НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ЩОДО ДОЗВОЛУ ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ НА ВЧИНЕННЯ БАТЬКАМИ МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ ПРАВОЧИНІВ ЩОДО ЇЇ МАЙНОВИХ ПРАВ ТА НАДАННЯ ЗГОДИ БАТЬКАМИ НА ВЧИНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНЬОЮ ДИТИНОЮ ПРАВОЧИНІВ ЩОДО ЇЇ МАЙНОВИХ ПРАВ (частини 2, 3 ст. 177 СК України)

У сучасному цивільному обороті вчинення правочинів щодо майнових прав дитини (малолітньої дитини до 14 років та неповно­літньої дитини від 14 років до 18 років) є розповсюдженим явищем. Враховуючи високу вартість нерухомості, у тому числі житла, зубожіння значних верств населення, бажання багатьох учасників цивільного обороту максимально оптимізувати свої організаційні, фінансові витрати на укладення правочинів існує значний соціальний попит на укладення правочинів на користь дітей, зокрема, правочинів з нерухомістю. Проте бажання учасників цивільного обороту надати дитині право власності на майно, і в першу чергу, на нерухоме майно, в реальному житті стикається з необхідністю одержання дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочину щодо майнових прав дитини, що в деяких випадках не тільки ускладнює цивільний оборот, а й призводить до того, що сторона правочину відмовляється від його укладення на користь дитини. Дійсно, одержання дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочину щодо майнових прав дитини є додатковою гарантією збереження її майнових прав і відповідає інтересам дитини.

Варто констатувати, що в нотаріальній практиці склався підхід, що нотаріуси вимагають одержання дозволу органу опіки та піклування у всіх випадках, коли мова йде про участь дітей у правочині, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) права, за яким підлягають державній реєстрації, керуючись п.п. 3.1 п. 3 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок вчинення нота­ріальних дій нотаріусами України) [1], згідно з яким у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) права, за якими підлягають державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх осіб, а також осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів. Підпункт 3.5 п. 3 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає, що правочини від імені неповнолітніх, а також від імені осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть бути посвідчені лише за умови, якщо вони вчинені за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника та з дозволу органу опіки та піклування.

З’ясуємо, наскільки обґрунтованою є вимога щодо одержання дозволу органу опіки та піклування на вчинення за участю дітей будь-яких правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) права, за якими підлягають державній реєстрації.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 177 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ (далі — СК) [2] батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Отже, для усвідомлення змісту цих норм права варто застосувати граматичний (мовний, текстовий), логічний та систематичний способи тлумачення норм права. Як вірно зазначається в юридичній літературі, граматичне тлумачення є початковим та відправним серед усіх способів тлумачення, оскільки юридичні норми існують тільки в мовній формі. Прийоми дослідження спрямовані на з’ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення у тексті сполучників, розділових знаків, прийменників. Причому при тлумаченні жодне слово або граматичний знак, що міститься в тексті закону, не можуть залишатися поза тлумаченням [3, с. 424]. Застосовуючи граматичний спосіб тлумачення щодо мовного виразу «її майнових прав», можна дійти висновку, що законодавець зобов’язує батьків малолітньої дитини одержувати дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів, які укладаються щодо таких майнових прав дитини, які вже їй (дитині) належать, ці майнові права дитини вже повинні існувати, є реально існуючими майновими правами, й мова зовсім не йде про ті майнові права, які виникатимуть або виникнуть у майбутньому.

Важливе значення для усвідомлення змісту норм права, викладених у частинах 2, 3 ст. 177 СК, має систематичний спосіб тлумачення норм права, який полягає у використанні системного підходу під час аналізу норм права, окремих статей та в цілому законів [3, с. 427].

Відповідно до ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі — ЦК) [4] правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частина 3 ст. 18 Закону України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» [5] передбачає, що органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст. 12 Закону України від 02.06.2005 № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» [6] держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Отже, застосовуючи різні способи тлумачення, беззаперечно, що органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за дотриманням майнових та житлових прав дітей, коли мова йде про відчуження житлових приміщень, іншого нерухомого майна, права власності на яке або право користування яким вже мають діти. Тлумачення мовного виразу «та купівлі нового житла» надає підстави для висновку, що органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за дотриманням майнових та житлових прав дітей при відчуженні «старого» житла дитини та купівлі «нового» (у значенні не новобудови, а іншого) житла дитини. Таким чином, батьки малолітньої дитини зобов’язані одержувати дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів з відчуження нерухомого майна, що вже належало дитині на праві власності або на праві користування. Саме в такому випадку не порушуються права та інтереси дитини, не відбувається зменшення або обмеження прав та інтересів дитини. Варто враховувати, що ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, прийнятої резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 р. [7], закріплює принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, у компетенції яких питання соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами.

Григорій ЗАБАРНИЙ, Лариса КРАСИЦЬКА отримати повну версію статті