НЕДІЙСНІСТЬ ДОГОВОРУ ПРО ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВА ВИМОГИ

Поступова адаптація внутрішнього законодавства України до міжнародних нормативно-правових актів, розвиток економічних відносин, які демонструють стабільну динаміку поглиблення, ставлять перед науковою спільною питання, які потребують вивчення та напрацювання практики їх реалізації. Адже, як зазначає В.П. Грібанов, з думкою якого ми погоджуємось, суб’єктивне право, надане особі, але не захищене від порушення необхідними засобами захисту, є лише декларативним правом [1].
Частиною 1  ст. 1077 Цивільного кодексу України (далі — ЦК)  встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом  ст. 1079 ЦК   сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції [3].
За загальним правилом, нікчемність договору має місце в момент його укладення, проте згідно зі ст. 1080 ЦК недійсність умови про обмеження чи заборону обмеження відступлення договору факторингу буде виявлятись тільки у разі укладення договору про відступлення грошової вимоги в майбутньому. Частина 2 вказаної статті дає нам правий дозвіл на застосування фінансових санкцій не за порушення умов договору, які призвели до реальних фінансових наслідків, а саме за вчинення дій (укладення договору з умовами, які спрямовані саме на «заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги».
Практичні проблеми мають місце у реалізації інституту забезпечення виконання рішення суду, який тісно пов’язаний з рішенням судочинства — неупередженого і своєчасного розгляду і вирішення спорів з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або інтересів юридичних осіб, інтересів держави [2].

Неллі Побіянська отримати повну версію статті