ФІЛОСОФІЯ МОРАЛІ В ЮРИДИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Потенційний конфлікт між правом і моральністю передує у своїй основі багатьом порушенням і злочинам. Морально-правова дилема є не лише бар’єром для реалізації принципів правової держави, а й творить ґрунт для щоденного виникнення проблем між людьми у соціумі, що у замкненому колі повертає державу з її принципами до руйнації і хаосу. У ньому особа почувається незахищеною та відчуває небезпеку. А тому дилема моралі і права трансформується у морально-правову. Вона має давні традиції у пошуках шляхів її розв’язання і одночасно не втрачає з віками своєї актуальності. Особливо, якщо брати сучасний період, який чи не щоденно з «удосконаленням законодавства» робить нові виклики руйнації моральності і права. Разом з економічними, геополітичними та іншими кризами морально-правова розповсюджена на всі рівні соціуму.

Моральність, як і право, залежить від історичного періоду розвитку суспільства, від територіальних особливостей, менталітету. Однак брак моральності і брак реалізації права призводить до хаосу і дезінтеграції суспільства. Криза безпеки суспільства, безпеки національної, інформаційної, психологічної і навіть економічної та політичної зводиться до однієї причини: падіння моралі у суспільстві, у світі.

Філософія етики і моралі ще недостатньо сформована, однак часто обговорювана, вона як деонтологічна сфера, в якій ми бачимо витоки моделювання убезпечення особи, оскільки воно трактується як ядро нотаріальної діяльності, а її філософсько-правова сутність — як практичний вимір безпечності такої діяльності.

Людина як член суспільства завжди ставилась до світових загальнозначущих цінностей як до засобу організації суспільного буття. За цим ставленням визначали рівень розвитку суспільства, ступінь його демократизації. У визнанні цінностей виявлявся спосіб детермінації їх через ставлення до держави, закону, моралі і права. Етичні та моральні норми в історичному плані зазнавали видозмін залежно від менталітету народу, сформованих ним ідеалів. Вони ставали морально-етичними нормами представників юридичних професій, яким належала публічно-правова місія, що формувала не лише професійну поведінку, але й позаслужбові взаємини з громадянами. Філософія цієї сфери найменш оцінена. Переважно у ній плідно працювали педагоги і психологи.

Таким матеріалом, який становить основу для розвитку концептуальних підходів щодо формування філософії моралі, є ґрунтовні дослідження Р. Апресяна, В. Бачиніна, В. Букреєва, О. Грищук, М. Гуренко, а також В. Канке, І. Канта, О. Поповченка, І. Римської, І. Хрімлі та ін. Однак під час констатації сукупності професійних обов’язків через призму змісту професійної етики або деонтології, на жаль, не відбувалося філософського осмислення цієї сфери через окремі галузі (адвокатуру, нотаріат та ін.). У цьому напрямі зроблені лише узагальнення, з яких випливає питання: яку ж основу варто визнати засадничою для того, щоб осмислити філософію появи, а далі — й існування у праві моральних норм та раціональних моделей поведінки юристів. Саме завдяки інтелектуальним, моральним і психологічним стереотипам поведінки формується система правовідносин, проектується екзистенція права.

Наша мета — сформувати засади філософсько-правової оцінки впливу моралі на рівень експлікації морально-етичних норм суспільства та детермінації зворотного впливу вказаних норм на рівень професіоналізації юристів.

Морально-правова нормативність у сучасному бутті формувалася впродовж багатьох тисячоліть. За своєю значущістю вона то набувала, то втрачала вартість, виявляючи свою варіативність, однак питання співвідношення моралі і права для людства ніколи не були легкими, хоча у певні періоди (наприклад, тоталітарні часи) їх, з певною метою, то спрощували, то перебільшували ідеологічні режими, розуміючи, що знівелювати їхню роль для соціальної регуляції не вдасться ніколи за жодних обставин. Навпаки, за Монтеск’є людство існувало під біполярним диктатом: воно підпорядковувалося всезагальним природним законам і локальним законодавствам конкретних держав [1, с. 500]. А це означає, що морально-правова проблематика виконувала засадничу роль як для регулювання поведінки (додержання моральних заповідей), так і для додержання законів юридичних. Щоразу для суспільних перетворень головну роль незаперечно виконували мораль і право. Цю первісно вагому функцію як спосіб оптимізації суспільного буття в різних аспектах, у т. ч. і міждисциплінарних, активно вивчали С. Алексєєв, Р. Апресян, В. Бачинін, А. Гусейнов, А. Єрмоленко, В. Малахов, В. Нерсесянц, І. Хрімлі, А. Шульга, Т. Шаповалова та ін.

У сучасних теоретичних напрацюваннях вітчизняних і зарубіжних дослідників виокремлюються, за нашими спостереженнями, три таких підходи до оцінки моралі та її співвіднесеності з правом: 1) пріоритет надається моралі; 2) констатується перевага права над мораллю; 3) взаємовплив і взаємозв’язок моралі і права. Розглянемо основні постулати цих концепцій. За основу визначень моралі візьмемо трактування дослідника В. Головченка: «Мораль (лат. moralis — моральний, від mores — звичаї, поведінка) — духовність, форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин (моральні відносини); один зі способів регулювання поведінки людини у суспільстві за допомогою усталених приписів». Дослідник зазначає, що мораль має давнє походження, а відтак у процесі розвитку суспільства формувалися і відповідні її принципи [2, с. 770].

Історія адвокатської діяльності і нотаріату проливає світло на закономірності визрівання норм професійного-етичного функціонування цього інституту. Вперше з’явившись у Стародавньому Римі одночасно з римським правом, приватні писарі, або табеліони, виконували роль тих, хто готував документи, засвідчуючи їхній зміст і достовірність [3, с. 406]. Отже, саме тоді, ще у V ст. н. е, римський імператор Юстиніан разом з іншими імператорами визначив «принципи та формальні правила нотаріальної дисципліни». Дослідник Н. Круковес вважає, що саме так римська традиція, ознаки якої прослідковуються і на теренах України, поширилася на всьому європейському просторі.

ОЛЕНА БОЧАН отримати повну версію статті