«НЕПІЗНАНИЙ» ЗАПОВІТ. ЧИ Є В НОТАРІУСА ОБОВ’ЯЗОК ЗАЙМАТИСЯ «РОЗШУКОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ»?

Люди принимают всё так серьезно, что это становится обузой для них.

Ошо (Бхагван Шри Раджниш)

Інститут заповіту існує в юридичній практиці ще з часів Стародавнього Риму. Заповітом вважалося правомірне волевиявлення людини, зроблене урочисто для того, щоб воно діяло після її смерті. У римському праві заповітом визнавалося не будь-яке розпорядження своїм майном на випадок смерті, а лише таке, яке містило призначення спадкоємця. Заповіт, як і за наших часів, — це односторонній правочин, оскільки виражав волю тільки заповідача. Спадкоємці ж не брали участі у складані заповіту та їх воля не впливала на його дійсність. У зв’язку з цим під час складання заповіту не виникало договірного правовідношення, оскільки свою волю на прийняття спадщини спадкоємець міг виявити лише після її відкриття, тобто після смерті заповідача. Причому акт прийняття спадщини розцінювався як самостійний правочин. Односторонній характер заповіту також виявлявся в тому, що заповідач в будь-який час за життя міг його змінити або скасувати.

Як бачимо, сама сутність заповіту в цивільному правообігу не змінилася і за наших часів. Безумовно, життя внесло свої корективи в порядок складання заповіту та його посвідчення, але і нині діючий Цивільний кодекс України (далі — ЦК) визначає заповіт як особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт, як і раніше, визнається одностороннім правочином і набуває юридичної чинності лише у разі смерті заповідача за умови, що він не був змінений або скасований за життя. До того ж залишається в дії «старе» правило: для того щоб одержати спадщину, її треба прийняти (ст. 1268 ЦК). В іншому випадку спадкоємець (як за законом, так і за заповітом) вважається таким, що спадщину не прийняв (ч. 1 ст. 1272 ЦК). Для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк (ст. 1270 ЦК). Законом також встановлено порядок прийняття спадщини, згідно з яким спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що її прийняв, якщо протягом шести місяців він не заявив про відмову. В іншому випадку, воля спадкоємця на прийняття спадщини виражається шляхом подання відповідної заяви в установлений законом строк (ст. 1269 ЦК). Також особами, що прийняли спадщину, вважаються малолітні та неповнолітні спадкоємці, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена.

Олена Чуєва отримати повну версію статті