ДОГОВІР МІЖ СПІВАВТОРАМИ

Співавторство у створенні об’єкта інтелектуальної власності є поширеним явищем як у сфері авторського права, так і у сфері промислової власності. Літературні спадки братів Вайнерів, Стругацьких, І. Ільфа та Є. Петрова, Анн та Сержа Голон завжди асоціюються з одним об’єктом (твором) та з двома особами (авторами). При цьому Є. Петров створював як сумісно з І. Ільфом, так і самостійно. У промисловій власності співавторство також є поширеним явищем. Для практичного юриста при встановленні правовідносин співавторства виникає дві практичні задачі: врегулювати правовідносини між ними та здійснити розмежування між співавторством та самостійним авторством творця.

І. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ СПІВАВТОРСТВА

Співавторство як юридична категорія не має законодавчо закріпленого поняття. Стаття 436 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) встановлює правила щодо видів співавторства, правової охорони співавторства та регулювання відносин між співавторами. Так, у ч. 1 ст. 436 ЦК визначено, що авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору [1]. У ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» надана більш детальна правова регламентація співавторства. Встановлено, що співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір; співавторством є також авторське право на інтерв’ю; співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла [2]. Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що співавторство — це статус фізичних осіб, які творчою, інтелектуальною діяльністю створили один об’єкт інтелектуальної власності.

Співавторство може розглядатися у декількох аспектах: 1) сумісна творча діяльність; 2) режим співавторства; 3) статус осіб.

Сумісна творча діяльність фізичних осіб — це фактичний стан виникнення правовідносин співавторства. Юридичне значення встановлення факту сумісної творчої праці полягає у тому, що це надає можливість вводити режим співавторства як щодо об’єкта, створеного співавторами, так і щодо суб’єктів створення. Для встановлення сумісної творчої діяльності осіб необхідно виявити два взаємопов’язаних факти: 1) творча діяльність кожного з авторів; 2) сумісна діяльність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» творча діяльність — це індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність [3].

О.С. Іоффе визначає творчість, як результат інтелектуальної діяльності, що є остаточним актом, внаслідок якого з’являються нові поняття, образи та форми їх втілювання, що є ідеальним віддзеркаленням об’єктивної дійсності [4, с. 5]. Це визначення творчої діяльності вказує на головну ознаку співавторства — спрямованість на створення нового об’єкта інтелектуальної діяльності, що має певну цінність.

Творчість особи у співавторстві може встановлюватися на підставі творчих здібностей особи, освіти, досвіду у сфері праці та життя. Наприклад, у судовій справі, що була розглянута Овідіопольським районним судом Одеської області за заявою про встановлення факту співавторства заявника, встановлено, що заявник звернувся до суду з вказаною заявою, посилаючись на те, що він працює над написанням дисертації на тему «Діагностика, лікування та профілактика рецидивного ехінококозу печінки». Для отримання ступеня кандидата медичних наук йому необхідно довести факт співавторства у статтях на зазначену тему, які надруковані у наукових журналах. Але під час підготовки до захисту дисертації у Міністерстві освіти і науки України було виявлено, що варіант зазначення заявника як співавтора статей у друкованих виданнях не збігається з даними його закордонного паспорта, у зв’язку з чим він просить суд встановити факт його співавторства. При розгляді цієї справи судом встановлювалось: факт праці особи над зазначеною тематикою; статус аспіранта у відповідному медичному закладі; досвід роботи над зазначеною тематикою [5]. З наведеного випливає, що творча діяльність є результатом здібностей, досвіду особи, що може окремо встановлюватися. Якщо особа працює в іншій сфері, не має досвіду у напрямку створеного об’єкта, то може ставитися питання про його участь у творчому процесі.

Наступною ознакою співавторства як діяльності є факт сумісної діяльності. Цей факт потребує окремого встановлення за допомогою доведення існування постійного зв’язку між співавторами (телефонного, електронного іншого); єдиної тематики для розробки творчого результату; наявності сумісного місця праці (лабораторія, науковий відділ); консультацій між співавторами тощо. Факт сумісної праці над об’єктом обов’язково враховується при встановленні факту співавторства.

Наприклад, апеляційний суд Чернігівської області розглянув справу за заявою особи, що просив заборонити відповідачу використовувати в будь-якій формі належний йому твір повністю або його частину, у тому числі шляхом розміщення зображення твору на одязі, бігбордах, сітілайтах, інших майданчиках, призначених для розміщення інформації (флаєрах/листівках, аудіо- та відеофайлах тощо), та розміщення твору в мережі Інтернет.

Суд першої інстанції відмовив у цих вимогах, виходячи з того, що позивачем не доведено факт порушення авторського права на використання твору саме відповідачем. Суд послався на доведеність тієї обставини, що твір є продуктом спів­авторства позивача, який здійснив державну реєстрацію права інтелектуальної власності на своє ім’я, та 12 учасників першого складу театру тіней станом на 2012 рік, які, у свою чергу, мають рівне з позивачем право використання цього твору. Представник відповідача пояснювала в ході судового розгляду не лише те, чому графічне зображення слона було обране за основу логотипу, а й те, що таке загальне зображення слона було взято з мережі Інтернет і незначним чином видозмінено шляхом домалювання дрібних деталей, у тому числі хвоста.

Отже, як назва колективу, так і зображення тварини, було предметом колективного створення. Тому апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про створення твору образотворчого мистецтва під назвою «ShadowtheatreFireflies» у вигляді графічного зображення слона у співавторстві з учасниками першого складу театру тіней [6].

Таким чином, співавторство як діяльність має власні ознаки, що можуть бути встановлені правниками у разі необхідності розгляду справ у сфері співавторства.

Розгляд співавторства як правового режиму — це встановлення та реалізація правил співавторства. При встановленні правового режиму співавторства між фізичними особами виникають певні правила, зокрема повідомляти один одного про намір щодо розпорядження сумісним об’єктом; попередження про зміну місця проживання, телефону, тобто засобів зв’язку, щоб не утруднювати можливість іншого співавтора на спілкування. Отже, співавторство — це вже «певний спосіб життя» авторів.

Стан співавторства — це правове положення співавторів, які пов’язані взаємними правами та обов’язками щодо сумісно створеного об’єкта інтелектуальної власності. На взаємопов’язаність співавторів вказує строк чинності майнових прав на твір, зокрема: строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом [1].

Ольга АВРАМОВА отримати повну версію статті