КРИМСЬКА НЕРУХОМІСТЬ У СФЕРІ ДІЇ УКРАЇНСЬКИХ НОТАРІУСІВ: ЗА ЧИ ПРОТИ?

На свете творилось бы очень мало зла, если бы нельзя было творить зло под видом добра.

Баронесса Мария фон Эбнер-Эшенбах

 

Святкуючи новий 2014 рік, навряд чи хтось з наших колег міг собі уявити, що він нам несе. Я абсолютно впевнена: жоден з нас (як цивілізована та юридично обізнана особа) не міг собі й уявити, що таке в Україні можливе. 23 роки незалежності начебто змусили нашу країну йти вперед, рівняючись на цивілізований світ. Прикладом тому є і виникнення у незалежній Україні приватного нотаріату, і більш розширені повноваження українського нотаріуса в порівнянні з повноваженнями нотаріусів у інших «молодих» державах, і покладання нашою Державою на нотаріуса функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно та інше.

Все більше і більше закріплювалася у спільноти віра в українського нотаріуса, який, як то доказувала практика, дійсно став юридичним радником при захисті законних прав та інтересів громадян.

Але спробуємо визначити рамки законності дій українського нотаріуса при оформленні прав на нерухомість, що знаходиться на окупованій території, а також проаналізувати правові та життєві наслідки таких дій.

Безумовно, висновки, що будуть зроблені автором, — лише індивідуальний погляд та не можуть розцінюватися як догма.

Відтак почнемо.

Всім відомо, що військова агресія сусіда України призвела до анексії частини української території, а саме півострова Крим. З березня цього року Автономна республіка Крим та м. Севастополь перейшли під юрисдикцію Російської Федерації згідно із законами цієї країни. Між тим міжнародне суспільство в своїй більшості не визнало такі дії легітимними, і, як наслідок, в Україні з’явився Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який набув чинності 27.04.2014 (далі — Закон № 1207).

Виходячи з положень зазначеного Закону, на території Автономної республіки Крим та м. Севастополя діють українські нормативно-правові документи, а ч. 1 ст. 11 чітко зазначає, що на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.

Право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України, зберігаються за підприємствами, установами, організаціями, а також за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу (ч. 3 ст. 11 Закону № 1207-VII).

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 11 Закону № 1207-VII).

На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 02.07.2014 № 226 (набрала чинності 09.07.2014), якою встановлено, що державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ведення реєстраційних та облікових справ, вчинення інших реєстраційних дій щодо нерухомого майна, яке розташоване в межах території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, здійснюють органи державної реєстрації прав Херсонської та Запорізької областей відповідно до законодавства України у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Одночасно, ч. 5 ст. 11 Закону № 1207 зазначено, що будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений на тимчасово окупованій території з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Олена Чуєва отримати повну версію статті