ДО ПИТАННЯ ПРО СПАДКУВАННЯ ЖИТЛА, ЩО ПЕРЕБУВАЄ В ПРОЦЕСІ ПРИВАТИЗАЦІЇ

У складі спадщини як функціональної, взаємодіючої сукупності складових у вигляді прав і обов’язків спадкодавця, які існували за життя і не припинилися зі смертю спадкодавця, слід окремо визначити такі елементи, які наділені специфічними рисами.

Тут доцільно вказати на мінливий характер таких елементів у складі спадщини, їх здатність до модифікації у спадкових правовідносинах.

Прикладами можуть слугувати об’єкти, які виникають у процесі приватизації житла та набуття права власності (або іншого права) на землю.

Стосовно приватизації житла, профільний законодавчий акт (Закон України від 19.06.1992 № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду») визначає приватизацію житла як відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Ключовим у цьому визначенні є саме відчуження, яке дає змогу відносити приватизацію житла до кола підстав набуття права власності, що у свою чергу перебуває у смисловому зв’язку з відповідним переліком підстав набуття права власності (ст. 345 Цивільного кодексу України, далі — ЦК). Однак слід зауважити, що хоча приватизація житла розглядається законодавцем як відчуження, але таке відчуження не є правочином. Тут має місце певна сукупність юридичних фактів, до складу якої входить і волевиявлення фізичної особи, яке може бути кваліфіковане як правочин. Тобто приватизація житла розпочинається волевиявленням особи (правочином), але сама по собі поняттям «правочину» не охоплюється.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одно­квартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одно­квартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються на умовах найму. При цьому зазначимо, що законодавцем від часу прийняття цього Закону вносилися зміни, спрямовані на поступове розширення переліку об’єктів приватизації, зокрема за рахунок житлових приміщень у гуртожитках.

Наступною особливістю є триваючий характер процесу приватизації, що ускладнює механізм спадкування, оскільки факт смерті спадкодавця здійснює вплив на відносини, що вже виникли і тривають.

Для здійснення права на приватизацію житла, яке є особистим і невідчужуваним правом громадянина, достатньо виразу волі лише однієї особи — цього громадянина. Орган приватизації лише оформлює скероване йому у формі заяви волевиявлення даної особи. При цьому природа такого волевиявлення тяжіє до одностороннього правочину. Виникнення ж права власності на житло спричиняє певний юридичний склад, що містить низку юридичних фактів. Орган приватизації видає особі свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності. Свідоцтво про право власності на квартиру (будинок), жилі приміщення в гуртожитках, кімнату в комунальній квартирі підлягає обов’язковій реєстрації в органі державної реєстрації прав (абз. 1 п. 22, п. 23 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Мінжитлокомунгоспу України від 16.12.2009 № 396).

Олег Печений отримати повну версію статті