАРИУСА
Законодательное регулирование
С 2011 года Законом № 2464 введен единый взнос на общеобязательное государственное социальное страхование (далее — единый взнос). Закон № 2464 определяет условия, размеры, порядок начисления и уплаты единого взноса. Во исполнение норм Закона № 2464 Пенсионный фонд Украины (далее — ПФУ) разработал ряд подзаконных нормативных документов. Самыми значимыми из них являются Инструкция № 21-5 , регламентирующая процедуру начисления и уплаты единого взноса, порядок взимания задолженности и начисления финансовых санкций по нему, и Порядок № 22-2 , который устанавливает порядок, сроки и форму подачи отчетности по единому взносу.
В Законе № 2464 нотариусы фигурируют как лица, обеспечивающие себя работой самостоятельно. При этом они являются самостоятельными плательщиками единого взноса (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закона № 2464), уплачивая при этом единый взнос по ставке 34,7% со своей деятельности.
Но если нотариус при осуществлении своей деятельности привлекает к работе других физических лиц на условиях трудового или гражданско-правового договора, для целей применения Закона № 2464 нотариус будет уже работодателем по отношению к таким физическим лицам (абзац четвертый п. 1 ч. 1 ст. 4 Закона № 2464). Как работодатель нотариус обязан начислять и удерживать единый взнос при выплате физическим лицам:
заработной платы;
оплаты дней болезни наемных работников на основании больничного листа (кроме пособия по беременности и родам — на него единый взнос не начисляется);
вознаграждения физическим лицам за выполнение работ (предоставление услуг) по гражданско-правовым договорам (как наемным работникам, так и сторонним физическим лицам). На суммы по договорам аренды единый взнос не начисляется, поскольку аренда не является ни работами, ни услугами.
Естественно, введение единого взноса обусловило введение отчетности, которую должен подавать нотариус, начисляющий и уплачивающий единый взнос.
Какие отчеты по единому взносу и в какие сроки подает нотариус?
Механизм, сроки и форму подачи отчетности по единому взносу регламентирует Порядок № 22-2. Отчетные формы приведены в приложениях 4, 5 и 6 к Порядку № 22-2. Каждое приложение состоит из нескольких отчетных таблиц. Но не все их должны заполнять и подавать нотариусы. Ниже в таблице приведены виды и состав отчетных форм по единому взносу, которые нотариус обязан подавать.
Отчетность по единому взносу, которую обязан подавать нотариус

На допомогу нотаріусам, які припиняють свою приватну нотаріальну діяльність, для спрощення вирішення питань, що виникають з органами ДФС, є необхідність акцентувати увагу таких нотаріусів на окремих моментах.

Органи ДФС, як правило, наполягають на проведенні документальних позапланових перевірок при знятті з обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та з податкового обліку приватних нотаріусів, що припиняють свою нотаріальну діяльність, у разі подання такими нотаріусами відповідних заяв (за формою 8-ОПП та формою 7-ЄСВ). Зазначені перевірки органи ДФС намагаються провести після того, як нотаріальна діяльність у статусі приватного нотаріуса вже припинена, а відповідні справи передані в архів.

Відповідно до п. 14.1 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України 22.12.2010 № 3253/5 (далі — Правила діловодства), документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса є власністю держави і перебувають у володінні та користуванні приватного нотаріуса у зв’язку зі здійсненням ним нотаріальної діяльності.

Згідно з вимогами п. 4.10 Правил діловодства приватний нотаріус, нотаріальна діяльність якого припинена (у тому числі у зв’язку з анулюванням свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю), зобов’язаний протягом одного місяця з дня одержання копії наказу передати до державного нотаріального архіву усі документи діловодства та архіву приватного нотаріуса. Справи (наряди) повинні бути сформовані та передані до державного нотаріального архіву відповідно до цих Правил.

Відповідно до п. 10.1 Правил діловодства формування справ передбачає групування виконаних документів у справи (наряди) відповідно до номенклатури справ контори, приватного нотаріуса (додаток 31), складеної на підставіТипової номенклатури справ державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса. Типова номенклатура передбачає заведення справи (наряду) під назвою «Первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах (касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, нарядів на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна, матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо)» з номером індексу 01-14.

Таким чином, при припиненні приватної нотаріальної діяльності такі приватні нотаріуси, на виконання вищезазначених вимог та наказу відповідного Головного територіального управління юстиції, здійснюють всі необхідні дії з передачі архіву відповідно до вимог чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, надати необхідні для перевірки оригінали документів відповідно до абз. 2 п. 1.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків — фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.03.2013 № 395 (далі — Порядок оформлення перевірок), не вбачається можливим у зв’язку з відсутністю доступу до цих документів.

Варто зазначити, що згідно з п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі — ПК) документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої підстави, як (у моєму випадку): «розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме
майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Таким чином, нотаріус не належить до такого кола суб’єктів, як юридичні особи або фізичні особи — підприємці.

Крім того, п.п. 6 п. 11.22 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 (далі — Порядок обліку), який розроблений на виконання норм Податкового кодексу України і який йому не суперечить, передбачено, що «…після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа — платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу річну податкову декларацію за звітний рік, у якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця.

Контролюючий орган може призначити та провести документальну перевірку такої фізичної особи — платника податків за наявності підстав та з урахуванням строків давності, передбачених Податковим кодексом України. При цьому варто враховувати, що інші підпункти п. 11.22 Порядку обліку розрізняють такі терміни, як «реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи» та «реєстрація припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи». Отже, можна  дійти висновку, що наведений п.п. 6 не передбачає можливості проведення перевірки у фізичних осіб, які припиняють свою незалежну професійну діяльність і стосується тільки фізичних осіб, які припиняють підприємницьку діяльність.

Щодо зняття з обліку платника єдиного внеску та можливості проведення в нього перевірки

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової та митної політики за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Таким порядком є Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 (далі — Порядок обліку платників ЄСВ).

Пунктом 1 розділу 5 Порядку обліку платників ЄСВ передбачено, що у разі прий­няття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, платник єдиного внеску зобов’язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 7-ЄСВ згідно з додатком 4 до цього Порядку.

Відповідно п. 3 розділу 5 Порядку обліку платників ЄСВ отримавши заяву за формою № 7-ЄСВ (додаток 4), контролюючий орган у строк, зазначений у пункті 1 цього розділу (тобто у десятиденний строк), проводить позапланову документальну перевірку щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску або звірення розрахунків з фізичними особами, які забезпечують себе роботою самостійно. 

Частина 1 ст. 251 Цивільного кодексу України визначає, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Враховуючи викладене, Порядок обліку платників ЄСВ не передбачає продовження строку для проведення перевірки, у разі його пропуску та можливість її проведення після встановленого строку.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів мають право проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб — підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки. Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок встановлений вище­наведеною ст. 78 ПК.

Підпункт 81.1 ПК встановлює, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом. Непред’явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред’явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Згідно з п. 85.1 ст. 85 ПК забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.