НОТАРІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС У ЗАПИТАННЯХ ТА ВІДПОВІДЯХ

1. Чи сумісний статус депутата місцевої ради зі здійсненням нотаріальної діяльності?
Відповідь Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» депутат ради представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов’язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення. Враховуючи вищезазначене, як нотаріус, так і депутат місцевої ради при здійсненні своєї діяльності та виконанні покладених на них обов’язків діють не у власних інтересах. Щодо питання сумісності статусу депутата місцевої ради зі здійсненням нотаріальної діяльності, то законодавством, а саме відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про нотаріат», ст. 7 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та ч. 2 ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» обмеження не встановлені.

2. Для посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки звернулися фізичні особи (продавець і покупець), і для підтвердження права власності на житловий будинок продавець надав договір купівлі-продажу, оформлений 29 червня 2000 року Українською універсальною біржею між покупцем і продавцем (фізичними особами) та цей договір 7 липня 2000 року зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації (БТІ). Також у грудні 2018 року власник житлового будинку і земельної ділянки зареєстрував право власності на зазначений житловий будинок і земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у Державного реєстратора міськвиконкому. Таким чином, нотаріальне посвідчення купівлі-продажу житлового будинку не відбувалося і примусовий продаж відповідно до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» також не здійснювався. Відповідно до Цивільного кодексу України, що діяв на той час та листа Міністерства юстиції України від 11 грудня 2002 року № 14–7/1390, цей договір купівлі-продажу житлового будинку вважається недійсним, але чи має нотаріус відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, якщо право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно?

Відповідь Правочини щодо відчуження майна, право власності на яке підлягає реєстрації, згідно з п.п. 1.1 п. 1 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується, крім випадків, передбачених п. 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. Згідно з редакцією ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР, яка діяла на момент вказаних Вами відносин, договір купівлі­продажу жилого будинку мав бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу). Отже, правовстановлюючий документ, а саме договір купівлі­продажу, мав бути нотаріально посвідчений. Нотаріус відповідно до пунктів 1 та 2 глави 13 розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом. Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у ст. 47 цього Закону. У свою чергу, також необхідно звернути увагу на те, що з 1 січня 2004 року нотаріальному посвідченню підлягають не лише договори купівлі­продажу, міни, дарування жилого будинку, як було передбачено статтями 227, 242, 244 Цивільного кодексу Української РСР, у разі, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин, а усі договори купівлі­продажу нерухомого майна незалежно від того, хто є стороною такого договору.

Марія БОЖОК отримати повну версію статті