ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИЦТВА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ НІМЕЧЧИНИ (ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ)

ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИЦТВА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ НІМЕЧЧИНИ (ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ)
1. Якими законодавчими актами регулюється «представництво» (довіреність), форма довіреності (письмова чи та, що потребує нотаріального посвідчення)? У яких випадках вимагається обов’язкова «нотаріальна форма» посвідчення довіреності?
Право представництва врегульоване Цивільним кодексом Німеччини (далі — ЦК Німеччини) в параграфах 164–181 . Відповідально до цього регулювання довіреністю є надане через правочин повноваження на здійснення представництва (§ 166 абзац 2 ЦК Німеччини). Надання довіреності відбувається шляхом заяви уповноваженій особі або третій особі (партнерові за договором), відносно якої має здійснюватись представництво.
У § 167 абзаці 2 ЦК Німеччини закріплений також той принцип, що довіреність не потребує дотримання певної форми. Вона може бути заявлена також і в усній формі. Тільки у тому випадку, якщо закон передбачає дотримання певної обов’язкової форми, вона повинна бути дотримана під час надання довіреності. Наприклад, у разі правочинів із земельними ділянками довіреність повинна бути нотаріально засвідчена. Але все ж, незважаючи на описані вище можливості, в правовому обігу довіреності видаються, як правило, саме в письмовій формі.
2. У чому відмінність генеральної довіреності від звичайної?
Обсяг довіреності, в принципі, визначає та особа, яка її видає. Стосовно деяких довіреностей в галузі торговельного права обсяг довіреності визначений на законодавчому рівні, наприклад, у випадку надання прокури або довіреності на здійснення відповідних дій (параграфи 49, 54 та наступні Торгівельного кодексу Німеччини).
Німецьке право передбачає розмежування між наступними видами довіреностей:
1) генеральна довіреність;
2) спеціальна довіреність;
3) родова довіреність.
Генеральна довіреність дозволяє уповноваженій особі представляти довірителя у всіх діяннях, які можна уявити. Виключенням з цього загального правила є тільки так звані особистісні правочини або дії, як, наприклад, укладання шлюбу, складання заповіту або реалізація виборчого права.
Спеціальна довіреність має на увазі уповноваження на вчинення окремої, прямо визначеної дії. Так, наприклад, уповноваженій особі може бути доручено продати земельну ділянку довірителя.
Родова довіреність описує повноваження від імені довірителя здійснити певну групу дій. Так, наприклад, довіритель може уповноважити уповноваженого виконувати для нього всі його банківські справи.
3. У яких випадках нотаріус засвідчує справжність підпису, а в яких посвідчує довіреність?
Німецьке право проводить різницю між нотаріальним засвідченням та нотаріальним посвідченням. У випадку нотаріального засвідчення нотаріус засвідчує тільки підпис довірителя, без перевірки змісту довіреності. Нотаріус повинен перевірити цей документ, щоб побачити, чи існують підстави для того, щоби він відмовився від здійснення ним його офіційної дії. Зокрема, нотаріус також не зобов’язується до перевірки дієздатності довірителя. Але якщо нотаріус переконаний у відсутності дієздатності, він повинен відмовити у засвідченні.
У разі нотаріального посвідчення нотаріус зачитує весь документ у присутності довірителя і перевіряє його зміст стосовно повноти та правильності.
Якщо з довіреності мають бути зроблені кілька примірників, то довіреність має бути нотаріально посвідчена. Тільки у випадку посвідчення є можливим надання кількох примірників довіреності.
4. Чи існує в Німеччині інститут посвідчення довіреностей, який є нотаріально дорівняним? Чи має цей інститут право посвідчувати довіреності для дії за кордоном?

отримати повну версію статті