Основні засади договірного регулювання майнових відносин подружжя Частина 1
Укладення подружніх договорів має широку і давню традицію. Найбільш відомим різновидом таких договорів є шлюбний договір, однак існує чимало й інших загальних і спеціальних різновидів договорів, які укладають особи, що мають подружній статус або наміряються його набути. Як у континентальних країнах, так і в країнах загального права договір є ефективним регулятором подружніх відносин. Більше того, в останні десятиріччя відзначається тенденція до розширення договірного регулювання майнових відносин подружжя, збільшення кількості договорів, що укладаються. Не тільки для найбільш заможних, але і для всіх верств населення стає типовим використання можливостей договірного регулювання подружніх відносин. З огляду на це поряд із законним договірне регулювання є самостійним і рівним за значенням способом регулювання подружніх відносин.
Сьогодні в правовій доктрині розвинутих країн визнається, що подружні пари повинні мати свободу вибору того шляху, що їм підходить найбільше. Жоден з режимів майна подружжя не може підходити для всіх і кожної подружньої пари. Це відбувається не тільки тому, що у різних подружніх пар існують різні потреби і бажання, а й тому, що вимоги і сподівання навіть однієї й тієї ж подружньої пари в економічному відношенні протягом шлюбу можуть змінюватися.
Вирішення питання про укладення шлюбного договору в переважній більшості країн надається власне подружжю (особам, що вступають у шлюб). Шлюбний контракт ніде не є обов’язковим, це право, а не обов’язок подружжя. Мексика — єдина країна, де шлюбний договір укладається в обов’язковому порядку, навіть якщо сторони не мають жодного майна. Цей договір установлює на майбутнє спільність чи роздільність майна подружжя, оскільки в Мексиці не існує законного режиму подружнього майна.
Договірне регулювання майнових відносин подружжя в Україні має власну історію. До революції на землях України, що входили до складу Російської імперії, шлюбні договори мали широке поширення в селянському середовищі. Хоча в законодавстві не було передбачено спеціальних норм, що регламентували б порядок і умови укладення шлюбних договорів, такі договори не заборонялися і могли укладатися представниками будь-яких станів. Після революції становище змінилося кардинальним чином і вже до кінця 20-х років ХІХ ст. договірне регулювання відносин подружжя поступово було замінено на законне. Склалося однакове й загальнообов’язкове нормування поведінки подружжя в шлюбі.
Внесення до Кодексу про шлюб та сім’ю України 1969 року (далі — КпШС) ст. 27-1, яка передбачала можливість укладення особами, що вступають у шлюб, шлюбного контракту, стало поворотним етапом у розвитку договірного регулювання подружніх відносин у нашій країні. З цього моменту відбулися істотне розширення змісту подружнього статусу, включення в нього принципово нових прав, що надавали можливість потенційним подружжям визначати свої майнові відносини самостійно.
Логічним продовженням такого підходу стало закріплення в новому Сімейному кодексі України (далі — СК) низки подружніх договорів майнового характеру. Це привело не просто до розширення змісту статусу подружжя в Україні, а й до принципової зміни самої сутності такого статусу. Сьогодні подружній статус включає найбільш широке коло статусних майнових прав подружжя. У своїй сукупності такі права знаменують новий рівень становища особи в суспільстві, коли вона не залежить від погляду держави на сферу сім’ї і має право самостійно визначати свої пріоритети в майновій сфері.
У цілому можна сказати, що традиція договірного регулювання майнових відносин подружжя в Україні порівняно з країнами загального права й іншими країнами континентального права мала свої особливості. Якщо за кордоном такий розвиток йшов хоча і не завжди послідовно, але все ж таки постійно, то в нашій країні — з великою перервою, що цілком перервало правову традицію. Таке становище привело до того, що в зарубіжних країнах протягом багатьох десятиліть був накопичений значний досвід укладення шлюбних договорів, водночас як в Україні договори подружжя не мали достатнього поширення і, по суті, зводилися до декількох їх видів (договори про поділ майна подружжя, про порядок користування майном, про перетворення спільної сумісної власності в спільну часткову власність).
У зв’язку з тим, що подружні договори мають велике значення в процесі регулювання майнових відносин подружжя, виникає необхідність у визначенні їхньої правової природи, аналізі теоретичних концепцій, що склалися в доктрині країн загального й континентального права, а також у дослідженні особливостей практики застосування подружніх договорів у різних країнах.
Хоча подружні договори мають істотну специфіку, їм притаманні основні риси загальних цивільно-правових договорів. Доктринальні підходи до умов укладення договорів, їх форми і змісту, способів вираження волі на укладення договору і його припинення в цивільному праві в цілому є єдиними і поширюються на всі види договорів, у тому числі й за участю членів сім’ї. І це зрозуміло, адже проблема місця сімейного права в системі права в межах його системно-структурного аналізу перед зарубіжними вченими взагалі не стоїть. При визначенні договорів подружжя акцент у першу чергу робиться на особливостях їхнього суб’єктного складу — підкреслюється, що це договори, які укладаються подружжям або особами, котрі бажають придбати подружній статус. В іншому ж загальні елементи договірного права широко використовуються в сімейному праві.
З огляду на це слід відзначити один істотний момент. Річ в тому, що у праві країн континентальної Європи і країнах загального права правова категорія «договір» розуміється по-різному.
У країнах континентальної Європи договір розглядається як домовленість, спрямована на встановлення, припинення чи зміну прав і обов’язків сторін. У такому традиційному для континентальних юристів розумінні договору основний акцент робиться на двох моментах: по-перше, договір розглядається як домовленість, тобто об’єднана воля двох (або більше) осіб; по-друге, договір тягне за собою виникнення певних прав і обов’язків. Найбільш стисло договір визначається як згода воль двох чи декількох осіб, що створює правові наслідки.
Тут необхідно звернутися до аналізу вітчизняного права. Мабуть, саме конструкції договірного права, закріплені в законодавстві України, найбільш наочно демонструють континентальну приналежність національної правової системи нашої держави.
У ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) закріплене традиційне для країн континентального права визначення договору: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Як відомо, у СК немає власних загальних конструкцій договорів. У ст. 8 СК зазначено: якщо майнові відносини подружжя не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Ця норма відкриває широкі можливості для застосування норм договірного права, закріплених у ЦК, до майнових відносин подружжя. Зважаючи на це не виникає жодних сумнівів у тому, що і для договорів у сімейній сфері, зокрема для договорів подружжя, повною мірою застосовується визначення договору, закріплене в ч. 1 ст. 626 ЦК, з урахуванням особливостей відносин подружжя. Отже, можна вважати, що договором подружжя є домовленість осіб, що вступають у шлюб або перебувають у зареєстрованому шлюбі, спрямована на встановлення, зміну або припинення сімейних прав і обов’язків.
Цілком своєрідним є розуміння договору в країнах загального права.
Яна Новохатська отримати повну версію статтіУвага
XЗавантажити статтю можуть тільки зареєстровані користувачі!