Договори міни землі, укладені в період дії заборони на відчуження є недійсними. Правова позиція, яка висловлена ВС України в постанові від 05.11.2014 року у справі № 6-172цс14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 листопада 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів:        Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,

                    Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Козелецького району Чернігівської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: державна інспекція сільського господарства у Чернігівській області, ОСОБА_4, приватний нота­ріус Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_5, про визнання договорів міни недійсними та скасування державної реєстрації права власності на земельні ді­лянки за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 13 березня 2014 року,

встановила:

 У серпні 2013 року прокурор Козелецького району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів міни недійсними та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

Зазначав, що 28 січня 2012 року ОСОБА_3 (від імені якої діяв ОСОБА_4) уклала з ОСОБА_1 договір міни земельних ділянок, згідно з яким ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1, а останній прийняв у власність земельну ділянку S_1; ОСОБА_1 передаву власність ОСОБА_3, а остання прийняла у власність земельну ділянку площею S_2, що розташована за АДРЕСА_1. 28 січня 2012 року ОСОБА_2 (від імені якої діяв ОСОБА_4) уклала з ОСОБА_1 три договори міни земельних ділянок, згідно з якими ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1, а останній прийняв у власність земельні ділянки площею відповідно S_3, S_4, S_5; ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2, а остання прийняла у власність три земельні ділянки площею S_2 кожна, що розташо­вані за АДРЕСА_1.

Посилаючись на оплатний характер договору міни, позивач стверджував, що фактично відбулось відчуження земельних ділянок, які ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали у власність на їхню частку (пай) за рахунок земель, виділених у власність реорганізованим сільськогосподарським підприємствам, на користь ОСОБА_1 в обмін на належні йому земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що отримані попереднім власником не в рахунок частки (паю), чим було порушено накладений законодавством мораторій на відчуження таких земельних ділянок, і просив на підставі пункту 15 роз­ділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі — ЗК України) (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визнати вказані договори міни недійсними та скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2013 ро­ку, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2014 року, позов прокурора Козелецького району Чернігівської області задоволено: визнано недійсними з моменту укладення договори міни земельних ділянок НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, що укладені між ОСОБА_2 (за довіреністю — ОСОБА_4) і ОСОБА_1 28 січня 2012 року, НОМЕР_4, що укладений між ОСОБА_3 (за довіреністю — ОСОБА_4) і ОСОБА_1 28 січня 2012 року, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5; та скасовано державну реєстрацію права власності на: земельну ділянку площею S_5 за ОСОБА_1, яка здійснена управлінням Держкомзему у Козелецькому районі Чернігівської області в поземельній книзі 23 лютого 2012 року за НОМЕР_5 (державний акт НОМЕР_6); земельну ділянку площею S_4 за ОСОБА_1, яка здійснена управлінням Держкомзему у Козелецькому районі Чернігівської області в поземельній книзі 23 лютого 2012 року за НОМЕР_7 (державний акт НОМЕР_8); земельну ділянку площею S_3 за ОСОБА_1, яка здійснена управлінням Держкомзему у Козелецькому районі Чернігівської області в поземельній книзі 23 лютого 2012 року за НОМЕР_9 (державний акт НОМЕР_10); земельну ділянку площею S_1 за ОСОБА_1, яка здійснена управлінням Держкомзему у Козелецькому районі Чернігівської області в поземельній книзі 23 лютого 2012 року за НОМЕР_11 (державний акт НОМЕР_12); вирішено питання про розподіл судо­вих витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини 4 статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, — неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: пункту 15 «Перехідні положення» ЗК України та статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року, від 21 травня 2014 року та від 25 червня 2014 року.

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 — ОСОБА_6 та прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Вер­ховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини 1 статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовід­носинах.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що за оспорюваними договорами міни здійснено обмін земельних ділянок (паїв) на інші земельні ділянки, унаслідок чого було здійснено обхід мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

отримати повну версію статті