ЮРИДИЧНА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

Тамара ЛИТВИНЕНКО,
приватний нотаріус
Сімферопольського міського нотаріального округу
ЮРИДИЧНА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ
Із набранням чинності Цивільним кодексом від 16 січня 2003 року в Україні з’явився раніше невідомий вітчизняному законодавству інститут спадкових правовідносин — спадковий договір. У багатьох країнах світу цей інститут є широко розповсюдженим, а порядок укладення й виконання спадкових договорів детально регламентований законодавством. Проте у нашій країні спадковий договір дотепер поступається усталеним інститутам спадкування за законом і за заповітом.
Як слушно зазначав В. Нікольський, закликання до спадкування через спадковий договір є власне запровадженням народів германського походження . Інститут спадкового договору зобов’язаний своїм походженням тій добі, коли суспільство базувалося на засадах феодального поземельного права і коли питання, пов’язані з переходом нерухомості, мали величезне значення для існування тих чи інших середньовічних організацій . Спадкування за договором утворилося шляхом трансформування германського звичаєвого права і розвинулося далі юриспруденцією новітнього часу в особливу систему. Однак слід зазначити, що нові законодавства цих народів визнають такий вид закликання до спадкування не однаковою мірою.
Так, французьке право визнає договори про спадкування у своєму власному майні як виняток із загального правила про спадкування за законом або за заповітом, при тому в досить обмеженому вигляді, а саме лише між подружжям, але навіть і так, що в них можуть брати участь і треті особи, якщо вони бажають надати своє майно подружжю або їх дітям (статті 1081, 1082 Цивільного кодексу Франції). Цікаво, що ці договори навіть користуються своєрідним привілеєм (ст. 1094 Цивільного кодексу Франції). Безпосередньо за ним, подружжя може передати одне одному як право власності (у випадку, якщо не залишать після себе дітей), так і узуфрукт (право користування у випадку, коли залишилися діти або інші низхідні) стосовно майна, на яке розповсюджується режим законної частки . У цілому важко говорити про те, що Цивільний кодекс Франції відзначає особливу природу спадкового договору. Скоріше за все, він розглядає цей інститут виключно як акт дарування між живими особами.
Австрійське право допускає договори про спадкування в тому випадку, коли вони стосуються якого-небудь окремого предмета (речі або суми). Вони вчинюються письмово, в обов’язковому порядку нотаріально посвідчуються, укладаються за сприяння двох нотаріусів або одного нотаріуса та двох свідків (§ 56, 57, 70 та ін. Нотаріального уложення Австрії) і містять відмову від права зворотної вимоги дарування; спадкові ж договори на все майно допускається укладати лише між подружжям, адже згідно з Цивільним кодексом Австрії спадковий договір є різновидом шлюбного пакту (§ 1217 Цивільного кодексу Австрії). Також спадкові договори на все майно допускається укладати між нареченими (§ 602 Цивільного кодексу Австрії) за умови, що останні в майбутньому візьмуть шлюб (§§ 956, 602, 1249 Австрійського загального цивільного уложення) . Окрім цього, на відміну від французького права, австрійське визнає чинними спадкові договори про відмову від права спадкування (§ 551 Австрійського загального цивільного уложення). Безсумнівним є той факт, що австрійське право визнає за спадковим договором те, що він є актом, який установлює право спадкування (§ 533 Австрійського загального цивільного уложення).
Швейцарський цивільний кодекс розглядає спадковий договір як один із видів розпоряджень на випадок смерті (ст. 468 Цивільного кодексу Швейцарії) . Спадкодавець може в межах наданої йому свободи зробити розпорядження у спадковому договорі стосовно свого майна в цілому або в певній його частині; зобов’язатися перед будь-ким залишити йому або третій особі спадщину чи відмову; укласти з одним із спадкоємців угоду про відмову від спадщини або її викуп (статті 481, 494, 495 Цивільного кодексу Швейцарії). Для визнання спадкового договору чинним вимагається при його укладанні дотримуватися форми публічного заповіту (укладається в письмовій формі нотаріусом у присутності двох свідків, а також при особистій присутності сторін договору (ст. 512 Цивільного кодексу Швейцарії). Підставами для скасування спадкового договору є письмова угода між контрагентами; одностороннє волевиявлення у випадку, якщо спадкоємець або легатарій після його укладення будуть визнані винними у вчиненні щодо спадкоємця дій, які є підставою для усунення їх від спадкування; відмова від договору однією зі сторін, якщо інша не виконує на вимогу першої прийняті на себе зобов’язання; смерть спадкоємця або легатарія до відкриття спадщини (статті 513–515 Цивільного кодексу Швейцарії). Окрема глава присвячується і позовам, що виникають із спадкових договорів (глава VII Цивільного кодексу Швейцарії). Отже, як бачимо, за швейцарськими законами, спадковий договір є однією з підстав спадкування. Стосовно інших приватно-правових систем, то, наприклад, цивільне право Італії, по суті, рецепіювало французькі положення у сфері спадкування, однак воно абсолютно не визнає інститут спадкового договору (§§ 1118, 1380 Цивільного кодексу Італії). Аналогічно описує спадковий договір Цивільний кодекс Квебеку (статті 653, 706) .
У Германії спадкові договори були відомі ще до рецепції римського приватного права. Однак,

Тамара ЛИТВИНЕНКО отримати повну версію статті