ОСТАННЯ ВОЛЯ СПАДКОДАВЦЯ ПІД СУМНІВОМ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ)

Заслуговують на особливу увагу судові спори, що стосуються визнання заповітів недійсними, коли ставиться під сумнів психічний стан заповідача.

Цивільний кодекс України (далі — ЦК) у ст. 1217 закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом. Спадкування за законом має місце лише у разі, коли воно не змінене заповітом спадкодавця. Спадкування лише за однією підставою — за законом настає, якщо спадкодавець не скористався правом на складання заповіту або заповіт був визнаний недійсним.

При цьому не завжди правильно формулюються позовні вимоги і, як результат, резолютивна частина судового рішення містить помилкові положення, з точки зору вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Здійснює це право вона виключно особисто, оскільки вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення, і має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251–1252 ЦК. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у ч. 3 ст. 1247 ЦК, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Заповідач має право у будь-який час скасувати попередній і скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожен новий заповіт не відновлює заповіт, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, установлених статтями 225 і 321 ЦК.

Спробуємо проаналізувати деякі дискусійні спадкові спори, коли ставиться під сумнів психічний стан заповідача.

Визнання заповітів недійсними із застосуванням медичної документації щодо стану психічного здоров’я особи на момент складання, підписання та посвідчення заповіту

Перш ніж перейти до аналізу спадкових спорів про визнання заповіту недійсним чи визнання права власності в порядку спадкування, зазначимо, що чинність заповіту закон пов’язує з дотриманням вимог щодо його форми і посвідчення (ст. 1257 ЦК).

Слід окреслити необхідні вимоги до заповітів, передбачені законом, оскільки недотримання цих вимог є підставою для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до п. 17–18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. За позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений під впливом фізичного або психічного насильства, чи особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Оскільки заповіт розглядається як односторонній правочин, то доцільно розглянути недійсний заповіт із позиції положень про визнання правочину недійсним.

Ольга Розгон отримати повну версію статті