НОТАРІУС У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Враховуючи, що нотаріальні дії зачіпають важливі суб’єктивні права осіб, щодо яких вони вчиняються, законодавець встановив судовий контроль за вчиненням нотаріальних дій.

Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу.

Судовий контроль за діяльністю нотаріу­сів має забезпечити тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.

Мною було проаналізовано постанови пленумів суду та зроблено сукупний аналіз позицій судових органів щодо порядку та процедури судового розгляду оскарження нотаріальних дій.

1.     Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта.

Закон України «Про нотаріат» поділяє об’єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи:

нотаріальні дії;

нотаріальні акти;

відмова у вчиненні нотаріальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Поняття «нотаріальний акт» є значно шир­шим за поняття «нотаріальна дія» і являє собою будь-яку дію, що є складовою частиною нотаріальної діяльності і вчиняється нотаріусом у межах виконання власних повноважень.

Наприклад, у разі заведення спадкової справи нотаріусом на порушення вимог щодо належного місця її заведення, що саме по собі не є вчиненням нотаріальної дії, заінтересований спадкоємець має право оскаржити цей нотаріальний акт у судовому порядку і визнати його недійсним як такий, що вчинено з порушеннями.

Обов’язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч. 3 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.

Як випливає з п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим Законом.

Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, зазначений у ст. 49 Закону України «Про нотаріат», не є вичерпним.

За наявності умов, передбачених ст. 49 Закону України «Про нотаріат», на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.

Згідно з п. 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, виноситься відповідна постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

2.     Враховуючи норми ст. 50 Закону України «Про нотаріат» та норми Прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК), справи щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні повинні розглядатися в порядку позовного провадження як спір про право.

3.     Вирішуючи питання про визначення юрисдикції розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, суди виходять з аналізу питання, чи є нотаріус суб’єктом владних повноважень.

Вирішення цього питання можливе на підставах з’ясування правової природи нотаріальної діяльності та складу повноважень нотаріуса.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАС) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Тлумачення поняття «суб’єкт владних повноважень» надано у п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС, де зазначено, що суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади, а отже, і  вважати діяльність нотаріуса як таку, у межах якої здійснюються владні управлінські функції, не можна. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави.

Людмила ГОСТАР отримати повну версію статті