ДЕЯКІ ПИТАННЯ ОФОРМЛЕННЯ СПАДКОВИХ ПРАВ НА АВТОМОБІЛІ

Проблеми спадкування автомобілів є досить актуальними з багатьох обставин. Останнім часом в Україні спостерігається зростання кількості транспортних засобів, які використовуються населенням. Причому не тільки збільшується кількість автотранспортних засобів, але і стають різно­манітнішими їх види. Фізичні і юридичні особи можуть бути власниками не тільки легкових автомобілів, а й автобусів, вантажних, морських і річкових суден, повітряних (та навіть космічних) транспортних засобів. Дослідники ведуть мову про спадкування поряд з автомобілями також прав на яхти, літаки, гелікоптери[1]. У літературі ще з радянського періоду наголошувалося на важливості автомобіля як об’єкта спадкування, значущість якого з часом буде зростати[2].

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі — Закон) автомобіль — це колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт. До автомобільних транспортних засобів відносяться автобуси, вантажні та легкові автомобілі, причіпи чи напівпричіпи, які використовуються для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій. У ст. 19 Закону йдеться про державну реєстрацію транспортних засобів, але не визначене юридичне значення такої реєстрації, її вплив на відповідне суб’єктивне право на автомобіль. Втім, у ч. 6 ст. 19 Закону законодавець вказав, що порядок державної реєстрації транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі — Порядок державної реєстрації, Порядок), який наразі діє з численними змінами і доповненнями. Порядок є обов’язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. При цьому передбачається реєстрація і державний облік зареєстрованих транспортних засобів, що включає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру МВС.

Здійснення державної реєстрації є обов’язком власників транспортних засобів, осіб, що експлуатують такі засоби на законних підставах та їх представників. Законодавством встановлено строк виконання цього обов’язку — протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів (ч. 9 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII). Визначено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов’язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.



[1]    Спадкове право. Практика застосування нотаріусами України / за заг. ред. В.М. Марченка. – Х.: Страйд, 2012. – 736 с. – Серія «Стандарти нотаріальної практики». – С. 99.

 

[2]    Никитюк П.С. Наследственное право и наследственный процесс: Проблемы теории и практики / П.С. Никитюк; под ред. О.В. Овчинниковой. – Академия наук Молдавской ССР. Отдел философии и права. – Кишинев: Штиинца, 1973.  — С. 35.

 

Олег Печений отримати повну версію статті