ОСОБЛИВОСТІ ПОСВІДЧЕННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ НА ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОСТІ

Посвідчення довіреності — одна з найбільш розповсюджених нотаріальних дій. Кожен нотаріус володіє великими теоретичними знаннями з цього питання та має практичні напрацювання. Останнім часом через  велику кількість змін у законодавчих актах, що регулюють питання, пов’язані з операціями з нерухомістю, постійно міняється обсяг повноважень представника. Крім того, організації, в які звертається особа у зв’язку зі збором документів для укладення правочину з нерухомістю, ставлять вимоги до довіреностей (не завжди законні), звинувачуючи нотаріуса, який склав документ, в некомпетентності. Щоб уникнути неприємних спорів та незручностей для клієнтів, нотаріус намагається передбачити в довіреності максимум життєвих ситуацій, які можуть виникнути у клієнта. З огляду на те, що кожний нотаріус прагне вчиняти нотаріальні дії якісно та зберегти свою репутацію, створюється практика, коли в довіреності нотаріус описує покроково всі дії представника, які він повинен здійснити для реалізації повноважень, наданих йому довірителем, і навіть ті дії, які представнику можуть знадобитись за певного збігу обставин. У цій статті здійснимо короткий огляд та систематизацію практичних напрацювань щодо змісту довіреності на вчинення правочинів з відчуження нерухомості.

Згідно зі ст. 244 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, який видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Видача довіреності є одностороннім правочином, тому порядок її видачі має відповідати загальним правилам ЦК, що стосуються правочинів. Для посвідчення довіреності нотаріус використовує правила посвідчення правочину, що передбачені ст. 58 Закону України «Про нотаріат» та главами 1, 4 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ст. 245 ЦК) та враховувати додаткові вимоги законодавства до певних правочинів. Тобто для укладення нотаріально посвідчуваного правочину необхідна довіреність, посвідчена нотаріально.

Нотаріальне посвідчення довіреностей здійснюють також консульські установи України (ст. 38 Закону України «Про нотаріат»). Слід пам’ятати про необхідність реєстрації вказаних довіреностей в Єдиному реєстрі довіреностей, для чого подається заява довірителя встановленої форми, справжність підпису на якій нотаріально засвідчується відповідною консульською установою.

Деякі посадові особи можуть посвідчувати довіреності, які прирівнюються до нотаріально посвідчених. Перелік таких посадових осіб наведений в ст. 245 ЦК, ст. 40 Закону України «Про нотаріат». При цьому посадові особи органів місцевого самоврядування не мають право посвідчувати довіреності на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреності на користування та розпорядження транспортними засобами. Довіреності, прирівнювані до нотаріально посвідчених, в ЄРД на сьогодні не реєструються, крім дублікатів довіреностей на розпорядження майном, посвідчених посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, а також відомості про припинення дії довіреностей, які були видані ними у період дії Закону України «Про нотаріат» до внесення змін від 01.10.2008.

Довіреності, посвідчені за кордоном нотаріусом іншої країни, дійсні на території України за умови легалізації цього документа або проставляння апостиля. Апостилювання застосовується до офіційних документів країн, що приєднались до Гаазької конвенції 1961 року.

Проставлення апостиля не може вимагатися державами у відповідних випадках, передбачених міжнародними договорами України:

Ольга КОЛОМИС отримати повну версію статті