ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХОДУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ТВАРИНУ

Наразі тварина займає важливе місце у житті людини або як друг чи член сім’ї, та/або як об’єкт, який дає приплід, що зазвичай супроводжується набуттям доходу власника. Але можуть виникнути й суперечності із приводу реалізації права власності на тварину. Щоб певним чином захиститись від порушень своїх прав як власника на тварину, слід бути обізнаним як з приводу документів, які підтверджують право власності на тварину, так і особливостей щодо укладання та вчинення правочинів, за яких відбувається перехід тварини у власність.

Відповідно до положень Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»[1] тваринами є «біологічні об’єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові».

Не зайвим буде зазначити, що на законодавчому рівні тварина прямо не віднесена до категорії речей: ст. 180 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) зазначає, що на тварин поширюється правовий режим речі, а сама тварина при цьому є особливим об’єктом цивільних прав.

Таким чином, тварина не може бути прирівняна до речей навіть при філологічному аналізі наведеного положення, адже буде мати місце певна тавтологія: річ, на яку розповсюджується правовий режим речі. У ст. 177 ЦК, в якій наведено перелік об’єктів цивільних прав, зазначено, що «…об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери…». Вочевидь, у разі віднесення тварин до речей вони були б уключені до означеного переліку.[2]

Цікавою є позиція С.О. Сліпченка, який вказує, що речі і тварини об’єднуються поняттям «матеріальні блага».[3] Це підтверджує тезу, що тварина є не річчю, а об’єктом цивільних прав.

Тварина як об’єкт права власності характеризується сукупністю відповідних ознак, що дозволяють виокремити її серед усіх інших об’єктів права власності.
Ці ознаки можна розподілити на дві групи: загальні, які притаманні тварині нарівні з усіма іншими об’єктами правами, та спеціальні, які є унікальними ознаками, що притаманні виключно такому об’єкту права власності, як тварина.[4]

Тварину можна охарактеризувати як унікальний об’єкт із подвійною природою, який має два ключові аспекти: матеріальний та юридичний. Матеріальний аспект означає, що тварина є живим природним об’єктом матеріального світу, наділеним унікальними біологічними ознаками. Юридичний аспект означає, що тварина є особливим об’єктом, на який поширюється правовий режим речі.[5]

Пузевич О.М. зазначає, що індивідуалізуючою (або спеціальною) ознакою тварини, яка є характерною тільки для цього об’єкта цивільних прав, є «ім’я» тварини — її кличка (прізвисько). Дослідник зауважує, що речам зазвичай не присвоюються імена, оскільки момент присвоєння імені необхідний переважно для спілкування, що є абсолютно зайвим по відношенню до неодухотвореного предмета. Ім’я виділяє тварину, надає їй особливу значущість порівняно з іншими, закріпленими у цивільному законодавстві видами майна.[6]

Здійснення права власності на тварину як на особливий об’єкт цивільних прав регулюється окремими законодавчими актами, основними з яких є Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження», Закон України «Про тваринний світ»,[7] а також низка галузевих нормативно-правових актів.

Право власності являє собою суб’єктивне цивільне право. Здійснення суб’єктивного цивільного права становить собою здійснення конкретних дій із реалізацією при цьому можливостей, що становлять сутність цього права (міра можливої поведінки уповноваженої особи). В окремих випадках суб’єктивне цивільне право може бути засобом зловживання. Зловживання правом — це особливий тип цивільного правопорушення, вчиненого уповноваженою особою при здійсненні нею належного їй права, з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.[8]

Оскільки жорстоке поводження із тваринами є формою зловживання правом, то здійснення права власності на тварину може вчинятися з уникненням жорстокості по відношенню до неї з боку власника.



[1]    Про захист тварин від жорстокого поводження: Закон України від 21.02.2006 № 3447-IV // Офіційний вісник України. – 2006. – № 11. – Ст. 692.

 

[2]    Розгон О.В., Устименко О.А. Набуття права власності на тварину за набувальною дав­ністю // Юридический научный электронный журнал Запорожского национального университета. – 2015. – № 1 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lsej.org.ua/1_2015/15

 

[3]    Сліпченко С.О. Поняття об’єкта цивільного права за ЦК України / С.О. Сліпченко // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті професора О. А. Пушкіна, 23 травня 2009 року. – Х.: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2009. – С. 67.

 

[4]    Устименко О.А. Спеціальні ознаки тварини як об’єкта права власності / О.А. Устименко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Право. – 2015. – № 1151. – Вип. 19. – С. 98–100 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhIPR_2015_1151_19_27

 

[5]    Устименко О.А. Тварина як об’єкт права власності (цивільно-правовий аспект): автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Устименко Олена Анатоліївна; Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. – К., 2014. – 20 с. – С. 3.

 

[6]    Пузевич А.Н. Понятие и признаки животных как объекта гражданского права // Юридическая наука. – 2011. – № 4. – С. 78.

 

[7]    Про тваринний світ: Закон України від 13.12.2001 № 2894-III // Відомості Верховної Ради України. – № 14. – Ст. 97.

 

[8]    Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с. – С. 63.

 

Ольга Розгон отримати повну версію статті