НЕДІЙСНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ У РЕЗУЛЬТАТІ ВПЛИВУ ПОМИЛКИ Й ОБМАНУ

Господарський договір — головний засіб організації господарсько-договірних зобов’язань та важливий інструмент правової організації господарського життя суспільства в цілому. Зростання кількості господарських договорів супроводжується і зростанням кількості недійсних господарських договорів, які не відповідають вимогам чинного законо­давства [4].

Саме визначення поняття недійсності господарського договору є предметом глибокого дослідження науковців. Зокрема, С.А. Подоляк зазначає, що «поняття недійсності господарського договору, як заперечення правом юридичних наслідків угоди сторін, на які була спрямована воля сторін, внаслідок тих чи інших недоліків, що мали місце в момент здійснення угоди, і відмова в наданні їй юридичного забезпечення» [5, ст. 4].

С.С. Потопальський під недійсністю договору пропонує «вважати юридичну нечинність договору, встановлену безпосередньо в силу закону або рішення суду внаслідок невідповідності договору вимогам законодавства, що тягне припинення юридичного існування договору та настання визначених законом правових наслідків його недійсності» [6, ст. 7].

Р.Б. Прилуцький та А.А. Зерніченко зазначають, що ст. 20 Господарського кодексу України (далі — ГК) передбачає застосування терміну «недійсний» не тільки до угод, але і до актів, які не є угодами (договорами).

Така ж ситуація має місце і в Цивільному кодексі України (далі — ЦК). Це невиправдано розширює поняття «недійсність», підстави його застосування та правові наслідки. Зокрема, некоректним є застосування цього терміну до нормативно-правових актів — у цьому випадку може йтися про їх нечинність або неправомірність (незаконність, протиправність), а також до документів, якими оформлюється, підтверджується право, оскільки право не може бути недійсним — воно або є, або ні. Відповідно за правилами недійсності правочинів не можна визнавати недійсними документи, які за своїм змістом не є правочинами [14].

Заборовський В.В., Попович Р.В. дають таку загальну характеристику правочинам з вадами волі: «це оспорювані правочини, при вчиненні яких справж­ня воля одного або кількох учасників деформована в силу певних обставин, визначених законом. Для таких правочинів важливі два моменти:

наявність волі учаснкиів правочинів;

воля виражена із певним дефектом;

ці правочини можуть бути визнані недійсними в судовому порядку» [16].

Саме питання недійсності господарського договору і недобросовісна поведінка сторін найчастіше і є предметом розгляду судом. Однією з основних причин цього є недосконалість нормативно-правової бази, яка регулює це питання. Наразі, на мій погляд, головний корінь проблеми визнання господарського договору (зобов’язання), укладеного внаслідок помилки чи обману недійним, полягає в тому, що ГК, як такий, що «виз­начає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання», не містить відповідної норми.

Можливо, логіка законодавця полягала в тому, що укладення господарського зобов’язання юридичною особою є нас­лідком певних операцій декількох фізичних осіб (керівника, бухгалтера тощо). Це у свою чергу виключає можливість впливу будь-яких суб’єктивних факторів.

Окрім того, відкриття Єдиних та Державних реєстрів надає можливість ознайомлення не тільки з реєстраційними даними (дата і місце реєстрації суб’єкта господарювання, мета діяльнос­ті, відомості про керівника та підписанта), але і з його статутними документами. Проте анексія Криму, АТО лише збільшують гостроту цієї проблеми. Питання визнання зобов’язання недійсним, як таке, що укладене внаслідок обману чи помилки, регулюється більшою мірою ЦК. У ГК знаходимо лише дві статті, на які можемо опиратися: 207, 208.

Варто звернути увагу на узагальнення розгляду судових справ за 2007 рік, підготовлене до друку суддями Верхового суду України Я.М. Романюком, В.Й. Костенко та старшим консультантом Управління вивчення та узагальнення судової практики З.П. Мельник.

Цінність викладених ними висновків полягає в тому, що всі вони підтверджені судовою практикою судів усіх ланок. І саме в ньому знаходимо визначення господарського договору (правочину), укладеного внаслідок обману чи помилки, як кабального правочину, що є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Вважаємо, що такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об’єкта тощо.

 Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Не можна говорити про помилку щодо якості предмета у разі неможливості використання речі або виникнення труднощів у її використанні, яке сталося після виконання правочину і не пов’язане з поведінкою контрагента.

Неллі Побіянська отримати повну версію статті