ДОГОВІР ПОЗИКИ. ВИКОНАВЧИЙ НАПИС НОТАРІУСА ЗА ДОГОВОРОМ ПОЗИКИ. ПИТАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ НА ПРАКТИЦІ

Договір позики — досить давній правовий феномен. Перші позикодавці діяли ще до появи грошей як об’єктів правовідносин, при цьому позики надавалися і поверталися в натуральній формі — зерном, борошном, худобою, іншою сільськогосподарською і ремісницькою продукцією. Починаючи з XVI ст. в науковій думці остаточно сформувалося уявлення про позикові відносини як невід’ємну частину фінансового й економічного життя суспільства і держави. Інститут позики, таким чином, стимулював формування і розвиток банківської системи сучасного типу.

Сприйнявши передові європейські правові погляди на позикові відносини, вітчизняна цивілістична доктрина розглядає договір позики як базову, універсальну, шаблонну модель, використовувану для формування інститутів, присвячених іншим договорам, що породжують кредитні відносини.

Проте не дивлячись на те, що договір позики видається досить простим, у сторін дуже часто постають питання щодо взаємних прав та обов’язків, порядку оформлення договору позики, нарахування процентів тощо. Відповісти на подібні питання можливо, лише детально розглянувши особливості правового регулювання договору позики.

Відносини позики регулюються положеннями Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та іншими актами цивільного законодавства. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошо­вих коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір — це взаємна угода, тому в ньому містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов’язки сторін. Сукупність вищезгаданих, погоджених сторонами умов, і становить зміст договору. Умови договору можуть буди умовно поділені на такі групи: істотні, звичайні та випадкові. Важко переоцінити практичне значення цієї класифікації. Істотними умовами є ті, без яких договір не може вважатися укладеним взагалі. Зазвичай такі умови встановлює закон, проте якщо сторони погодять і встановлять в договорі певні інші умови, то вони автоматично стануть істотними. Звичайні умови — це ті, які традиційно включаються в договір, вони можуть бути відсутні безпосередньо в договорі, але вважається, що вони обов’язково підлягають виконанню. Випадкові ж умови, як правило, не передбачаються для певного виду договору, проте за погодженням сторін можуть бути встановлені.

Для укладення договору основне значення мають істотні умови. За загальною нормою цивільного права договір вважається укладеним в належній формі тільки якщо сторони домовилися з приводу всіх суттєвих умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Істотною умовою договору позики є його предмет. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, причому позичальник, отримавши за договором позики грошові кошти, зобов’язаний повернути позикодавцеві таку ж  суму, а якщо йшлося про зазначені вище речі — рівну кількість речей того самого роду та такої самої якості. Тобто в договорі позики не можна передбачити повернення замість грошей інших речей і навпаки, оскільки в такому разі матимуть місце фактичні правовідносини купівлі-продажу.

Момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем. Якщо мова йде про безготівкові розрахунки, то право власності позичальника виникає з моменту зарахування таких коштів на його рахунок у банку. В разі якщо предметом договору позики є речі, що визначені родовими ознаками, то право власності на них виникає в позичальника в момент фактичної передачі йому таких речей.

Законодавство не заперечує можливості існування так званої цільової позики, тобто сторони однією з істотних умов такого правочину можуть передбачити використання грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками, лише в певних чітко визначених цілях.

Важливо, що ЦК України не відносить строк виконання договору позики та ціну до істотних умов договору.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. Отже, з положення закону вбачається, що проста письмова форма обов’язкова для договору позики тільки у випадках, коли позикодавець — юридична особа, а також в усіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір.

Недотримання письмової форми договору не призводить до його недійсності, але має наслідком неможливість для його сторін доказати свою точку зору в суді шляхом посилання на дані свідків (ст. 218 ЦК України).

На практиці сторони часто не дотримуються письмової форми, а обмежуються складанням позичальником боргового документа — розписки і передачею її позикодавцеві. Розписка є документом, що підтверджує передачу грошей позикодавцем позичальнику. Слід мати на увазі, що розписка не є письмовою формою договору позики і не замінює її.

Судова практика, в ситуації коли відсутній договір позики, а лише є в наявності розписка, була різною. Проте 18 вересня 2013 року Верховний Суд України при розгляді справи № 6-63 цс 13 у спорі про стягнення боргу за договором позики зробив правовий висновок, про те що розписка за своєю суттю є документом, який підтверджує укладення договору позики, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Правовий висновок сформульовано таким чином:

«Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки» (http://www.scourt.gov.ua).

Володимир МАРЧЕНКО отримати повну версію статті