МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НОТАРІАЛЬНОГО ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВІТІВ

Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином — дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згідно ч. 3 ст. 202 ЦКУ одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Застосування цього положення Цивільного кодексу України стосовно заповіту пов’язане із заповітом подружжя, який складається двома особами — подружжям. Правові наслідки заповіту виникають тільки після смерті особи, яка його склала — заповідача. За життя заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт або змінити його. Зміна заповіту відбувається шляхом складання нового заповіту. Заповіт як правочин має відповідати всім вимогам, які звичайно пред’являються до правочинів, що містяться у статті 203 ЦКУ. Слід звернути увагу на те, що законодавець відокремив норми про заповіт від правил про правочини і договори. Це означає, що розпорядження на випадок смерті не можуть включатися як окремі положення до цивільно-правових договорів, за винятком спадкового договору та договору банківського вкладу. Найважливіша ознака заповіту випливає з самого його визначення і полягає в безпосередньому зв’язку заповіту з особою заповідача. Ніхто інший крім заповідача не може скласти (скасувати, змінити) заповіт за заповідача. Це правило закріплено ч. 2 ст. 1243 ЦКУ, згідно якої вчинення заповіту через представника не допускається. Законом також не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Виходячи зі змісту ст. 27 ЦКУ правочин про відмову від права на заповіт або його обмеження є нікчемним. Розпорядження майном на випадок смерті — акт, який вимагає достатньої соціальної зрілості заповідача. Тому ч. 1 ст. 1234 ЦКУ закріплено право на заповіт лише особи з повною цивільною дієздатністю. Повна цивільна дієздатність фізичної особи настає по досягненню нею 18 років, або з моменту реєстрації шлюбу фізичною особою, що не досягла повноліття (ст. 34 ЦКУ), або в результаті емансипації (ст. 35 ЦКУ). Таким чином, особа у віці до 18 років може набути повну цивільну дієздатність, а як результат і право на заповіт, у разі:

– реєстрації цією особою шлюбу до досягнення повноліття,

– коли вона записана матір’ю або батьком дитини,

– після досягнення шістнадцяти років у випадку, коли вона працює за трудовим договором,

– після досягнення 16 років у випадку, коли вона бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Головне управління юстиції у Харківській області Міністерства юстиції України отримати повну версію статті