Мають місце випадки, коли учасники цивільних відносин за тих чи інших обставин позбавлені здатності чи можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Усунення юридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній чи юридичній особі самостійно укладати правочини, забезпечує представництво.

Юридичні перешкоди, як правило, обумов­лені повною відсутністю дієздатності або недостатністю її обсягу для вчинення правочинів. Фактичними перешкодами можуть бути хвороба, відсутність у місці проживання у момент вчинення правочину (від’їзд у відрядження, на відпочинок), правова необізнаність тощо. У низці випадків до послуг представника удаються, щоб скорис­татися спеціальними знаннями і досвідом представника, зекономити час, кошти тощо. Діяльність більшості юридичних осіб взагалі неможлива без постійного або хоча б епізодичного звернення до представництва (робота продавців і касирів, функціонування філіалів і представництв, представництво в суді).

Представництво — це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Мета представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи, яку він представляє.

Правовідносини представництва мають складну структуру. У ній наявні внутрішні і зовнішні правові зв’язки. Внутрішні відносини представництва виникають між особою, яку представляють, та її представником. Ці відносини мають фідуціарний (особистий, довірчий) характер. Особа, яку представляють, має бути впевненою, що під час здійснення представницьких повноважень представник не порушить її законних інтересів. Зовнішні відносини представ­ництва складаються із двох видів: відносини між представником і третьою особою та відносини між особою, яку представляють, і третьою особою. Останні є результатом діяльності представника. Вони виникають на підставі правочину, укладеного представником від імені та в інтересах особи, яку він представляв, з третьою особою.

Суб’єкти представництва

Особою, яку представляють, може бути будь-яка фізична або юридична особа. Фізична особа може бути як дієздатною, так і недієздатною залежно від виду представництва. У відносинах законного представ­ництва дієздатність особи, яку представляють, відсутня або має відповідний недостатній обсяг. Наприклад, згідно зі ст. 31 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) за малолітніх осіб правочини, окрім дрібних побутових, укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Особа, яку представляють, може бути обмежена у дієздатності або визнана недієздатною. Дієздатність особи, яку представляють, у відносинах добровільного представництва є обов’язковою умовою їх виникнення.

Представником може бути фізична або юридична особа. Представник повинен бути повністю дієздатним. Юридичні особи можуть виконувати функції представника, якщо це прямо передбачено законом або якщо це не суперечить їх установчим документам.

Третьою особою, з якою внаслідок дій представника встановлюються, змінюються або припиняються правовідносини особи, яку представляють, може бути будь-яка особа, яка має достатній для вчинення відповідного правочину обсяг дієздатності.

Представництво слід відрізняти від інших подібних до нього за правовою природою відносин.

Повноваження представника необхідно відрізняти від дій посильного. Останній за дорученням однієї особи передає інформацію або речі іншій особі. При цьому він не укладає правочин. Він може тільки передавати інформацію стосовно згоди контр­агента з умовами правочину або повідомити про відмову від його укладення. Посильний лише передає волю однієї особи іншій, але свою власну волю не виражає.

За ознакою вираження волі при вчиненні правочину представник відрізняється від рукоприкладника — особи, що підписує правочин на прохання іншої особи, яка внаслідок фізичного недоліку, хвороби або іншої обставини не може підписатися власноруч. Рукоприкладник лише підтверджує той факт, що особа висловила свою волю на правочин.

Посередник, як і представник, вчиняє активні юридичні дії, що мають вольовий характер. Однак його дії лише сприяють укладенню договору між сторонами, але самі по собі юридично не пов’язують сторони. Посередник може віднайти потенційних партнерів, провести переговори про вчинення правочину з кожним з них, але волю на вчинення правочину виражають самі його майбутні учасники. Діяльність же представника полягає в установленні правових відносин між особою, яку представляють, і третьою особою. Не є представником особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч. 2 ст. 237 ЦК).

Діяльність представника близька до діяльності комісіонера, який теж укладає в інтересах інших осіб правочини. Однак на відміну від представника комісіонер вчиняє

АНДРІЙ АСАУЛЮК,
приватний нотаріус
Ужгородського районного
нотаріального округу
ОСОБЛИВОСТІ ПОСВІДЧЕННЯ ДОГОВОРІВ ІПОТЕКИ МАЙНОВИХ ПРАВ
1. Поняття майнових прав
Для того щоб чітко зрозуміти, що таке іпотека майнових прав, необхідно спочатку встановити, що являють собою майнові права.
Визначення майнових прав надано в Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Згідно зі ст. 3 даного Закону майновими правами визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, користування, розпорядження), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) і права вимоги.
Від майнових прав треба відрізняти немайнові права, наприклад право на ділову репутацію, фірмове найменування. Відповідно до ст. 4 Закону «Про заставу» немайнові права не можуть бути предметом застави.
Цивільний кодекс України (далі — ЦКУ) у ч. 2 ст. 190 визнає майнові права речовими правами, тобто правом власності (ст. 316 ЦКУ). Майнові права можуть передаватись, відчужуватись, за винятком випадків, коли неможливість відчуження, передачі встановлена законом у зв’язку з їх специфікою (наприклад, коли вони невіддільні від їх носія: право на відшкодування шкоди, що викликана ушкодженням здоров’я, аліментні права тощо) .
Банківське законодавство визначення майнових прав містить у п. 1.4 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49 (далі — Положення № 49), а саме: майнові права — це права вимоги особи за зобов’язаннями, за якими вона є кредитором.
Практично таке ж визначення поняття «майнові права» надано в ст. 49 Закону України «Про заставу», відповідно до якої заставодавець може укласти договір застави як належних йому в момент укладення договору прав вимоги за зобов’язаннями, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Що стосується специфічних майнових прав, про що йдеться в ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», то в бухгалтерії вони називаються нематеріальними активами1. Відповідно до п. 1.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нематеріальний актив — це об’єкти інтелектуальної, зокрема промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку. Такими нематеріальними активами визнаються:
– права користування природними ресурсами;
– права користування майном (права користування землею, крім права постійного користування землею, право на оренду приміщень тощо);
– права на об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, сорти рослин тощо);
– авторське право і суміжні з ним права;
– інші нематеріальні активи.
Таким чином, найбільш науково обґрунтованим є визначення майнових прав, що міститься в ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Визначення майнових прав тільки правом вимоги, що міститься в п. 1.4 Положення № 49 і в ст. 49 Закону України «Про заставу», звужують можливе застосування майнових прав як забезпечення кредитних зобов’язань .
2. Поняття іпотеки майнових прав
Закон України «Про іпотеку» не містить визначення чи особливостей передачі в іпотеку майнових прав на нерухомість. Але в ч. 2 ст. 5 цього Закону йдеться про те, що предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому. Можна припустити, що законодавець в даному разі використав інше формулювання, оскільки такий предмет іпотеки, як нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому, включає в себе і майнові права на нерухоме майно.
Крім того, в ч. 7 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, що надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти і відчужувати об’єкт нерухомого майна. Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном. Дане визначення Закону є доволі складним для нормального сприйняття нотаріусами, оскільки важко собі уявити, що це за право оренди чи користування нерухомим майном, яке, крім права володіти, надає орендарю право відчужувати об’єкт нерухомого майна. У цьому визначенні законодавець, мабуть, мав на увазі два різних об’єкти нерухомого майна. Тобто право оренди чи користування нерухомим майном стосується, як правило, земельної ділянки. А під будівництвом, володінням і відчуженням нерухомого майна розуміється таке нерухоме майно (будівлі, споруди тощо), що побудує особа, яка має право оренди чи користування земельною ділянкою.
На практиці питання іпотеки майнових прав більшою мірою регулюється такими законодавчими актами:
– Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який регулює відносини в системі іпотечного кредитування, перетворення платежів за іпотечними активами на виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Цим законом установлено, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено;
– Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який визначає загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управління цими коштами.
Зокрема, ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» передбачено, що іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник — особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. Про деякі проблемні моменти такої іпотеки йтиметься нижче.
3. Загальні вимоги до посвідчення
іпотеки майнових прав
Предметом застави майнових прав можуть бути різноманітні права вимоги, що випливають, перш за все, із зобов’язань майнового характеру. Причому предметом іпотеки майнових прав може бути тільки відчужувана вимога. У зв’язку із цим постає питання, чи необхідно поширювати на іпотечні відносини положення ст. 49 Закону України «Про заставу», відповідно до якої в договорі застави прав має бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця, і останній зобов’язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.
Викладений вище аналіз діючого законодавства дозволяє стверджувати, що предметом забезпечення кредитного зобов’язання може бути як право вимоги, так і інші майнові права. При іпотеці права вимоги дійсно виникає необхідність вказувати в договорі боржника іпотекодавця. Але при іпотеці інших майнових прав це зробити іноді просто неможливо . Наприклад, досить складно визначити боржника при іпотеці права оренди чи користування нерухомим майном.
З урахуванням правовідносин, які зустрічаються в нотаріальній практиці, є сенс розглянути:

СВЕТЛАНА БАЗИЛЕНЕ,
нотариус 28-го нотариального бюро города Вильнюса
ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО ЛИТВЫ ПО ПРЕДСТАВИТЕЛЬСТВУ
1. Какими законодательными актами регулируется представительство (доверенность)? Какова форма доверенности (письменная или требующая нотариального удостоверения)? В каких случаях требуется обязательная «нотариальная форма» удостоверения доверенности?
Законодательством Литвы предусмотрен институт представительства, который регламентирован ч. 3 книги 2 Гражданского кодекса Литвы. Именно Гражданский кодекс оговаривает виды и форму доверенности, права и обязанности представляемого и представителя и т.д.
Доверенность в законодательстве Литвы является письменным документом, выданным одним лицом (доверителем) другому лицу (доверенному представителю) представлять доверителя, устанавливая и поддерживая отношения с третьими лицами.
Статья 2.138 Гражданского кодекса Литвы регламентирует нотариальную форму доверенности, императивно устанавливая форму ее определенным видам:
Следующие доверенности должны быть подтверждены нотариусом:
доверенность составлять договоры, которым необходима нотариальная форма (ст. 1.74 Гражданского кодекса регламентирует обязательную нотариальную форму договоров). Нотариальная форма обязательна для:
а) договоров, связанных с передачей вещественных прав (собственности и др.) на недвижимость, а также для договоров по ограничению недвижимости и вещественных прав;
б) брачных и добрачных договоров;
в) других договоров, для которых Кодекс предусматривает нотариальную форму (например, договор дарения денег, сумма которого превышает 50000 литов);
• доверенность физического лица, от чьего имени осуществляются действия с юридическими лицами, за исключением законом установленных случаев, когда разрешается выдача иной формы доверенности;
• доверенность, которую физическое лицо дает на управление, диспонирование и распоряжение недвижимым имуществом.
2. Что такое генеральная доверенность? В чем ее отличие от обычной?
Можно утверждать, что в Литве такого понятия, как «генеральная доверенность», нет, либо встречается оно достаточно редко, если требуется выдать доверенность на совершение действий, охватывающих всю сферу деятельности физического лица или на общее управление имуществом гражданина — физического лица. В этих случаях выдается доверенность, в которой говорится о видах деятельности (их перечисляют достаточно конкретно), желательно указать само имущество на управление, распоряжение и владение которым выдается доверенность, либо период времени для приобретения такого имущества. С точки зрения нотариуса всегда желательна доверенность на конкретное имущество и на конкретные действия с ним. «Генеральная доверенность» не приветствуется по той причине, что судебная практика (она в Литве является правовым источником) показывает недостатки генеральной доверенности, а именно то, что лицо, выдавая генеральную доверенность, в большинстве случаев не осознает масштаба возможных действий, которые будут проводиться от его лица и возможность вреда, который может быть причинен ему его назначенным представителем. Возможен и злой умысел, либо сговор с представителем, который направлен на неудавшиеся сделки, либо сделки, которые стали «неудобными» доверителю. Наиболее популярно стремление аннулировать сделки, составленные по доверенности на ипотеку. Поэтому в Литве доверенность, похожая по сути на генеральную доверенность, больше распространяется на ведение хозяйственных дел, и все меньше выдается на управление и распоряжение недвижимым имуществом.
3. В каких случаях нотариус удостоверяет подлинность подписи, а в каких удостоверяет доверенность?

Наталья НАЧИНКИНА,
частный нотариус Симферопольского районного нотариального округа
ДОГОВОРЫ МЕЖДУ СОСОБСТВЕННИКАМИ ЗЕМЕЛЬНОГО УЧАСТКА
Основы регулирования правоотношений общей собственности установлены Гражданским кодексом Украины (далее — ГК Украины). Имущество, находящееся в собственности двух или более лиц (сособственников), принадлежит им на праве общей собственности. Имущество может принадлежать лицам на праве общей долевой или на праве общей совместной собственности. Вместе с тем, гражданский закон выделяет землю (земельный участок) как особенный объект права собственности. Право собственности на землю гарантируется Конституцией Украины, приобретается и осуществляется в соответствии с законом (ст. 373 ГК Украины). Общественные отношения, складывающиеся в связи с владением, пользованием и распоряжением землей, определены как земельные отношения, которые регулируются Конституцией Украины, Земельным кодексом Украины (далее — ЗК Украины), а также принятыми в соответствии с ними нормативно-правовыми актами (статьи 2, 3 ЗК Украины).
Правила гражданского законодательства в регулировании земельных отношений применяются, если это прямо предусмотрено ЗК Украины (например, статьи 81, 87, 102–1, 124, 126, 132 ЗК Украины) или же в тех случаях, когда земельные отношения являются имущественными, основанными на юридическом равенстве, свободном волеизъявлении, имущественной самостоятельности их участников (ст. 1 ГК Украины). Таким образом, правоотношения общей собственности на землю (земельный участок) в первую очередь регулируются нормами ЗК Украины. Земельный участок может находиться в общей собственности с определением доли каждого из участников общей собственности (общая долевая собственность) или без определения долей участников общей собственности (общая совместная собственность). Статья 87 ЗК Украины содержит перечень оснований возникновения права общей долевой собственности на земельный участок:
1) добровольное объединение собственниками принадлежащих им земельных участков;
2) приобретение в собственность земельного участка двумя и более лицами по гражданско-правовым договорам;
3) принятие наследства на земельный участок двумя и более лицами;
4) по решению суда.
Следует отметить, что гражданское законодательство, реализуя принцип диспозитивности, не ограничивает перечень оснований возникновения права общей собственности. Согласно ст. 355 ГК Украины право общей собственности возникает по основаниям, не запрещенным законом. Общая собственность является долевой, если договором или законом не установлена общая совместная собственность на имущество.
Отношения между участниками общей долевой собственности на земельный участок могут быть удобно и эффективно урегулированы различными договорами:
– договор об общей долевой собственности на земельный участок (ч. 2 ст. 88 ЗК Украины);
– договор об определении порядка владения и пользования земельным участком (ч. 4 ст. 88 ЗК Украины, ст. 358 ГК Украины);
– договор о выделе доли из общего земельного участка (ч. 3 ст. 88 ЗК Украины, ст. 364 ГК Украины);
– договор о разделе общего земельного участка (ст. 367 ГК Украины).
Для каждого из этих договоров законодательством предусмотрена письменная форма. Обязательному нотариальному удостоверению подлежат договоры об общей долевой собственности на земельный участок, о выделе доли из общего земельного участка, о разделе общего земельного участка.
Договор об определении порядка владения и пользования общим имуществом, в том числе и земельным участком, давно и успешно применяется в юридической практике, а вот понятие договора об общей долевой собственности появилось в земельном законодательстве Украины относительно недавно. Спорным остается вопрос обязательности заключения такого договора. Не имеется четкого определения предмета этого договора. Можно лишь рассуждать и догадываться, по каким именно вопросам должны прийти к согласию сособственники земельного участка, не имеющие действительного намерения и желания урегулировать свои отношения общей долевой собственности как-то иначе, чем определено законом. Договор, как известно,

Розглянуто питання щодо пред’явлення паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон для посвідченні нотаріусом договорів.
Ключові слова: вчинення нотаріальної дії, встановлення особи, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, свідоцтво про народження, сімейний стан особи, договір купівлі-продажу квартири, досягнення громадянином
25- та 45-річного віку, фотокартка.
Рассмотрен вопрос относительно предоставления паспорта гражданина Украины
и паспорта гражданина Украины для выезда за границу для удостоверения нотариусом договоров.
Ключевые слова: совершение нотариального действия, установление личности, паспорт гражданина Украины, паспорт гражданина Украины для выезда за границу, свидетельство о рождении, семейное положение личности, договор купли-продажи квартиры, достижение гражданином 25- и 45-летнего возраста, фотография.
Кожного дня до нотаріуса звертаються за вчиненням нотаріальних дій, і перше, про що думає нотаріус, — це те як забезпечити безспірність нотаріальної дії в умовах того законодавства, яке ми маємо на сьогодні.
Говорити можна багато, але хочеться зосередити увагу на документах, за якими встановлюється особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії. І поставити питання: «Чи можливо посвідчувати договори, коли нотаріусу надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон?».
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про нотаріат» [1] встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.
Постановою Верховної Ради України затверджене Положення про паспорт громадянина України [2], відповідно до якого паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини (у редакції Постанови Верховної Ради України № 719-V від 23 лютого 2007 р.). Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон [2] зазначає (дослівно п. 2): «Паспорт це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.».
Але Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [3] розширює межі дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Так, відповідно до п. 13, установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення водія, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи та ін.).
При цьому ані в Постанові Верховної Ради ані в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України окремо не зазначено, чи дійсний паспорт громадянина України для виїзду за кордон для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою.
Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України особа неповнолітнього, до 16 років, установлюється за свідоцтвом про народження за умови підтвердження батьків (одного з батьків) про те, що ця особа є їх дитиною. Але при цьому така дитина може мати проїзний документ дитини, а цей документ відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради, віднесено до категорії документів, за якими посвідчується особа громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України.
Чому паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України враховується в роботі нотаріуса при встановлені особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, а проїзний документ дитини, у разі його наявності, ні?
Звернемось до ст. 8 Конституції України [4], яка проголошує, що Конституція України має найвищу юридичну силу і норми Конституції є нормами прямої дії. За ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, які нею закріплені, не є вичерпними. Можна дійти висновку, що все, що не заборонено людині законами в Україні, є дозволеним. Людині, а нотаріусу?
Ось, що має враховувати у своїй роботі нотаріус:

ВЛАДИМИР ПОПОВ,
частный нотариус Ровенского городского нотариального округа
МАЛАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ НОТАРИУСА — ЧАСТЬ НОТАРИАТА УКРАИНЫ (К 10-ЛЕТИЮ ОСНОВАНИЯ)
Что можно сказать коротко и объективно о научно-практическом журнале «Малая энциклопедия нотариуса» через 10 лет со дня издания его первого номера?
Было бы не совсем правильно говорить только о самом журнале и о тех, кто его издает. Конечно, журнал современный, и выпуск журнала — это огромный труд.
Возможность издания журнала появилась в связи с глобальными изменениями в нашем обществе, возникновением суверенного, независимого, демократического государства Украина.
Первый в мире акт о свободе пресы был принят в Швеции в 1766 году.
Действующей Конституцией независимой Украины гарантируется право на свободу мысли и слова, на свободное выражение своих взглядов и убеждений.
А Закон Украины «О печатных средствах массовой информации (прессе) в Украине» от 16.11.1992 г. № 2782-ХII (с изменениями) укрепил правовые основы деятельности печатных средств массовой информации.
Сегодня в Украине издаются 1739 журналов. Многие политические партии, общественные организации выпускают свои журналы.
С принятием в 1993 году Верховной Радой Украины Закона Украины «О нотариате» в нашей стране начался процесс становления независимого украинского нотариата.
Так, в апреле этого же года была основана Украинская нотариальная палата — всеукраинское объединение нотариусов. Это событие повлияло на жизнь каждого нотариуса и на наше общее профессиональное будущее, нотариат не мог быть без его демократической организационной структуры, которая отвечала бы его уникальной природе.
В 1997 году Украинская нотариальная палата основывает журнал «Нотариат для Вас». Это изда¬ние было просто необходимо для нотариусов с целью единого применения действующего законодательства, единой нотариальной практики.
С каждым годом нотариат Украины креп, впитывая в себя наилучшие традиции и опыт нотариусов развитых стран Европы и мира, преодолевал многочисленные трудности, по¬степенно превращаясь в эффективную систему, которая отвечает требованиям современного общества.
Но не все было просто, были и трудности, и просчеты, и ошибки. Но лучший способ не допускать ошибки — ничего не делать. Поэтому нотариальная общественность, включая и свое печатное издание, настойчиво продолжала работать, в том числе по установлению взаимодействия с Министерством юстиции Украины.
Лучшим примером этой работы и подтверждением демократии в Украине является появление в феврале 2002 года научно-практического журнала «Малая энциклопедия нотариуса». Этот журнал сразу завоевал авторитет среди нотариусов. Он внес новую живую струю в работу и развитие нотариата. Ведь профессия нота¬риуса является одной из самых динамичных. Это постоянная работа над обновлением и систематизацией знаний. Поэтому трудно описать всю полноту значения появившегося в то время журнала «Малая энциклопедия нотариуса». Печатающиеся в этом журнале статьи и материалы затрагивали самые наболевшие и не освещенные нигде вопросы работы нотариусов. Этот журнал в большей степени начал вносить единство в нотариальную общественность, смело поднимать наболевшие вопросы не только перед Министерством юстиции, но и перед органами государственного управления по различным вопросам нотариальной деятельности и в целом законодательства.
Отсутствие цензуры в данном журнале дает возможность научным работникам, юристам практикам, в том числе нотариусам, поделиться своим опытом работы, высказать свои мысли по возможному решению тех или иных задач нотариата.
Об авторитете этого журнала свидетельствует и то, что в редакционный совет журнала входят известные юристы, в том числе нотариусы, такие как Алла Ерух, частный нотариус, член Высшей квалификационной комиссии нотариата при Министерстве юстиции Украины; Екатерина Пахомова, нотариус с 40-летним стажем, Легенда нотариата; Ирина Жилинкова, доктор юридических наук, профессор кафедры гражданского права № 1 Национального университета «Юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого», член-корреспондент Национальной академии правовых наук Украины; Юрий Козьяков, заслуженный юрист Украины, частный нотариус, член Высшей квалификацион¬ной комиссии нотариата при Министерстве юстиции Украины и многие другие, которых хочется поздравить с юбилеем данного журнала и поблагодарить за огромный труд по подготовке и выпуску соответствующих номеров журнала, раскрывающих на своих страницах актуальные вопросы деятельности нотариусов и в сегодняшние дни.
Конечно же, хочется отметить большой лич¬ный вклад в становление этого журнала председателя редакционного совета, президента Ассоциации частных нотариусов Харьковской области, члена консультативно-методического совета при Департаменте нотариата, финансового мониторинга юридических услуг и регистрации адвокатских объединений при Министерстве юстиции Украи¬ны Владимира Марченко, а также частного нотариуса Харьковского городского нотариального округа, члена консультативно-методического совета при Департаменте нотариата, финансового мониторинга юридических услуг и регистрации адвокатских объединений при Министерстве юстиции Украины Елены Чуевой, главного редактора этого журнала Наталии Парфеновой, главного редактора журнала 2002–2008 гг. Анны Косенко, а также всех авторов статей, материалов, которые публиковались в данном журнале.
И если быть последовательным и объективным, то «Малая энциклопедия нотариуса» не подменила журнал «Нотариат для Вас», выпускаемый Украинской нотариальной палатой, а наоборот, дополнила и углубила систематизацию единой нотариальной практики.
С избранием Президентом Украинской нота¬риальной палаты Людмилы Павловой произошли значительные изменения в развитии и совершенствовании журнала «Нотариат для Вас». У журнала появился современный внешний вид, увеличено почти вдвое количество страниц, введен постоянно действующий рубрикатор, усовершенствовано наполнение журнала. Одной из постоянных рубрик данного журнала стала рубрика «Регион», благодаря которой читатели имеют возможность ближе ознакомиться с нотариальной практикой своих коллег из других областей Украины, узнать об их достижениях, проблемах, перспективах. Почти в каждом журнале читатели могут ознакомиться с новеллами законодательства, рекомендациями Министерства юстиции. Авторами статей, которые размещаются в журнале, выступают известные юристы, научные работники-кандидаты, доктора юридических наук, преподаватели юридических факультетов Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Национального университета «Юридическая академия Украины имени Яро¬слава Мудрого», Киевского национального университета внутренних дел, Академии правовых наук Украины, и других, в том числе Екатерина Чижмарь — заслуженный юрист Украины, директор Департамента нотариата, финансового мониторинга юридических услуг и регистрации адвокатских объединений при Министерстве юстиции Украины, вице-президент Украинской нотариальной палаты, а также частные и государственные нотариусы.
Необходимо сказать и о таком издании, как «Справочник нотариуса», основателем и издателем которого с 2001 года является ООО «Изда¬тельство «Истина», а в редакционный совет входят такие известные юристы, как Ю. Козья¬ков, заслуженный юрист Украины, частный нотариус, член Высшей квалифика¬ционной комиссии нотариата при Министерстве юстиции Украины, и О. Старцев, кандидат юридических наук, который является главным редактором данного издания. Это тоже интересное издание, освещающее актуальные вопросы деятельности нотариусов.
Названные выше три печатных издания нотариусов очень хорошо дополняют друг друга, они стали частью нотариата Украины.
Отсутствие монополии дает возможность нотариусам сделать правильные выводы и принять правильное решение, и это приближает нас к государству, где, надеюсь, в скором будущем будет преобладать верховенство права.
И естественно, среди этих журналов жур¬нал «Малая энциклопедия нотариуса» занимает достойное место, об этом свидетельствует количество нотариусов, подписавших данное издание.
Журнал независим по своей сути, является очень интересным профессиональным изданием. В нем также освещается судебная практика (решения, определения судов) по делам о рассмотрении правомерности различных нотариальных действий, и в этом журнале, как правило, не печатаются законодательные акты о внесении изменений в другие законодательные акты, а представляются анализы и комментарии их применения, и это очень удобно в работе.
В завершение еще раз хочется поздравить Редакционный совет научно-практического журнала «Малая энциклопедия нотариуса» с 10-летним юбилеем журнала, пожелать им всем крепкого здоровья, мудрости в принятии решений, удачи в работе по совершенствованию журнала, который уже сегодня по своей сути давно стал Большой энциклопедией нотариуса.

У Цивільному кодексі України (далі – ЦК) передбачаються переважні права окремих суб’єктів, яким у порівнянні з іншими учасниками цивільного обороту надаються певні додаткові можливості. Насамперед це співвласники, переважне право яких найбільш відоме і полягає в наданні їм права в переважному порядку набути у власність частку, відчужувану іншим учасником спільної власності. Завдяки цьому їх частка в праві спільної власності збільшується або, якщо мало місце лише два співвласника – право спільної власності припиняється внаслідок зосередження всього майна в руках однієї особи.
У новому ЦК з’явилося ще одне переважне право – наймача на купівлю предмета найму в разі його відчуження наймодавцем. Само по собі воно схоже з переважним правом співвласника, але існують й істотні відмінності між ними.
По-перше, мають значення підстави виникнення переважних прав. Для переважного права співвласника на купівлю частки важливим є те, що воно обумовлено речовими відносинами, тобто відносинами спільної власності. Права ж наймача є зобов’язальними. Як наслідок, переважні права співвласників підпадають під сферу регулювання норм речового права, а переважні права наймачів – зобов’язального.
По-друге, переважне право співвласника закріплене на рівні імперативної норми і не піддається саморегулюванню сторін. Навпаки, переважне право наймача на купівлю предмета договору найму передбачене диспозитивною нормою, і сторони можуть самостійно встановити в договорі строк здійснення цього переважного права, порядок його реалізації, спосіб захисту (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК). До того, ж вони не позбавлені можливості закріпити в договорі найму умову про відсутність у наймача переважного права на купівлю предмета найму. Тобто, ЦК дозволяє учасникам правовідносин самостійно на власний розсуд врегулювати відповідні правовідносини, не врегульовані цивільним законодавством (ст. 6 ЦК).
Окрім цього, виникнення переважного права наймача на купівлю предмета найму, на відміну від переважного права співвласника, залежить від додаткових юридичних фактів: наявності чинного договору найму та належного виконання обов’язків за ним.
З наведених міркувань слідує,

1 До нотаріуса звернулися дві фізичні особи, одна з яких є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, інша – власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які бажають укласти договір міни цих земельних ділянок. Чи має право нотаріус посвідчити такий договір, враховуючи те, що Земельний кодекс чітко не регулює порядок обміну земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва?
Чинним законодавством не визначено обмежень щодо обміну земельними ділянками різного цільового призначення. Враховуючи те, що ці земельні ділянки віднесено до однієї категорії (землі сільськогосподарського виробництва), а також норму ч. 2 ст. 121 Земельного кодексу України (можливість збільшувати свої земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельних часток /паїв/), можна говорити про те, що такий обмін є законним і дії як сторін договору, так і нотаріуса знаходяться абсолютно в правовому полі.
Щодо можливості обміну

ДАНИЛО КУРДЕЛЬЧУК,
президент Укрінюрколегії, голова Громадської ради при Міністерстві юстиції України
ОСОБЛИВОСТІ НОТАРІАЛЬНОГО ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ ДІЇ ЗА КОРДОНОМ
Захист прав українських громадян за кордоном зумовлює посвідчення нотаріусами великої кількості різних документів і перш за все довіреностей членів сімей загиблих трудових мігрантів на представлення їх інтересів у зарубіжних юрисдикціях. Стаття 58 чинного Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ передбачає посвідчення нотаріусами довіреностей, складених «від імені однієї або кількох осіб на ім’я однієї особи або кількох осіб». Таким чином, наприклад, вдова, батьки і діти загиблого в Італії чи Німеччині українського заробітчанина можуть оформити одну спільну довіреність іноземному адвокатові для захисту їх прав на отримання компенсацій, страхових та спадкових сум.
Багаторічна практика оформлення спільних довіреностей почала змінюватись із прийняттям у березні 2004 року нової редакції Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (наказ Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5; далі — Інструкція), в п. 146 якої вказано, що нотаріуси «посвідчують довіреності, що складені від імені фізичної особи або юридичної особи на ім’я однієї або кількох осіб». Як бачимо, нормою Інструкції принципово змінено зміст норми ст. 58 названого Закону: замість множинності з боку довірителів встановлено одиничність — одна фізична або юридична особа, а не одна або кілька осіб видають довіреність.
Департамент нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань Міністерства юстиції України, відповідаючи на запит щодо підстав і законності такої «незручної» для громадян зміни в регламентації посвідчення довіреностей, у своєму «відомому» листі послався на зміст ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), де є визначення представництва як правовідношення однієї сторони (представника), що вчиняє дії від імені іншої сторони (довірителя), а також на положення ч. 3 ст. 244 ЦК України, де визначається поняття довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі. Мотивація посилань на обидві згадані статті ЦК України непереконлива й малозрозуміла, оскільки в обох випадках законодавець вживає щодо обох учасників — довірителя і повіреного — однину: одна сторона — іншій стороні; одна особа — іншій особі.
Загальновідомо, що стороною у правовідносинах може бути з кожного боку кілька суб’єктів права. І це прямо передбачає чинна норма ч. 3 ст. 202 ЦК України, яку автори роз’яснення чомусь не згадують. Якщо дотримуватись протилежної точки зору, то можна стверджувати, що й повіреним (представником) теж може бути лише одна особа. Інструкція ж встановлює множинність повірених (представників), безпідставно забороняючи прямо передбачену ст. 58 Закону України «Про нотаріат» множинність довірителів.
Оскільки норма Інструкції апріорі не може конкурувати з нормою Закону, то не витримує критики і наступний аргумент теоретично-правової підстави застосування п. 146 Інструкції, наведений у згаданому листі Міністерства юстиції України: «З урахуванням принципу застосування норм загального та спеціального законодавства вважаємо, що одна довіреність від імені кількох осіб не може бути посвідчена». Таким чином, автори листа стверджують, що ст. 58 Закону є нормою загального законодавства, а п. 146 Інструкції — нормою спеціального законодавства.
Цікаво, що такий нормативний акт, як Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 419 у редакції, що набрала чинності 01.01.2004 р. (одночасно зі вступом у дію нового ЦК України), в п. 26 передбачає, що «посадові особи посвідчують доручення, складені від імені однієї особи або кількох осіб на ім’я однієї або кількох осіб. Доручення від імені кількох осіб може бути посвідчене тільки в тому випадку, якщо дії, передбачені дорученням, стосуються однорідних інтересів усіх осіб, які видають доручення, а не кожного з них окремо». Автори згаданого Порядку дали розширене тлумачення необхідності посвідчення спільної довіреності кількох осіб, мабуть, керуючись переконанням, що посадові особи, покликані посвідчувати правочини, прирівнювані до нотаріально посвідчуваних, не є фахівцями права і їм слід надати додаткове роз’яснення.
А ось Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України (далі — Положення), затверджене спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27.12. 2004 р. № 142/5/310, — об’ємний документ на 68 сторінок тексту та з 55 додатками — дипломатично обходить питання множинності довірителів та повірених, даючи загальні визначення довіреності (п. 3 ст. 244 ЦК України) та представництва (п. 1 ст. 237 ЦК України). Цікаво, що, залишаючи консула в роздумах щодо можливості посвідчення спільної довіреності, в п. 3.5.4 Положення згадується довіреність, призначена для вчинення дій за кордоном. Цікаво, який кордон мався на увазі, адже консул завжди виконує дії за кордоном?