ОКРЕМІ ПИТАННЯ СІМЕЙНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

М.М. Агарков вказує, що правосуб’єктність для кожної окремої особи означає можливість мати визначені конкретні права та обов’язки залежно від її взаємовідносин з іншими особами^[1].

Таким чином, коли йдеться про сімейну правосуб’єктність дитини, то, насамперед, йдеться про правовідносини, що виникають у зв’язку з її включенням до системи сімейних правовідносин. Стаття 2 Сімейного кодексу України (далі — СК) відносить до сімейних особисті немайнові та майнові правовідносини, що виникають між подружжям; батьками та дітьми; усиновлювачами та усиновленими; матір’ю та батьком дитини; бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками; рідними братами та сестрами; мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Окремо зазначається, що СК не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

Кажучи про правовий статус дитини, слід звернути увагу на існуючі в національному законодавстві України розбіжності. Так, відповідно до ч. 1 статті 6 СК правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дещо по-іншому підходить до визначення дитини Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04. 2001, у ст. 1 якого дитина визначається як особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Водночас, коли йдеться про регулювання сімейних відносин, перевага залишається саме за СК і, таким чином, набуття повної цивільної дієздатності за Цивільним кодексом України (далі — ЦК) не змінює правового статусу дитини як дитини у сімейних правовідносинах.

Так само, як і ЦК (статті 31,32), СК виділяє малолітню дитину (до чотирнадцяти років) та неповнолітню (від чотирнадцяти до вісімнадцяти років).

На відміну від цивільного законодавства сімейне законодавство поняття правоздатності не містить. Водночас слід зазначити, що сама категорія правоздатності, незалежно від наявності прямої вказівки на це в нормі закону, є спільною для різних галузей права, проте у кожній галузі вказана правова категорія буде мати власний специфічний зміст. Можна казати про цивільну, сімейну, конституційну тощо правоздатність. Щодо законодавчого визначення правоздатності, то його містить лише цивільне законодавство як здатність мати цивільні права та обов’язки (ст. 25 ЦК). Визначення сімейної правоздатності, що міститься у юридичній літературі, найчастіше є калькою з визначення, що міститься в цивільному законодавстві і, таким чином, сімейна правоздатність визначається як здатність особи мати сімейні права та нести сімейні обов’язки^[2].

Логічним було б стверджувати, що, так само, як і цивільна правоздатність, сімейна правоздатність виникає в момент народження. Можна погодитись з Я.Р. Веберс, що з віком відбувається розширення сімейної правоздатності: «Виникнення здатності мати окремі сімейні права та обов’язки лише з досягненням певного віку обумовлюється тим, що ці права та обов’язки мають здійснюватись особисто діями їх носія. Таким чином, здатність мати такі сімейні права та обов’язки, які не можуть набуватися та здійснюватись діями інших осіб — законних представників, характеризується одночасним виникненням відповідних елементів змісту правоздатності та дієздатності»^[3].

Щодо сімейної дієздатності, вона так само, як і цивільна, настає з досягненням певного віку і може бути визначена як здатність своїми діями набувати для себе сімейних прав, виконувати обов’язки та відповідати за делікти.

Дещо парадоксальною є сьогодні ситуація стосовно шлюбної дієздатності неповнолітніх.

ОЛЬГА ВЕРЕЙЦІ отримати повну версію статті