ОСКАРЖЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ ЗА НОТАРІАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, узагальнення нотаріальної практики, тлумачення чинного законодавства та сприяти дот­риманню законності в сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.
Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є, поряд з іншими формами судового кон­тролю, процесуальним засобом, який забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу — фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
До 1 вересня 2005 року скарги на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні розглядалися в межах окремого провадження як самостійна категорія справ, що представляється більш правильним з точки зору визначення процесуального порядку їх розгляду, оскільки спір про право цивільне тут відсутній. У цьому випадку об’єктом судового захисту є не порушене право позивача, а його процесуальний інтерес, який полягає у визнанні незаконності нотаріальної дії або відмови у її вчиненні та виправленні такої ситуації через звернення до суду. Зазначені міркування дають змогу виснувати, що оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні має знову стати однією із справ окремого провадження. У такому випадку, до речі, буде логічним й закріплення особливого засобу порушення справи: замість позовної заяви тут має подаватися саме скарга, яка суттєво відрізняється від позовної заяви. У позовній заяві позивач формулює дві нерозривно об’єднані між собою вимоги: одна — до відповідача, а інша — до суду, що відповідно зумовлює особ­ливості таких елементів позову, як його предмет та зміст [1, с. 517–519]. Скарга ж як різновид заяви, що є специфічним засобом порушення справ окремого провадження, містить лише вимогу до суду, що зумовлює й особливий суб’єктний склад справ окремого провадження як одну з процесуальних особливостей їх розгляду: тут немає позивача та відповідача, а учасниками справи відповідно до ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) є заявники та заінтересовані особи. Так само віднесення розгляду скарг на незаконність нотаріальних дій або бездіяльності дозволило б розглядати ці справи з урахуванням інших процесуальних особливостей, що є характерними для справ, у межах яких захищається не суб’єктивне право, а юридичний інтерес. Наразі ж, оскільки така категорія справ з окремого провадження вилучена, слід звертатися з відповідним позовом до нотаріуса.

Вікторія БАРАНКОВА отримати повну версію статті