Деякі проблемні аспекти визначення кола спадкоємців у випадку спадкування за правом представлення

Цивільним кодексом України (далі — ЦК) визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Під відкриттям спадщини слід розуміти настання певних юридичних фактів, які обумовлюють виникнення спадкових правовідносин. Тобто зазначені факти означають застосування до прав і обов’язків спадкодавця норм спадкового права, незалежно від того, який вид спадкування — за заповітом чи за законом, або ж обидва.

З відкриттям спадщини пов’язується виникнення у певних осіб прав спадкоємця, зокрема право прийняти спадщину або відмовитись від її прийняття протягом встановленого строку, початок якого пов’язується із часом відкриття спадщини.

Час відкриття спадщини має істотне практичне значення, оскільки на час відкриття спадщини визначається склад спадщини (ст. 1218 ЦК); коло спадкоємців (ч. 1 ст. 1222 ЦК), за винятком осіб, які зачаті за життя спадкодавця, але народилися після його смерті; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин — ЦК УРСР 1963 року, чинний ЦК, з урахуванням пунктів 4, 5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК або ж інший закон.

Саме на цей час установлюється чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ч. 3 ст. 1235 ЦК), існування умови, визначеної в заповіті (ч. 1 ст. 1242 ЦК), умови закликання до спадкування за правом представлення (частини 1–4 ст. 1266 ЦК), постійне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем (ч. 3 ст. 1268 ЦК), необхідність подання заяви про прий­няття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК). Крім того, з часу відкриття спадщини починається перебіг строків для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК), прийняття заповідального відказу (ст. 1271 ЦК), відмови від прийняття спадщини (статті 1273, 1274 ЦК), визнання спадщини відумерлою (ч. 2 ст. 1277 ЦК), видачі свідоцтва про право на спадщину (ч. 1 ст. 1298 ЦК). ЦК також пов’язує з цією обставиною обчислення деяких інших строків — строків проживання спадко­ємця із спадкодавцем однією сім’єю (ст. 1264, ч. 1 ст. 1279 ЦК), перебування на утриманні (ч. 2 ст. 1265 ЦК).

Під часом відкриття спадщини розуміється певна календарна дата, тому години та хвилини в межах цієї календарної дати для цілей спадкування юридичного значення не мають і до уваги не беруться.

Час відкриття спадщини визначається нотаріусом зазвичай на підставі свідоцтва про смерть, виданого органами реєстрації актів цивільного стану, у тому числі і на підставі рішення суду про встановлення факту смерті спадкодавця.

З часом відкриття спадщини закон пов’язує правила про комморієнтів — осіб, які померли протягом однієї доби (ч. 3 ст. 1220 ЦК). Слід звернути увагу, що хоча в ч. 2 цієї статті йдеться про день смерті особи, а в ч. 3 зазначається про добу, їх слід розглядати як одну календарну дату — від 00-00 до 23-59.

За правилами, визначеними ч. 3 ст. 1220 ЦК, якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

Доцільність існування в ЦК цієї норми обумовлюється тим, що встановити конкретний момент смерті (години і хвилини) у межах однієї доби практично не завжди можливо. Тому законодавець виходить із необхідності закріпити юридичну фікцію одночасності смерті осіб, які могли б спадкувати одна після одної, пов’язавши з нею відсутність спадкового наступництва між комморієнтами.

За змістом ч. 4 ст. 1220 ЦК, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. Слід мати на увазі, що приписи частин 3 і 4 ст. 1220 ЦК співвідносяться як загальна і спеціальна правові норми. Це означає, що для настання юридичних наслідків, передбачених для комморієнтів, смерть декількох осіб, які померли під час спільної для них небезпеки, повинна настати в межах однієї доби. Якщо внаслідок спільної небезпеки одна особа померла безпосередньо під час цієї події (аварії, землетрусу тощо), а інша — через декілька днів померла в лікарні, наслідки, передбачені ч. 4 цієї статті, не настають.

Практичне значення правил про комморієнтів полягає у тому, що оскільки законодавець установив припущення одночасної смерті осіб, які могли б спадкувати одна після одної, послідовність і розрив у часі між моментами їхньої смерті для цілей спадкування юридичного значення не має. Але при цьому постає питання про застосування у такому випадку правил про спадкування за правом представлення. (ст. 1266 ЦК) та спадкову трансмісію (ст. 1276 ЦК).

У праві європейських країн наведені правила мають різне наповнення. Так, спадкове право Великої Британії виходить з того, що при неможливості встановити послідовність моменту смерті декількох осіб, які б могли б спадкувати один за одним, встановлюється презумпція, що смерть цих осіб настає у віковій послідовності, тобто старші вважаються померлими раніше, ніж молодші[1]. У Франції при неможливості встановити, хто з померлих помер першим, припущення про того, хто пережив інших, встановлюється обставинами справи, а якщо ці обставини невідомі — відповідно до віку та статі.

Для нотаріальної практики застосування ч. 4 ст. 1220 ЦК проблемним є документальне визначення обставин, передбачених цією нормою, адже ні зі свідоцтва про смерть, ні з інших документів, що подаються нотаріусу при заведенні спадкової справи, не вбачається, що особи померли під час спільної для них небезпеки.

Видається, що за наявності спору вказані обставини повинні підтверджуватись рішенням суду.

Так, Р. звернулася до суду з позовом, в якому, просила визнати за нею право власності на майно, що належало померлому О., та встановити факт, що має юридичне значення, щодо часу смерті спадкодавців.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є спадкоємцем своєї сестри П., яка не встигла прийняти спадщину після смерті свого чоловіка О., тому просила застосувати правила спадкової трансмісії.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2010 р. позов задоволено у повному обсязі. Встановлено факт смерті О. та факт смерті П. Визнано за позивачкою право власності в порядку спадкування за законом на належне померлому О. спадкове майно.

Апеляційним судом Київської області рішенням від 21 грудня 2010 р. скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким визнано за Р. право власності в порядку спадкування за законом на 2/3 частини майна, що належало померлим, в решті вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення касаційної скарги позивачки з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги Р. суд першої інстанції встановив факт смерті О., застосував спадкову трансмісію та визнав право власності на все майно, що належало померлому О. , за спадкоємцем другої черги Р.

При цьому суд дійшов висновку, що на момент відкриття спадщини дружина спадкодавця О. — П. мала переваги щодо прав на спадщину перед сестрою померлого чоловіка та іншими спадкоємцями (перша черга спадкування), від спадщини не відмовилася і від спадщини не усувалася. Своє право не реалізувала, оскільки померла на наступний день після відкриття спадщини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову Р. про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на частину майна, що належало померлим О. та П., суд вважав, що позивачка має успадкувати за законом 2/3 час­тини спадкового майна, а Т. – 1/3 частину майна, що належало спадкодавцям.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

За правилами статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування, зокрема, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги.

Відповідно до статті 1262, частини першої статті 1265 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Статтею 1266 ЦК України визначені правила спадкування за правом представлення й згідно норм зазначеної статті спадкоємцями за правом представлення можуть бути: внуки, правнуки спадкодавця (частина перша статті 1266 ЦК України), прабаба, прадід спадкодавця (час­тина друга статті 1266 ЦК України), племінники спадкодавця (частина третя статті 1266 ЦК України) і двоюрідні брати та сестри спадкодавця (частина четверта статті 1266 ЦК України).

Згідно з частиною шостою ст. 1266 ЦК України при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Судом встановлено, що О. та П. перебували у шлюбі з 1966 р. до дня смерті.

Під час шлюбу набули майно, що належало їм на праві спільної сумісної власності.



 

Олег Печений отримати повну версію статті