ДЕЩО ІНШИЙ ПОГЛЯД НА АФІДЕВІТ

Традиційно нотаріуси України для розуміння певного правового явища, якщо його сутність прямо або зовсім не розкрита у нормативно-правових актах, звертаються перш за все до інтерпретаційних документів центральних органів влади нашої держави. Так, для розуміння такого певною мірою екзотичного правового феномена, як афідевіт, нотарі керуються Роз’ясненнями Міністерства юстиції України щодо нотаріального оформлення від імені громадян, підприємств, установ і організацій України документів, призначених для дії за кордоном від 01.02.1998 (далі — Роз’яснення).
Варто зауважити, що окрім цих Роз’яснень, в Україні дефініції афідевіту не присвячено жодного офіційного акта. Відповідно до Роз’яснень афідевітом є письмова урочиста заява. Як бачимо, сутність афідевіту зводиться до різновиду заяв. При цьому як конститутивна ознака, що вирізняє його з-поміж інших документів аналогічного типу, зазначено урочистість. Останнє не має свого визначення ні в нормативно-правових актах, ні в самих Роз’ясненнях. У такому випадку відповідно до інтерпретаційних правил теорії права слід звернутися до лінгвістичного походження слова.
Так, в академічному тлумачному словнику української мови слово «урочистий» має кілька значень. Зокрема, першим словник називає урочистість як щось пов’язане з торжеством, знаменною датою або подією, присвячене їм, влаштоване з їх приводу. Навряд чи саме в цій призмі Міністерство юстиції розглядає афідевіт. Другим значенням урочистості за тлумачним словником є щось, що відзначається значимістю, важливістю. Аналіз цих ознак дозволяє стверджувати, що вони можуть мати не тільки буденне, але і правове значення. Однак не зрозуміло, як можна на їх основі виокремити афідевіт у самостійну одиницю з-поміж інших видів заяв. Більше того, як це зробити нота­ріусу, діяльність якого вирізняється суворою формальністю та чіткою відповідністю дій букві закону. По суті кожна заява є значимою та важливою, перш за все для особи, від якої вона надходить. Тобто афідевітом в аналізованому розумінні можна назвати будь-яку заяву, в тому числі призначену для дії за кордоном.
Однак постає питання, чи можна вважати підхід Міністерства юстиції України як такий, що безумовно повинен імплементуватися нотарями. Однозначна відповідь: ні. Адже якщо метою документа є його використання за межами України, то цілком закономірним є звернення до міжнародного права та міжнародних юридичних підходів. Як зазначає Міністерство юстиції України, нотаріальне оформлення документів, призначених для дії за кордоном, провадиться з урахуванням права тієї держави, до якої вони мають подаватися. Ця вимога ґрунтується на ст. 98 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою нотаріуси застосовують норми іноземного права, приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України. З огляду на те, що саме із цього Міністерство юстиції України розпочинає свої Роз’яснення, та змісту їх п. 4, можна дійти висновку, що метою розкриття поняття афідевіту не є формування його безумовного визначення, а надання певного загального нарису ознак документа та акцентування уваги на його іноземній правовій природі. Для розуміння останньої доречно звернутися в середовище формування афідевіту — міжнародного права в контексті минулого та сучасності.
Так, слово «афідевіт» походить із середньовічної латини. Це форма дієслова «affidare», що означає «поклявся» або «заявив під присягою». У ті далекі часи люди вважали, що за лжесвідчення під присягою, тобто за неправдиву клятву ім’ям Бога, лжесвідок буде горіти в пеклі, що певною мірою, враховуючи високий ступінь набожності людей та ролі церкви того періоду, забезпечувало правдивість таких свідчень. У наш час держави, надаючи афідевіту можливість бути легально застосованим, покладаються на суто правові санкції, такі як, наприклад, кримінальна відповідальність за надання неправдивих свідчень, але присяга часто, як і раніше, приноситься для данини правовій традиції та акценту на значенні документа.
Сьогодні афідевіт знайшов своє найширше використання в країнах англо-американської системи права. Як правило, ним називається письмове свідчення (твердження про факт), дане під присягою. З огляду на глобалізацію, яка неминуче торкнулася права, афідевіти досить часто легалізуються і в інших юридичних системах, насамперед у державах романо-германської правової сім’ї. В останніх таку функцію здійснюють спеціально уповноважені особи, які формально не наділені можливостями приводити кого-небудь до присяги. Тому існує й інше визначення афідевіту, відповідно до якого під ним розуміється просто письмове свідчення, що посвідчується нотаріусом або іншою уповно­важеною на це посадовою особою у разі неможливості особистої присутності особи у певному органі, в тому числі суді. Однак у афідевіті, подібно присязі, вживаються клятвені дієслова, а особу, від якої походить афідевіт, попереджають про відповідальність за надання неправдивих даних (свідчень).
Як правило, афідевіт містить такі елементи:
інформацію про особу, що дає письмові свідчення: ім’я, адреса місця проживання, професія тощо;
твердження про факти;
клятву (підтвердження) від імені особи, що все викладене в афідевіті — правда;
підпис особи і дату складення афідевіту;
підтвердження нотаріуса або іншої уповно­важеної особи, що документ підписаний «автором» афідевіту, якого ще називають афіантом, в його присутності та з дотриманням належних формальностей.
До афідевіту можуть бути додані офіційні документи, листи, квитанції, їх копії та інші джерела інформації, про яку йдеться в афідевіті. У багатьох країнах наявність таких додатків має обумовлюватися у посвідчувальному написі (його аналогу).
Так, посадова особа компанії (секретар тощо) може сформувати афідевіт, в якому буде міститися інформація, наприклад, про акціонерів і про директорів компанії. Якщо ця інформація не зберігається в державному реєстрі, саме такий афідевіт може служити документом, що підтверджує структуру компанії.
Також посадова особа компанії може сформувати афідевіт, який підтверджує, що докладені документи є вірною копією, наприклад, всього електронного листування з адреси компанії з певною особою за певний проміжок часу.

Світлана ДУНАЄВСЬКА отримати повну версію статті