НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ В ПОРЯДКУ ПРИВАТИЗАЦІЇ ОДНИМ ІЗ ПОДРУЖЖЯ: ПРОБЛЕМИ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Укладення шлюбу призводить не тільки до правових, а й до матеріальних наслідків, а саме до виникнення режиму власності подружжя. Найбільше запитань у теорії та на практиці викликають саме об’єкти права власності подружжя, особливо такий вид нерухомого майна, як земельна ділянка.

Нерухоме майно, що належить на праві власності членам сім’ї, посідає особливе місце у системі інших об’єктів майнових сімейних відносин, оскільки для переважної більшості сімей саме придбання нерухомості, зокрема житла, залишається найважливішою покупкою в житті. Сьогодні об’єкти нерухомості є засобом забезпечення не лише сімейно-побутових, а й підприємницьких потреб сім’ї, засобом отримання прибутку, забезпечення добробуту.

 Стаття 181 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) однозначно виділяє лише один об’єкт нерухомості — земельну ділянку. Відповідно всі інші об’єкти, які визначаються як нерухомі, йдуть у невідривному зв’язку із земельною ділянкою, ґрунтуючись на принципі цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою.

Земельна ділянка стає об’єктом права власності з моменту наділення її індивідуально визначеними ознаками як природного ресурсу, встановленими законодавством.

Подружжя може бути суб’єктом майнових відносин, у тому числі відносин власності, як на загальних цивілістичних засадах, так і на підставі спеціальних умов, спричинених фактом перебування їх у шлюбі.

Земельна ділянка як вид нерухомого майна належить подружжю на певних правових режимах, серед яких виділяють законний і договірний.

Законний режим майна подружжя регулює майнові відносини осіб, які перебувають у шлюбі, заснований безпосередньо на нормах закону та діє, якщо договором не встановлено інше. Його, у свою чергу, можна поділити на режим спільності та режим роздільності.

Ольга Розгон отримати повну версію статті