ДЕЯКІ АСПЕКТИ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РІШЕННЯХ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Нотаріальні дії або відмова в їх вчиненні часто стають предметом розгляду судів, і судова практика дає можливість проаналізувати, що слід враховувати при здійсненні нотаріальної діяльності, зокрема при вчиненні виконавчих написів про стягнення заборгованості за кредитним договором, зверненні стягнення на предмет іпотеки, відмові у видачі дубліката тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 02.09.1993 № 3425-XII «Про нотаріат» (далі — Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі — Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
При цьому ст. 50 Закону «Про нота­ріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису — надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов’язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нота­ріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Галина ЮРОВСЬКА отримати повну версію статті