ДОГОВОРИ З ПОСТАЧАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ПРИРОДНОГО ГАЗУ

Сучасні реалії судової практики, фактичних правовідносин навколо постачання та розподілу природного газу як для населення, так і окремих юридичних осіб є невтішними для практикуючих юристів. Це викликано тим, що виграти справу у «газовому спорі» практично неможливо. Захист прав споживачів у правовідносинах з постачання та розподілу газу має певні труднощі, які, зокрема, пов’язані із складністю правового регулювання, його постійними змінами. І тому окремі юристи невтішно зазначають, що при переведенні «газового питання» у політичну площину ст. 3 Конституції України перестає враховуватися. Але це думки. Для захисту прав, інтересів суб’єктів-споживачів на ринку газу необхідно чітко розуміти види правовідносин, їх правову регламентацію, умови договорів та відповідальність за зобов’язальними відносинами із постачання та розподілу газу. У зв’язку з чим звернемось до їх визначення.

І. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОСТАЧАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ПРИРОДНОГО ГАЗУ

Регулювання правовідносин постачання та розподілу природного газу поділяється на нормативне та індивідуальне. Нормативне регулювання складається з таких актів: Законів України «Про житлово-комунальні послуги» (редакція 2018 р. вводиться в дію з 1 травня 2019 р.) [1], «Про ринок природного газу» [2], Кодексу газорозподільних систем [3], Правил постачання природного газу [4] та Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам [5], затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг тощо. Індивідуальне правове регулювання виникає на підставі договорів про приєднання до газопровідної системи, розподілу газу та постачання газу. Ці договори можуть укладатися як самостійні на підставі індивідуальної оферти, та як публічні договори. Правило індивідуальної оферти може бути поширено виключно для споживачів, які отримують житлово-комунальні послуги для власного споживання, які визначені законом України «Про житлово-комунальні послуги». Така можливість визначена ч. 4 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема: з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача не відмовився від пропозиції споживача та не припинив надання відповідної послуги, то договір вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем [1] (вводиться в дію з 01.05.2019 р.). Відмова споживача від послуги є підставою для припинення надання комунальної послуги, з обов’язком сплати за фактичне споживання послуги. З цього випливає, що споживач може також визначати власні умови договору.

Ольга АВРАМОВА отримати повну версію статті