ОСОБЛИВОСТІ НОТАРІАЛЬНОГО ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ ДІЇ ЗА КОРДОНОМ

ДАНИЛО КУРДЕЛЬЧУК,
президент Укрінюрколегії, голова Громадської ради при Міністерстві юстиції України
ОСОБЛИВОСТІ НОТАРІАЛЬНОГО ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ ДІЇ ЗА КОРДОНОМ
Захист прав українських громадян за кордоном зумовлює посвідчення нотаріусами великої кількості різних документів і перш за все довіреностей членів сімей загиблих трудових мігрантів на представлення їх інтересів у зарубіжних юрисдикціях. Стаття 58 чинного Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ передбачає посвідчення нотаріусами довіреностей, складених «від імені однієї або кількох осіб на ім’я однієї особи або кількох осіб». Таким чином, наприклад, вдова, батьки і діти загиблого в Італії чи Німеччині українського заробітчанина можуть оформити одну спільну довіреність іноземному адвокатові для захисту їх прав на отримання компенсацій, страхових та спадкових сум.
Багаторічна практика оформлення спільних довіреностей почала змінюватись із прийняттям у березні 2004 року нової редакції Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (наказ Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5; далі — Інструкція), в п. 146 якої вказано, що нотаріуси «посвідчують довіреності, що складені від імені фізичної особи або юридичної особи на ім’я однієї або кількох осіб». Як бачимо, нормою Інструкції принципово змінено зміст норми ст. 58 названого Закону: замість множинності з боку довірителів встановлено одиничність — одна фізична або юридична особа, а не одна або кілька осіб видають довіреність.
Департамент нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань Міністерства юстиції України, відповідаючи на запит щодо підстав і законності такої «незручної» для громадян зміни в регламентації посвідчення довіреностей, у своєму «відомому» листі послався на зміст ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), де є визначення представництва як правовідношення однієї сторони (представника), що вчиняє дії від імені іншої сторони (довірителя), а також на положення ч. 3 ст. 244 ЦК України, де визначається поняття довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі. Мотивація посилань на обидві згадані статті ЦК України непереконлива й малозрозуміла, оскільки в обох випадках законодавець вживає щодо обох учасників — довірителя і повіреного — однину: одна сторона — іншій стороні; одна особа — іншій особі.
Загальновідомо, що стороною у правовідносинах може бути з кожного боку кілька суб’єктів права. І це прямо передбачає чинна норма ч. 3 ст. 202 ЦК України, яку автори роз’яснення чомусь не згадують. Якщо дотримуватись протилежної точки зору, то можна стверджувати, що й повіреним (представником) теж може бути лише одна особа. Інструкція ж встановлює множинність повірених (представників), безпідставно забороняючи прямо передбачену ст. 58 Закону України «Про нотаріат» множинність довірителів.
Оскільки норма Інструкції апріорі не може конкурувати з нормою Закону, то не витримує критики і наступний аргумент теоретично-правової підстави застосування п. 146 Інструкції, наведений у згаданому листі Міністерства юстиції України: «З урахуванням принципу застосування норм загального та спеціального законодавства вважаємо, що одна довіреність від імені кількох осіб не може бути посвідчена». Таким чином, автори листа стверджують, що ст. 58 Закону є нормою загального законодавства, а п. 146 Інструкції — нормою спеціального законодавства.
Цікаво, що такий нормативний акт, як Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 419 у редакції, що набрала чинності 01.01.2004 р. (одночасно зі вступом у дію нового ЦК України), в п. 26 передбачає, що «посадові особи посвідчують доручення, складені від імені однієї особи або кількох осіб на ім’я однієї або кількох осіб. Доручення від імені кількох осіб може бути посвідчене тільки в тому випадку, якщо дії, передбачені дорученням, стосуються однорідних інтересів усіх осіб, які видають доручення, а не кожного з них окремо». Автори згаданого Порядку дали розширене тлумачення необхідності посвідчення спільної довіреності кількох осіб, мабуть, керуючись переконанням, що посадові особи, покликані посвідчувати правочини, прирівнювані до нотаріально посвідчуваних, не є фахівцями права і їм слід надати додаткове роз’яснення.
А ось Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України (далі — Положення), затверджене спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27.12. 2004 р. № 142/5/310, — об’ємний документ на 68 сторінок тексту та з 55 додатками — дипломатично обходить питання множинності довірителів та повірених, даючи загальні визначення довіреності (п. 3 ст. 244 ЦК України) та представництва (п. 1 ст. 237 ЦК України). Цікаво, що, залишаючи консула в роздумах щодо можливості посвідчення спільної довіреності, в п. 3.5.4 Положення згадується довіреність, призначена для вчинення дій за кордоном. Цікаво, який кордон мався на увазі, адже консул завжди виконує дії за кордоном?

ДАНИЛО КУРДЕЛЬЧУК отримати повну версію статті