ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Будь-яка особа проходить життєвий шлях, який рано чи пізно закінчується. За життя кожна людина накопичує певні статки, з якими і пов’язаний процес спадкування. Прийняття спадщини — це офіційна можливість набути тих прав та обов’язків, що були нерозривно пов’язані із спадкодавцем, яка закріплена статтями 1268, 1269 Цивільного кодексу  України (далі — ЦК). У вказаних статтях регламентовано порядок здійснення права на спадщину. Утім практична реалізація норм статей 1268, 1269 ЦК пов’язана з певними труднощами, особливо, коли спадкоємцем виступає неповнолітній, що привертає увагу науковців та практиків до цієї проблематики.

Ті чи інші аспекти спадкування були предметом наукової уваги багатьох вітчизняних і зарубіжних правознавців дореволюційного, радянського і сучасного періодів, зокрема Б.С. Антімонова, К.О. Граве, В.К. Дронікова, О.С. Іоффе, І.В. Жилінкової, Ю.О. Заіки, В.М. Коссака, В.М. Марченка, П.С. Никитюка, З.В. Ромовської, В.І. Серебровського, І.В. Спасибо-Фатєєвої, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, В.Л. Яроцького та ін. Проте зазвичай у працях названих науковців висвітлювалися здебільшого основні проблеми спадкування. Отож і до сьогодні залишилися недостатньо вивченими питання фактичного прийняття спадщини неповнолітніми, можливість прийняття та відмови від прийняття спадщини, що обтяжена боргом.

Спадкові правовідносини виникають після смерті спадкодавця та оголошення фізичної особи померлою. Для реалізації свого спадкового права потенційний спадкоємець повинен вступити у спадкові відносини. Чинний ЦК передбачає два способи прийняття спадщини: прийняття спадщини шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (пасивний спосіб) і прийняття шляхом подання заяви до нотаріальної контори (активний спосіб (статті 1268–1269 ЦК [1])). Розглядаючи інтереси неповнолітніх при здійсненні ними права на спадкування, бачимо, що виникає потреба удосконалення законодавства, коли йдеться, по-перше, про відмову від прийняття спадщини неповнолітніми, особливо при запереченні здійснення такого права батьками неповнолітнього; по-друге, про відсутність бажання прийняти спадщину, яка обтяжена боргом неповнолітнім при запереченні цього права його батьками; по-третє, про розуміння «фактичного» прийняття спадщини неповнолітнім. Очевидно, що при цьому порушується принцип автономії волі прийняття спадщини, а також відмови від її прийняття неповнолітніми як один із принципів спадкового права України.

З метою з’ясування особливостей здійснення права на спадкування неповнолітніми та «фактичного» вступу у спадщину неповнолітніми, потрібно зупинитися детальніше на визначенні цих понять та прослідкувати їхнє місце, яке вони посідають у системі норм, які регулюють процес прийняття спадщини. Положеннями ЦК встановлено, що спадкоємицями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, що зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК). Особа, яка досягла чотирнадцяти років може прийняти спадщину самостійно, подавши нотаріусу відповідну заяву про прийняття спадщини [2, c. 43]. Проте в нотаріальній практиці зустрічаються випадки, коли неповнолітній не бажає приймати спадщину, але батьки мають протилежну думку з цього приводу і тим самим змушують неповнолітнього до дії, яка суперечить його волі. Але відповідно до ст. 1273 ЦК неповнолітній може відмовитися від прийняття спадщини лише за згодою батьків, піклувальників та органів опіки та піклування. З малолітніми все простіше — заяву про прийняття спадщини від імені малолітніх подають батьки (усиновлювачі) чи опікуни.

Наталія ОКСАНЮК отримати повну версію статті