ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ У ПОРЯДКУ СПАДКУВАННЯ

Визнання права власності як спосіб захисту виконує правопідтверджуючу функцію, оскільки спрямоване на підтвердження вже існуючого права власності. Сутність цього позову полягає в аналізі і оцінці сукупності юридичних певних фактів під кутом зору їхніх наслідків, з огляду на те, чи призвели ці юридичні факти до виникнення права власності в особи, яка звертається до суду, на момент такого звернення. У п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України (далі — ВССУ) від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» крізь призму положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) вказано, що потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб’єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше. Таким чином, основним видом визнання права власності є позов, що спрямований на підтвердження цього права у разі його оспорювання чи невизнання. Але цивільне законодавство України передбачає випадки, коли визнання прав власності має конститутивне значення, тобто не підтверджує, а встановлює права власності. Наприклад, при набутті права власності на новостворену чи перероблену річ (статті 331, 332 ЦК), визнанні права власності на самочинно збудоване майно (ч. 5 ст. 376 ЦК). Таким чином, слід виокремити два види позовів про визнання права власності — правопідтверджуючий та правоутворюючий. Необхідність судового визнання права власності виникає у тому випадку, коли це право оспорюється, не визнається або ігнорується певною особою, внаслідок чого здійснення власником повноважень утруднюється, тому цей позов може бути застосовано і як первісний, і як зустрічний. Приміром, у справі пред’явлено первісний позов про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності на житлове приміщення, зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні ним, а зустрічний — про вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні ним. Варто звернути увагу, що визнання права власності як зустрічний позов може бути використано і тоді, коли первісний позов не пов’язано із захистом права власності. Наприклад, зустрічний позов про визнання права власності може бути пред’явлено у справах про виселення, зобов’язання звільнити приміщення та ін.  Також визнання права власності як зустрічний позов може бути використано тоді, коли первісний позов містить доводи, що ставлять під сумнів набуття права власності відповідачем за первісним позовом.

Олег Печений отримати повну версію статті