ДИТИНА ЯК НАБУВАЧ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО ЗА СПАДКОВИМ ДОГОВОРОМ

Спадковий договір, який був запроваджений главою 90 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 [1] (далі — ЦК), набуває все більшого поширення в нотаріальній практиці. Відповідно до ст. 1302 ЦК за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Враховуючи, що норми про спадковий договір є досить новими для українського законодавства, не склалось усталеної судової практики щодо динаміки спадкового договору, у нотаріальній практиці ще залишається багато проблемних питань щодо укладення, розірвання, контролю за виконанням спадкового договору. Варто зазначити, що на сторінках правничої літератури досить активно обговорюються дискусійні питання щодо правової природи спадкового договору [2; 3], особливостей його виконання, забезпечення виконання [4; 5], розірвання спадкового договору [6]. Питання ж участі дитини як сторони спадкового договору залишаються малодослідженими у правничій літературі, правники все більше уваги приділяють укладенню спадкового договору подружжям [7; 8], хоча варто констатувати наявність суспільного попиту на укладення спадкового договору саме на користь дитини. Проте відсутність чіткого механізму правового регулювання відносин за участю дітей у спадковому договорі, суперечливі підходи судової та нотаріальної практики щодо можливості дитини бути стороною спадкового договору призводять до того, що нотаріуси практично не посвідчують спадкові договори за участю дитини, особливо, якщо ця дитина є малолітньою.
Практичний інтерес у нотаріальній практиці до спадкового договору в сучасних умовах зростає й обумовлено це, зокрема, такими чинниками.
По-перше, спадковий договір надає можливість відчужувачеві — фізичній особі передати право власності на майно іншій особі — набувачеві в разі смерті. При цьому відчужувач зберігає за собою до смерті право власності на це майно, чого, зазвичай, й бажає пересічний громадянин, щоб усунути можливі ризики, які можуть бути створені недобросовісною поведінкою набувача. У цьому аспекті Р.А. Майданик слушно наголошує, що спадковий договір, незважаючи на закріплення в книзі шостій ЦК України «Спадкове право» і «…тісний зв’язок з відносинами з приводу посмертного переходу майна…», є договором на випадок смерті, а не договором про спадкування [9, с. 96].
По-друге, укладення спадкового договору не створює додаткових перешкод й для призначення відчужувачеві субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Враховуючи, що найчастіше на стороні відчужувача у спадковому договорі виступає особа похилого віку, то укладення спадкового договору й збереження за такою особою права звернутися за призначенням субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива є важливим в умовах зубожіння значних верств населення.
По-третє, на відносини зі спадкового договору не розповсюджується правило про обов’язкову частку в спадщині, тому заінтересованість в укладенні спадкового договору може бути обумовлена й тим, що саме спадковий договір надасть можливість відчужувачеві вирішити долю права власності на майно на випадок смерті так, що на це майно не зможуть претендувати ті спадкоємці, за якими закон передбачає право на обов’язкову частку в спадщині. Судова практика дотримується саме такого підходу. Так, абз. 1 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» [10] передбачає, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов’язкову частку.
По-четверте, при посвідченні спадкових договорів правила забезпечення реалізації права купівлі частки у праві спільної часткової власності не застосовуються (п.п. 8.3 п. 8 глави 2 розділу II наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» [11]).
По-п’яте, на майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус накладає заборону відчуження у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору. У разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва органу державної реєстрації актів цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження (підпункти 8.7, 8.8 п. 8 глави 2 розділу II наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»).
У цьому сенсі слушно зауважують Ю.М. Козьяков та В.М. Марченко, що, уклавши спадковий договір, відчужувач втрачає лише право розпорядження майном в силу накладеної заборони відчуження, водночас продовжує володіти та користуватися ним, тобто експлуатувати відповідно до призначення, а також здобувати корисні властивості та доходи (наприклад, передати його в найм (оренду)) [12, с. 220].
По-шосте, заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦК).
По-сьоме, на відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину та відповідно до статті 1282 ЦК зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора, на набувача за спадковим договором такий обов’язок не покладається (абз. 6 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
Сьогодні варто констатувати й наявність у суспільстві потреби щодо передання права власності на майно за спадковим договором саме дитині, зокрема, внукам відчужувача. Ті реалії, в яких розвивається українське суспільство, певним чином впливають й на цивільний оборот, на спроможність населення укладати правочини, вирішувати правову долю своєї власності так, як бажає власник. Бажання людини максимально оптимізувати свої організаційні та фінансові витрати на укладення правочину створює значний соціальний попит на укладення спадкового договору на користь дитини.
Проаналізуємо положення щодо можливості участі дитини в якості набувача права власності на майно відчужувача за спадковим договором з урахуванням системного аналізу чинного цивільного законодавства, що регулює обсяг цивільної дієздатності дитини та особливості укладення спадкового договору, з урахуванням судової й нотаріальної практики застосування цивільного законодавства у цій сфері та наробок вітчизняної правничої науки.

Лариса КРАСИЦЬКА, Наталія СІРЯЧЕНКО отримати повну версію статті