НОТАРІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗАХИСТУ ЖИТЛОВИХ ПРАВ ДИТИНИ

Нотаріус зобов’язаний сприяти громадянам у здійсненні їх прав та захисті їх інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду (абз. 2 ст. 5 Закону України «Про нотаріат»). Вказаний обов’язок нотаріуса щодо здійснення і захисту прав дитини має певну особливість: по-перше, дитина не має повної дієздатності; по-друге, від імені дитини виступають її законні представники; по-третє, дитину важко попередити про наслідки вчинених нотаріальних дій, з умовою розуміння цього попередження, оскільки дитина внаслідок віку та психоемоційного розвитку не в змозі усвідомлювати юридичні дії.

Отже, дитина є одним із вразливих суб’єктів правовідносин. Залежно від віку дитини законодавцем встановлена різна система захисту її прав, оскільки кожен етап формування дитини пов’язаний з її розумовим, фізичним розвитком. Це і враховано у нормативних актах щодо охорони прав дитини. Однією з необхідних умов здорового розвитку дитини є наявність у дитини житла, майна. Наявність майна, житла у дитини гарантує забезпечення прав дитини на життя і охорону здоров’я, розвитку, достатній життєвий рівень. Важливість для дитини житла важко переоцінити, тому для право­знавців переважаючим завданням є захист житлових прав дитини. Одним із суб’єктів, котрий бере участь у захисті житлових прав дитини, є нотаріус.

І. Поняття та види житлових прав дітей

Для визначення особливостей нотаріального захисту житлових прав дітей необхідно встановити такі дефініції: дитина, поняття та види житлових прав дитини. Відповідно до ст. 1 Конвенції про права дитини дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше [1]. У ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що дитина — особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше [2]. Житлові права дітей — це суб’єктивні цивільні права щодо отримання житла, проживання у конкретному житловому приміщенні, користування приміщенням та житлово-комунальними послугами, вимагання визнання цих прав від інших (зобов’язаних) осіб, зокрема батьків, захисту цих прав. До цих прав природно прилягає  право на розпорядження житлом.

Аналізуючи ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», можна дійти висновку, що житлові права дітей залежно від їх соціально-правового статусу поділяються на такі групи:

житлові права дітей, що виховуються у сім’ї;

житлові права дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, безпритульних дітей;

житлові права дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (це дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучалася до участі у військових формуваннях або незаконно утримувалася, у тому числі в полоні);

житлові права дітей-інвалідів (дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту);

житлові права дітей-біженців (дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою

Ольга АВРАМОВА отримати повну версію статті