За період, який пройшов з часу набрання чинності Цивільним кодексом України, в практиці його застосування виникло багато запитань, зокрема, застосування положень книги шостої «Спадкове право», в тому числі питання, пов’язані з оформленням спадкових прав на грошові вклади щодо яких вкладники зробили розпорядження банку (фінансовій установі).
Слід відмітити, що порядок оформлення спадкових прав на такі вклади встановлений ст. 1228 Цивільного кодексу України та п. 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.03.2004 року за № 283/8882.
Статтею 564 Цивільного кодексу УРСР, який на сьогодні втратив свою чинність, було встановлено, що грошовий вклад, стосовно якого вкладник зробив розпорядження банку, не входив до складу спадщини, у зв’язку з чим на нього державним нотаріусом свідоцтво про право на спадщину не видавалось.
На цей вклад не розповсюджувалися норми про обов’язкову частку у спадщині.
Вклад видавався особі, яка була вказана у заповідальному розпорядженні, незалежно від часу її звернення до банку. При цьому, для одержання вкладу спадкоємцю достатньо було надати документ, що встановлює його особу, та свідоцтво про смерть вкладника.
Стаття 1228 Цивільного кодексу України встановила зовсім інший порядок оформлення спадкових прав на такі вклади.
Відповідно до зазначеної статті вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця.
Отже, право на грошовий вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (заповіт, заповідальне розпорядження), а тому,

ВІКТОР ДОБРОЛЬОЖА,
приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу
ПОСТАНОВА ПРО ВІДМОВУ У ВЧИНЕННІ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЇ ЯК ПЕРЕДУМОВА ДЛЯ ЗВЕРНЕННЯ СПАДКОЄМЦЯ ДО СУДУ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЙОМУ ДОДАТКОВОГО СТРОКУ НА ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ В КОНТЕКСТІ СТ. 1272 ЦК УКРАЇНИ. НАСКІЛЬКИ ТАКА ПРАКТИКА Є ЛОГІЧНОЮ ТА ПРАВОМІРНОЮ?
Винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії (далі — постанова) не є в нотаріальній практиці поширеним явищем. Так, вчинивши протягом 2011 р. 357 268 нотаріальних дій, 144 нотаріуси Житомирщини (100 приватних та 44 державних) винесли сумарно 1355 зазначених постанов, левова частка яких (1189, або 88 %) припадає на державний сектор обласного нотаріату. Тобто в середньому 1 постанова припадає на 264 нотаріальні дії. Причому для приватних нотарів ця узагальнююча цифра співвідношення кількості вчинених дій та винесених постанов зростає до 1751, а для державних зменшується до 56 дій на 1 постанову. Якщо ж загальну кількість винесених у минулому році постанов умовно розподілити на всіх практикуючих в області нотаріусів, то вийде інша доволі цікава цифра — 1,66 постанови для приватного сектора порівняно із 27 постановами для державного (тут і далі: підрахунки автора. — Прим ред.).
Звісно, статистика — річ умовна, проте незаперечним є той факт, що далеко не кожен наш колега має на сьогодні практику оформлення таких постанов. Зрозуміло, що відсутній не лише наближений до єдиного зразок зазначеного документа, але й більш-менш єдина практика самого порядку винесення та судового оскарження таких постанов. На жаль, тема винесення постанов не набула детального обговорення і у фахових виданнях. Винятком є хіба що цікавий матеріал приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Олени Сірякової «Поста¬нова про відмову у вчиненні нотаріальної дії та роздуми про порядок її оскарження» («Мала енциклопедія нотаріуса». – 2008. – № 8).
Як витікає із проведеного відділом нотаріату Головного управління юстиції Житомирської області узагальнення, переважна кількість винесених постанов стосувалася оформлення спадщини. При цьому найпоширенішими підставами для відмови були відсутність у спадкоємців документів, що підтверджують належність майна спадкодавцеві; пропущення строків для прийняття спадщини; видача право¬встановлюючого документа на ім’я спадкодавця після його смерті тощо.
Візьмемо для прикладу лише таку типову і розповсюджену підставу для відмови у вчиненні нотаріальної дії, як відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропущення спадкоємцем передбаченого законом строку для прийняття спадщини.
Наскільки винесення постанови за таких умов є логічним, а головне, — правомірним з огляду на чинне законодавство?
Чи виноситься зазначена постанова нотаріусом іноді лише з огляду на існуючу практику?
Так, за підрахунками автора пропущення шестимісячного строку було підставою для винесення постанов приблизно у 18 % від їх загальної кількості. Проте цей середньостатистичний і узагальнюючий для області показник є досить різним для окремих держнотконтор і коливається в межах від 5 до 28 %. Природним є питання: чому такою неоднорідною є практика винесення постанови і сприйняття цього документа та ставлення до нього серед нашої нотаріальної спільноти?
Відповідь є очевидною:

Україна, як аграрна держава, передусім зацікавлена в ефективному використанні родючих земель нашої країни та розвитку сільського господарства, а наше з Вами завдання як державних реєстраторів — сприяти спрощеній процедурі реєстрації новостворених фермерських господарств.

Нотаріусам України було надано додаткові повноваження, що стосуються державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Основними повноваженнями нотаріуса як державного реєстратора є прийняття документів, їх перевірка на наявність підстав для зупинення розгляду документів або для відмови у державній реєстрації. Якщо підстави для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації відсутні, нотаріус має повноваження на проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру. Також він здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

При проведенні будь-яких реєстраційних дій відносно юридичної особи (державна реєстрація створення юридичної особи, державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, державна реєстрація припинення юридичної особи та інші дії) нотаріус повинен враховувати існування спеціальних норм права, які визначені Законом з питань врегулювання діяльності різних видів юридичних осіб.

Розглянемо порядок державної реєстрації створення юридичної особи з організаційно-правовою формою — фермерське господарство.

При державній реєстрації створення фермерського господарства нотаріус як державний реєстратор керується такими нормативно-правовими актами:

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.

Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV.

Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III.

Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III.

Закон України від 15.02.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань».

Закон України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство».

Наказ Міністерства юстиції України від 09.02.2016 № 359/5 «Про затвердження Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи».

Наказ Міністерства юстиції України від 18.11.2016 № 3268/5 «Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань».

Наказ Міністерства юстиції України від 10.06.2016 № 1657/5 «Про затвердження Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань».

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1133 «Про надання послуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань у скорочені строки» та інші нормативні акти.

ГАННА КОСЕНКО,
юридичний радник науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса»
ОРГАНІЗАЦІЙНО­РОЗПОРЯДЧІ ДОКУМЕНТИ В НОТАРІАЛЬНОМУ ДІЛОВОДСТВІ
Частина 1
В чинних Правилах ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5 (далі — Правила), законодавець виокремив розділи V «Складання та оформлення організаційно-розпорядчих документів» і VI «Складання та оформлення нотаріальних документів». Це є принциповим і дуже важливим моментом у нотаріальному діловодстві. Такий поділ є більш прийнятним для нотаріусів, підкреслює значимість обох цих видів документів.
Вимоги щодо складання організаційно-розпорядчої документації містили також і попередні, аж до радянських часів, нормативно-правові акти, що регулювали нотаріальне діловодство. Однак раніше питанням нотаріального діловодства приділялося значно менше уваги. Оскільки сьогодні перевірка нотаріуса полягає в перевірці організації нотаріальної діяльності нотаріуса та виконання ним правил нотаріального діловодства, то таке питання, як правильне складання організаційно-розпорядчих документів, є доволі важливим.
Крім того, що безпосередньо Правила містять основні положення в регулюванні цього питання, у Правилах зазначено, що:
склад реквізитів організаційно-розпорядчої документації та порядок їх розташування встановлюють ДСТУ 4163-2003 «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» (далі — ДСТУ 4163-2003) та Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.1997 р. № 1153 (зі змінами), далі — Примірна інструкція з діловодства у міністерствах (п. 5.1 Правил);
організаційно-розпорядчі документи конторою, архівом, приватним нотаріусом ведуться з дотриманням вимог ДСТУ 4163-2003, Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.97 р. № 348 (зі змінами), далі — Інструкція з діловодства за зверненнями громадян (п. 2.1 Правил).
Тобто складати організаційно-розпорядчі документи треба відповідно до

Відомо,  що у разі звернення спадкоємця у зв’язку з відкриттям спадщини нотаріус з’ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України (далі — ЦК)  до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Якщо буде встановлено, що до складу спадщини входять права на об’єкти інтелектуальної власності, які засвідчені патентом, то необхідно встановити: вид патенту, його дійсність, наявність співвласників патенту, строк чинності патентних прав.

Нотаріус під час встановлення спадкового майна може виявити такі види патентів: патент на винахід, патент на корисну модель, патент на промисловий зразок, патент на новий сорт рослин, дек­лараційний патент. Указані види патенту визначають правовий режим об’єкта інтелектуальної власності, який може бути режимом патентного права (винахід, корисну модель, промисловий зразок) та інституту нетрадиційних об’єктів (новий сорт рослин). Залежно від цього поділу необхідно застосовувати спеціальне правове регулювання та визначати спеціалізований орган з реєстрації відповідних патентних прав. Розглянемо більш детально види патентів.

І. Види патенту

Патент — це охоронний документ, що засвідчує пріоритет авторства, майнове право інтелектуальної власності і право власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, новий сорт рослин.

Видами патенту в Україні є:

–        патент на винахід (різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід);

–        деклараційний патент на винахід (різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на винахід);

–        деклараційний патент на корисну модель (різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель);

–        патент (деклараційний патент) на секретний винахід (різновид патенту, що видається на винахід, віднесений до державної таємниці);

–        деклараційний патент на секретну корисну модель (різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці);

–        патент на промисловий зразок;

–        патент на сорт рослин (охоронний документ, що засвідчує пріоритет і майнове право інтелектуальної власності на сорт рослин).

Кожен з видів патенту має строк чинності.

ІІ. Строк чинності прав, засвідчених патентом

У спадщину переходять майнові права, які засвідчені патентом. Якщо нотаріусом буде встановлено, що строк чинності майнових прав, засвідчених патентом, вже припинився, то вони не можуть входити до складу спадщини, оскільки винахід, корисна модель, промисловий зразок, сорт рослин стає суспільним надбанням та його може вільно використовувати будь-яка особа. Тому строк дії патенту має юридичне значення для оформлення спадщини.

Строки дії патентів:

ЮРІЙ КОЗЬЯКОВ,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу,
заслужений юрист України, член Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату
при Міністерстві юстиції України
УСТАНОВЛЕННЯ НОТАРІУСОМ ОСОБИ ПРИ ПОСВІДЧЕННІ ПРАВОЧИНУ
Частина 2 ст. 43 Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон) містить припис: при вчиненні будь-якої нотаріальної дії нотаріуси мають встановлювати особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням такої дії.
Зазначивши в частині третій вказаної статті, що встановлення особи здійснюється за паспортом або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, законодавець вважав за необхідне навести певний і, на жаль, вичерпний перелік таких документів, включивши до нього існуючі в Україні види паспортів, зокрема паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний та службовий паспорти, а також посвідчення особи моряка, посвідку на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи. При цьому, як вказав далі законодавець, посвідчення водія (хоча воно не увійшло до переліку), особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.
Таким чином, за логікою вказаної статті документом, на підставі якого нотаріус може встановлювати особу громадянина при посвідченні правочину, є насамперед паспорт (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює).
З огляду на те, що

АНТОН СИДОРОВ,
аспирант кафедры гражданского и трудового права юридического факультета Российского университета дружбы народов. В 2010 году окончил с отличием магистратуру юридического факультета Российского университета дружбы народов. Сфера научных интересов: гражданское и торговое право стран германской ветви континентальной системы права, сравнительное правоведение.
РОЛЬ НОТАРИУСА ПРИ ПЕРЕДАЧЕ ПРЕДПРИЯТИЯ В ФРГ
Рассматриваются положения гражданского и торгового права ФРГ, которые регулируют деятельность нотариусов при удостоверении сделок при передаче предприятия. Затронуты вопросы различных способов приобретения предприятия, получения фактического экономического контроля над ним; соотношения общих и специальных условий договоров; случаи обязательного участия нотариуса в сделках с предприятием. Сопоставляются положения законодательства ФРГ и России, затрагивающие деятельность нотариуса при осуществлении сделок с предприятием
КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА:
предприятие, нотариус, гражданское право ФРГ, торговое право ФРГ, действительность сделки, земельный участок, купля-продажа доли.
The article deals with the rules of German civil and commercial legislation regarding the activities of notaries in the transaction with enterprises. Matters of acquiring control over the enterprise, obligatory participation of notary in transfer of enterprise are also thrown particular light upon.
KEY WORDS:
enterprise, notary, German civil law, German trade law, validity of contract, parcel of land, shares sale.
В Федеративной Республике Германия нотариусы играют важную роль в процессе передачи предприятия от одного лица к другому. В ряде случаев, предусмотренных действующим гражданским и торговым законодательством, предприятие не может быть передано другому лицу, если не соблюдена нотариальная форма совершения сделки, хотя сама по себе передача предприятия от одного лица другому не обязательно требует участия нотариуса.
Несоблюдение требований законодательства ФРГ в части отсутствия нотариального удостоверения сделки в случаях, когда такое удостоверение является обязательным, влечет за собой недействительность сделки [9, с. 380], и, как следствие, такая сделка не порождает правовых последствий.
Целью настоящей статьи является анализ положений действующего гражданского и торгового законодательства Федеративной Республики Германия в части обязательного участия нота­риуса в сделках по передаче предприятия.
В первую очередь необходимо учитывать, что ФРГ относится к числу стран с дуалистической системой частного права. Это означает, что в стране одновременно действует гражданское право и торговое право, что нашло свое отражение в принятии в 1896 году Германского гражданского уложения (далее — ГГУ) и Германского торгового уложения (далее — ГТУ), которые продолжают применяться до сих пор. Одно из следствий дуалистической модели частного права состоит в том, что при сделках с предприятием стороны руководствуются одновременно положениями и торгового, и гражданского права, чьи нормы дополняют друг друга.
Во вторую очередь, говоря о передаче пред­приятия, необходимо учитывать его правовую природу. В действующем германском законодательстве понятие «предприятие» (Unternehmen) отсутствует как таковое. Большинство немецких ученых-юристов исходят из синонимичности понятий «предприятие» и «торговое дело» (Handelsgeschäft), которое заключается в деятельности, создаваемой усилиями коммерсанта, предпринимателя (Kaufmann, Unternehmer), позволяющей ему извлекать от использования материальных элементов, входящих в состав предприятия, значительно большие экономические выгоды по сравнению с их обычным применением. [18, s. 107].
Правда, следует заметить, что идею идентичности понятий «Unternehmen» и «Handelsgeschäft» поддерживают не все немецкие ученые [17, s. 315–316].
Наибольшее распространение в немецкой юридической литературе получило представление о том, что совокупность всех элементов, входящих в состав предприятия, можно разделить на две основные группы: группу материальных элементов и группу нематериальных элементов [2, Т. 1, с. 176]. К группе материальных элементов относятся денежные средства, все движимое и недвижимое имущество.
К группе нематериальных элементов относятся все исключительные права на объекты интеллектуальной собственности предприятия: авторские права, патенты, товарные знаки; право на фирменное наименование (фирму); все обязательства и права требования, возникающие из заключенных сделок.
К этой же группе нематериальных элементов также относятся так называемые «шансы предприятия», клиентела, т.е. то положение, которое предприятие занимает на рынке [23, s. 69, 138–140]. В эту же группу немецкие юристы относят и трудовые отношения с работниками предприятия, поскольку неотъемлемым условием успешной деятельности любого предприятия является квалифицированная рабочая сила. Впрочем, существуют также мнения немецких правоведов, согласно которым взаимоотношения с сотрудниками предприятия выделяются или в отдельную подгруппу в группе нематериальных элементов, или даже в самостоятельную группу персональных элементов [2, Т. 1, с. 176–177; 10, s. 12].
Действующее германское законодательство, в частности — § 613а ГГУ и §§ 22, 25 ГТУ исходит из возможности передачи предприятия как единого целого, как единого объекта. В то же время ни Гражданское, ни Торговое уложение не содержат каких-либо специальных норм для договора купли-продажи предприятия. Такое положение породило в германской юридической литературе точку зрения, согласно которой форма сделки с предприятием является свободной, т.е. при заключении сделки о передаче предприятия стороны самостоятельно определяют ее форму [11, s. 22]. Судебная практика поддерживает такой подход [20, s. 428].
Отсутствие обязательных требований к форме сделки по передаче предприятия и к договору, по которому предприятие передается, вовсе не означает, что этот вопрос вообще оставлен без правового регулирования.
Существующая практика исходит из того, что при переходе предприятия от старого владельца к новому применяются общие положения действующего в ФРГ гражданского и торгового права. В частности, если предприятие передается по договору купли-продажи, то к такой сделке применяются положения § 433 ГГУ, посвященные договору купли-продажи [22, s. 6].

ПРИОБРЕТЕНИЕ КОМПАНИИ — ПРОЦЕСС, ТРЕБУЮЩИЙ ЗНАНИЯ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА И ПРИСТАЛЬНОГО ВНИМАНИЯ К ДЕТАЛЯМ
Таким образом, если в состав передаваемых предприятий входят земельные участки, договор купли-продажи предприятия подлежит обязательному нотариальному удостоверению. Это предусмотрено пунктом 1 § 311b ГГУ: «Договор, согласно которому одна сторона принимает обязательство передать или приобрести право собственности на земельный участок, требует нотариального удостоверения. Договор, заключенный без соблюдения этой формы, по своему содержанию действителен в целом, если состоится передача права собственности и внесение записи в поземельную книгу» [3, с. 71].
В соответствии с нормами, изложенными в § 873 ГГУ, для передачи права собственности на земельный участок, для обременения земельного участка правом, а также передачи или обременения такого права необходимы соглашения правомочного лица и другой стороны об изменениях в правах и внесение изменений в поземельную книгу, если законом не преду­смотрено иное; до момента регистрации изменений стороны связаны соглашением только при условии, что соответствующие заявления нотариально удостоверены, либо совершены в органе, в котором ведется поземельная книга, либо поданы в этот орган, либо правомочное лицо выдало другой стороне разрешение на внесение записи, составленное в соответствии с Положениями о поземельных книгах [3, с. 251].

ЛЮДМИЛА МАСЛОВЕЦЬ,
приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу
СПАДКОВУ СПРАВУ ПЕРЕДАНО НА ЗБЕРІГАННЯ ДО ДЕРЖАВНОГО НОТАРІАЛЬНОГО АРХІВУ. ТЕМА ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ
Відповідно до змін від 01.10.2008 до Закону України «Про нотаріат» приватним нотаріусам надали право оформлення спадщини, і, мабуть, в усіх областях держави виникла одна спільна проблема. Нотаріуси, що з якихось причин припинили свою діяльність, передали справи до державних нотаріальних архівів. Серед цих справ, звичайно, є незакінчені спадкові справи.
У Правилах ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, передбачено порядок видачі з архіву таких справ для подальшого провадження за вимогою нотаріуса, до якого звернулися спадкоємці.
Все начебто просто і зрозуміло, але поряд із цим виникають незручності, якщо справи одного і того ж нотаріуса необхідні декільком нотаріусам одночасно або протягом одного місяця.
Справу і книгу реєстрації видали одному, а що робити іншим, як реєструвати заяви?

Про задоволення клопотання приватного нотаріуса про те, що виходячи із норм діючого КАС та ЦПК України нотаріуси не є особами, прав і обов’язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична зацікавленість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення, відповідно не можуть бути сторонами в цих справах. Враховуючи, що приватний нотаріус не може бути стороною у справі за адміністративним позовом, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
УХВАЛА
8 вересня 2008 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Гапоненко А.П. при секретарі Омельчук С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фастівського міськрайонного прокурора Київської області до приватного нотаріуса ………………………………………………… про визнання дій нотаріуса протиправними, –
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з зазначеним позовом, яким просить визнати протиправними дії приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу ……………………….. про накладення арешту на приміщення, розташованого по вул. Соборній, 51 у м. Фастові Київської області та внесення записів до єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № 7150885 від 08.05.08 та № 7184017 від 14.05.08. та зобов’язати приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу ………………….. внести відповідні зміни та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна вказані записи про накладення обтяження у вигляді арешту нерухомого майна розташованого по вул………………… у м. Фастові Київської області.
До початку судового розгляду зазначеного позову по суті розглянуто письмове клопотання відповідача у справі приватного нотаріуса …………………. про закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що приватні нотаріуси не можуть бути відповідачами по адміністративному позову, яке повністю підтримала її представник ……………………
Представник позивача заперечує проти задоволення зазначеного клопотання відповідача посилаючись на те, що в даному випадку оскаржуються дії приватного нотаріуса як державного реєстратора, який діє на підставі Наказу Міністерства Юстиції-України «Про єдиний реєстр заборони відчуження нерухомого майна» і відповідно виконує функції посадової особи, що витікає із суті Наказу, але в ньому це прямо не зазначено.
Представники третьої особи ………………. також заперечують проти задоволення зазначеного клопотання відповідача, підтримали позицію представника позивача і вважають, що даний позов повинен бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.
Представники третіх осіб Фастівської міської ради та ТОВ …………… в судове засідання не з’явились, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи.
Суд, розглянувши клопотання відповідача, заслухавши думку учасників судового процесу вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. З КАС України відповідачем по адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень), а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. В ч. З ст. 50 зазначеного кодексу вказано, що відповідачем у адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим кодексом.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Виходячи із норм діючого КАС та ЦПК України нотаріуси не є особами, прав і обов’язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична зацікавленість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення, відповідно не можуть бути сторонами в цих справах.
Справи за скаргами на нотаріальні дії чи відмову у їх вчиненні розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Крім цього, приватні нотаріуси не перебувають у штаті державного органу і організують свою діяльністю самостійно, не виконують здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, а також не здійснюють функції представників влади і відповідно не можуть бути суб’єктами владних повноважень, що виключає можливість бути стороною у справі адміністративного позову.
Враховуючи, що приватний нотаріус не може бути стороною у справі за адміністративним позовом, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 133, 157 ч.І п. 1 КАС України суд, –
У Х В А Л И В:
Клопотання задовольнити.
Провадження у справі за адміністративним позовом Фастівського міськрайонного прокурора Київської області до приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу …………………про визнання дій нотаріуса протиправними закрити.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження ухвали протягом п’яти днів з дня її проголошення та подачі апеляційної скарга на ухвалу протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ
МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»
61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855
в АТ «РЕГІОН­БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89, 067 572 16 15
«27» червня 2014 р. № 24
Міністру юстиції України Петренку П.Д.
ПРОПОЗИЦІЇ­ЗВЕРНЕННЯ
щодо вжиття невідкладних заходів з метою збереження архіву нотаріуса, який здійснює нотаріальну діяльність в проблемних регіонах (в зоні АТО або на тимчасово окупованій території)
Виходячи з чинних законодавчих і нормативно­правових актів, зокрема ст. 14 Закону України «Про нотаріат» «Документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса є власністю держави і перебувають у володінні та користуванні приватного нотаріуса у зв’язку із здійсненням ним нотаріальної діяльності.
Приватний нотаріус зобов’язаний забезпечити зберігання документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса протягом усього строку здійснення ним нотаріальної діяльності.
У разі припинення приватної нотаріальної діяльності документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса передаються ним до відповідного державного нотаріального архіву в порядку, встановленому законодавством».
І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
1. За визначенням ЗУ «Про нотаріат» документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса:
1.1. є власністю держави;
1.2. перебувають у володінні та користуванні приватного нотаріуса виключно під час та у зв’язку із здійсненням нотаріальної діяльності;
1.3. зобов’язання забезпечити його зберігання розповсюджуються виключно на строк здійснення приватним нотаріусом нотаріальної діяльності, а саме: до припинення нотаріальної діяльності або до виникнення ситуації, при якій фізично неможливо здійснювати таку діяльність і зберігати архів;
1.4. у разі припинення нотаріальної діяльності просто передають (про обов’язок мови немає) до державного нотаріального архіву в порядку, встановленому законодавством.
2. Реєстрація приватної нотаріальної діяльності у відповідності до вимог ст. 24 ЗУ «Про нотаріат» проводиться на підставі заяви особи, яка має свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, та акта про сертифікацію про відповідність робочого місця (контори) приватного нотаріуса встановленим цим Законом умовам.
До заяви про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності додаються:
свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його засвідчена копія;
документ, що підтверджує право власності або право оренди на приміщення для розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса, чи договір про співпрацю з іншим приватним нотаріусом, який надає заявнику відповідне приміщення, та його засвідчена копія;
дві фотокартки розміром 3х4 см;
паспорт громадянина України, який подається особисто.
Реєстраційне посвідчення видається у семиденний строк після подання заяви, і головне, що відмова у реєстрації можлива тільки якщо подані документи не відповідають установленим вимогам, а також з підстав, передбачених п. 8­1 ч. 1 ст. 30 цього Закону.
Реєстрацію приватної нотаріальної діяльності додатково регулює «Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса», затверджене наказом МЮ України 22.03.2011 за № 371/5, згідно з яким реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності видається управлінням юстиції у семиденний строк після подання заяви.
Реєстраційне посвідчення є підставою для виготовлення печатки, відкриття поточних, інших рахунків у банках, встановлення графіку часу прийому громадян тощо, тобто є підставою для громадянина, який отримав таке посвідчення, дотримуватися усіх обов’язків, котрі пов’язані з діяльністю нотаріуса.
Таким чином, процедура та термін передачі на зберігання архіву щодо попередньої реєстрації в зоні АТО або на тимчасово окупованій території не є підставою для відмови у реєстрації приватної нотаріальної діяльності в інших областях України, а є нагальною необхідністю держави терміново вирішити це питання!
Жодних додаткових вимог для реєстрації (в тому числі і для так званої перереєстрації) законом не встановлено.
3. Печатка приватного нотаріуса виготовляється та знищується у порядку, встановленому Міністерством юстиції України (ст. 26 ЗУ «Про нотаріат»).
Процедура знищення печатки приватного нотаріуса визначена «Порядком виготовлення та знищення печатки приватного нотаріуса», затвердженим наказом МЮ України 24.12.2012 за № 1924/5.
Згідно з цим порядком є два варіанти визнання події щодо знищення печатки приватного нотаріуса.
3.1. Загальний (п. 2.4 розділу ІІ «Порядку виготовлення печатки»):
«2.4. У разі пошкодження або знищення Печатки приватний нотаріус негайно подає заяву про цей факт до головного управління юстиції, яке робить запис про це в реєстраційній справі нотаріуса…».
3.2. Спеціальний (п. 3.2 розділу ІІІ «Порядку знищення печатки»)
«3.2. Особа, нотаріальна діяльність якої припинена, зобов’язана протягом одного місяця з дня отримання копії наказу передати до головного управління юстиції Печатку, про що складається відповідний акт про прийняття Печатки, який зберігається в реєстраційній справі нотаріуса».
Печатка підлягає знищенню комісією в день її вилучення, і при цьому особиста участь нотаріуса не передбачена.
При знищенні складається акт, який підписується головою Комісії та її членами.
4. За змістом ст. 27 ЗУ «Про нотаріат» встановлена відповідальність виключно особи в статусі приватного нотаріуса і виключно за шкоду, заподіяну особі внаслідок незаконних дій або недбалості знов таки приватного нотаріуса.
Окрім цього, ст. 28 Закону чітко визначає, що приватний нотаріус не несе відповідальності по зобов’язаннях держави.
5. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про нотаріат» подання приватним нотаріусом письмової заяви про припинення нотаріальної діяльності є безумовною підставою припинення його нотаріальної діяльності.
Таке припинення здійснюється шляхом видання наказу про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Головним управлінням юстиції МЮ України, копію якого воно зобов’язане негайно передати приватному нотаріусу.
Діяльність приватного нотаріуса вважається припиненою з моменту отримання копії наказу про припинення його нотаріальної діяльності.
З цього моменту виникають стосунки держави, в особі її виконавчих органів, не з нотаріусом, а виключно з громадянином, який не має відношення до нотаріату і не несе обов’язків, які покладаються на нотаріуса, бо конкретного приватного нотаріуса юридично і фактично не існує (не діє).
Внаслідок чого саме з цього моменту у особи, нотаріальна діяльність якої припинена, виникає просте зобов’язання протягом одного місяця з дня одержання копії наказу просто передати до відповідного державного нотаріального архіву всі документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса. Додатково цей строк може бути продовжено, але лише один раз і не більше ніж на місяць.
Численні зміни в законодавстві, з метою нібито реформування нотаріату, призвели до того, що нормативні акти видавалися виключно з метою обмежити саме приватного нотаріуса в незалежності як у професійній діяльності, так і у встановленні обов’язків, які суперечать і Закону, і Конституції України. Закон України «Про нотаріат» передбачає права і обов’язки НОТАРІУСІВ, а не громадян, які перестали бути нотаріусами. Адже відповідно до Конституції України громадяни не можуть бути зобов’язані здійснювати те, що не передбачено законом.
Звертаю увагу на те, що жодних додаткових вимог до стану архіву, його впорядкування (яким чином і в якому вигляді) в ЗУ «Про нотаріат» немає, і це логічно, бо усі підзаконні акти з цього питання знов­таки розповсюджуються виключно на діючого приватного нотаріуса.
За загальною логікою і ЗУ «Про нотаріат» має виключення, в якому йдеться про те, що у разі неможливості приватного нотаріуса особисто здійснити передачу документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса у встановлені строки цей обов’язок покладається на відповідне Головне управління юстиції Міністерства юстиції України, яке в разі необхідності залучає до цього представників органів внутрішніх справ.
Передача архіву нотаріуса додатково регулюється «Правилами ведення нотаріального діловодства», затвердженими наказом МЮ України від 22.12.2010 року за № 3253/5. Частина 2 підпункту 4.11 пункту 4 розділу ІV доповнює: «У цьому випадку передачу документів до державного нотаріального архіву проводить експертна комісія (далі — ЕК) відповідного управління юстиції у складі не менше трьох осіб».
Передачу документів до державного нотаріального архіву з одночасним складанням описів справ та акта вилучення справ приватного нотаріуса (додаток 46) проводить комісія відповідного управління юстиції у випадках, визначених у п. 4.11 цих Правил.
Знаходження робочого місця (контори) приватного нотаріуса на тимчасово окупованій території або в зоні АТО в разі припинення приватної нотаріальної діяльності за визначенням автоматично покладає на відповідне Головне управління юстиції МЮ України обов’язок здійснити передачу документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса до нотаріального архіву.
Припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса означає припинення дії реєстраційного посвідчення (ст. 30 ЗУ «Про нотаріат»).
Підсумок
1. В зоні АТО, в разі її активної фази, неможливо здати архів, тому цей обов’язок переходить відповідно до ст. 30­1 до ГУЮ.
2. Нездача архіву взагалі, і в період АТО зокрема, не несе за собою певного виду юридичної відповідальності і за ЗУ «Про нотаріат» не є перепоною чи підставою для реєстрації в іншому нотаріальному окрузі.
Наслідком нездачі архіву вже колишнім нотаріусом є тільки заміна суб’єкта його здачі на ГУЮ, без певних юридичних наслідків як для вже колишнього нотаріуса, так і без юридичних наслідків в контексті реєстрації приватної нотаріальної діяльності в іншому нотаріальному окрузі.
ІІ. ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНА ТЕРИТОРІЯ
Середня узагальнена ситуація по Автономній Республіці Крим
1. Є наказ за підписом виконуючого обов’язки начальника ГУЮ в Автономній Республіці Крим, після чого відповідний відділ у повному складі звільнився.
2. Передачу бланків нотаріуси здійснили єдиним можливим ресурсом через «Нову пошту», без опису вкладення (їх система відправки такого інструменту не має), але не отримали акти Держінформ’юста — проблеми поштового зв’язку з Києва на АРК.
3. Звіт по фінмоніторингу, надісланий нотаріусом до Києва, повертається десь через два місяці з відміткою «повернути».
4. Завідувач нотаріального архіву, яка звільнилася і ключі від архіву передала представнику Російської нотаріальної палати. Відповідно, хто не встиг здати архів, то він у них залишився на руках.
Тут потрібно враховувати також те, що приміщення, в яких працювали нотарі, які припинили діяльність, частково були в оренді, а частково вже продані.
Залишається головне відкрите питання: нотаріус за наказом вже не діє, приміщення вже не має і де­факто він вже не є нотаріусом — що робити і куди подіти архів?!
5. Знищити печатку за процедурою також неможливо — відділу нотаріату немає, комісія не створена.
Підсумок
1. Є наказ про припинення нотаріальної діяльності з відповідною відміткою на Свідоцтві.
2. Бланки фактично здані, але актів з печаткою немає, є лише скановані копії з електронної пошти.
3. Архів — у певної кількості нотарів прийнятий, а у певної — залишається на руках.
4. Печатка — у певної кількості знищена, а у певної — відсутня процедурна можливість це зробити.
5. Є значна кількість нотаріусів, які прийняли громадянство Російської Федерації, отримали ліцензії нотаріусів РФ і вже розпочали діяльність. При цьому в деяких випадках були написані заяви про припинення приватної нотаріальної діяльності як нотаріусів України та видані відповідні накази управлінь юстиції, а в деяких і цього не було. Та в будь­якому разі архів таких нотаріусів залишився в їх віданні і стає предметом «торгів».
ІІІ. ЗОНА АТО: ДОНЕЦЬКА ТА ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТІ
З урахуванням певної специфіки та досвіду по Автономній Республіці Крим є потреба напрацювати централізований та індивідуальний шлях вирішення збереження нотаріальних архівів.
1. Централізований шлях
1.1. Тимчасово, до повної стабілізації ситуації в цих регіонах, з метою збереження державної власності, напрацювати та видати наказ про тимчасове прийняття на зберігання архівів нотаріуса. Їх можна передати у державний архів (або вивезти у спеціально відведене для цього тимчасове приміщення) Дніпропетровської області.
1.2. Передання проводити за спрощеною процедурою: діючі архіви нотаріусів пакувати у мішки або великі картонажі з одночасним їх опломбуванням.
Після встановлення мирної ситуації в цих регіонах і наявності гарантій безпеки для архівів таким же чином їх повернути нотаріусам або в разі припинення нотаріальної діяльності здійснити передачу архіву за повною процедурою.
2. Індивідуальний варіант (який можливий за відсутності централізованого варіанта)
З метою збереження державної власності, а саме: документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса, які перебувають у нотаріуса у володінні та користуванні, забезпечення їх цілісності та у зв’язку із загрозою для життя нотаріуса і, як наслідок, фактичного припинення нотаріальної діяльності, напрошується наступний алгоритм дій нотаріуса:
2.1. Нотаріус за призначенням подає заяву такого змісту:
«Заява
Я, П.І.Б., нотаріус ХХХХХ нотаріального округу, роблю заяву, що у зв’язку з проведенням на території мого округу активної фази АТО дістатися до робочого місця без ризику для життя неможливо, будь­яким чином вивезти документи нотаріального діловодства, архіву, бланки та печатку неможливо.
Всі вищевказані документи та архів відповідно до вимог закону впорядковані та зберігаються належним чином на робочому місці нотаріуса, який згідно з сертифікацією відповідає усім вимогам безпеки.
Печатка та бланки зберігаються в сейфі.
У відповідності до регламенту ст. 30 ЗУ «Про нотаріат» цією заявою заявляю про припинення нотаріальної діяльності.
Печатку приватного нотаріуса на моє ім’я за ХХХХХ нотаріальним округом прошу вважати недійсною.
Відповідно до вимог ст. 30­1 ЗУ «Про нотаріат» у зв’язку з неможливістю особисто передати документи нотаріального діловодства та архіву нотаріуса прошу вжити відповідних заходів для їх передачі, в тому числі бланків, та знищення печатки нотаріуса.
До заяви додаю ключі від робочого місця, контактні дані охоронного приміщення, реєстраційне посвідчення та печатку для знищення, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Копію наказу про припинення нотаріальної діяльності прошу надіслати за такою адресою: м. ХХХХ, вул. ХХХХ, буд. ХХ.
дата та підпис нотаріуса».
Таку заяву нотаріус може подати виключно органу, створеному на законних підставах, тобто створеному у відповідності до законодавства України, а не самопроголошеному, та діючому органу.
У ситуації, яка склалася в окремих регіонах України, у тому числі і в Автономній Республіці Крим, очевидно, є певні ризики щодо подання такої заяви про припинення діяльності саме легальному органу виконавчої влади.
2.2. Після подання вищенаведеної заяви про припинення нотаріальної діяльності нотаріус має беззастережне право в будь­який час зареєструвати нотаріальну діяльність або працювати державним нотаріусом у будь­якій області України.
У разі відсутності можливості подати вказану заяву в зоні АТО або на тимчасово окупованій території нотаріус має право це зробити за новим місцем розташування.
Загальний висновок
За останнє десятиріччя держава безжально експлуатує ресурси приватного нотаріату, паралельно створюючи в очах суспільства викривлену картину про нотаріат в цілому, стимулюючи в суспільстві думку щодо здирництва в професії, безперестанно і беззастережно зарегульовувала контроль над нотаріатом. Як наслідок, було створено стійку корупційну складову під страхом відібрати право на роботу через всілякі припинення, зупинення. І все це на тлі суперечливих підзаконних нормативних актів, розуміючи те, що жодної іншої оплачуваної роботи виконувати нотаріус не має права.
При цьому за цей час на плечах нотаріуса втримується наповнення пенсійного фонду, здійснюється наповнення бюджету нотаріусом, у тому числі і через перевірку сплати податків іншими платниками, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, ведеться боротьба з корупцією шляхом фінмоніторингу, налагоджені та безперебійно працюють на безкоштовний основі зі сторони нотаріату близько десятка електронних реєстрів, приносячи при цьому чималий дохід Міністерству юстиції за виконувані нотаріусами реєстраційні дії в цих реєстрах, і, нарешті, завдяки нотаріусам з 01 січня 2013 року запрацював та продовжує безперебійно діяти Державний реєстр речових прав!
Відповідно держава, в особі Міністерства юстиції України, за участі Нотаріальної палати України зобов’язана зробити усе, щоб забезпечити збереження нотаріальних архівів та гарантувати чітке виконання ЗУ «Про нотаріат» щодо процедури припинення та реєстрації приватної нотаріальної діяльності, видати відповідний наказ або внести зміни до вже чинного наказу «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» від 17.06.2014 року за № 640/25417.
З повагою
Президент Громадської організації
«Асоціація нотаріусів міста Харкова
та Харківської області» В.М. Марченко