УКЛАДЕННЯ ПОДРУЖЖЯМ ДОГОВОРІВ МІЖ СОБОЮ ЩОДО РОЗДІЛЬНОГО МАЙНА

Василь КРАТ,
кандидат юридичних наук,
асистент кафедри цивільного права № 1
Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого
УКЛАДЕННЯ ПОДРУЖЖЯМ ДОГОВОРІВ
МІЖ СОБОЮ ЩОДО РОЗДІЛЬНОГО МАЙНА
Перебування у шлюбі істотним чином відображається на правовому режимі майна, яке знаходиться у власності подружжя. Разом з тим, наявність спільного майна подружжя зовсім не виключає можливості існування й роздільного. Втім воно перебуває в достатньо специфічному режимі: немов би «під загрозою» можливої трансформації на об’єкт спільної власності. Це зумовлено наявністю як загального правила про презумпцію спільної сумісної власності подружжя, встановленого ст. 60 Сімейного кодексу України (далі — СК України), так і можливістю виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке належало дружині, чоловікові (ст. 62 СК України).
Тому, досліджуючи питання про можливість укладення договорів подружжям поміж собою щодо роздільного майна, слід звернути увагу на: а) правовий режим роздільного майна; б) правові наслідки таких договорів у контексті наявної презумпції спільної сумісної власності та в) виключення стосовно «потрапляння» майна у спільну сумісну власність.
Перш за все необхідно охарактеризувати правовий режим роздільного майна подружжя. Незважаючи на наявність презумпції спільної власності подружжя (ст. 60 СК України), законодавець передбачає правило, що визначає перелік майна, яке є роздільним. Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема:
– майно, набуте нею, ним до шлюбу;
– майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
– майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Причому воно знаходиться у логічному взаємозв’язку із положеннями ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), якими передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
На відміну від спільної сумісної власності щодо здійснення права власності на роздільне майно подружжя не встановлено необхідності згоди іншого із подружжя при розпорядженні ним. У законодавстві лише передбачено, що при розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним (ч. 2 ст. 59 СК України). Зазначений підхід підтримується й у судовій практиці.
Наприклад, ВСУ відзначив, що при розпорядженні своїм майном кожний із подружжя зобов’язаний ураховувати інтереси неповнолітньої дитини, інших членів родини, що відповідно до закону (ст. 59 СК України) мають право користуватися ним. За таких підстав, якщо об’єктом особистої приватної власності є квартира, то право користування цим житловим приміщенням належить усім членам родини. Як убачається з матеріалів справи, позивачка як власник спірної квартири дала згоду на постійне проживання в ній своїй сім’ї, яка складалась із трьох осіб: вона, відповідач та їхній син .
Таким чином, перебування у шлюбі не позбавляє можливості подружжя мати роздільне майно, на яке не поширюється правовий режим спільної власності. За загальним правилом, майно, набуте подружжям, переходить у спільну сумісну власність, окрім тих випадків, коли щодо цього встановлені виключення договором або законом.
До договорів, якими може бути встановлене виключення із презумпції спільності майна подружжя, традиційно відноситься шлюбний договір. Ця позиція підтримується як у науково-практичній літературі , так і вищими судовими інстанціями.
Зокрема ВСУ вказує, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (абз. 1 п. 23) .
З огляду на те, що наявне майно, яке не перебуває у спільній сумісній власності, у подружжя цілком закономірно існує право укладати різноманітні договори щодо такого майна. Така можливість є складовою змісту правоздатності фізичної особи (ст. 26 ЦК України), і на неї жодним чином не впливає перебування фізичної особи у шлюбі. Причому не виключається укладення договорів поміж самими дружиною та чоловіком, оскільки правовий статус подружжя не впливає на загальний рівень їх правоздатності як фізичних осіб і не позбавляє можливості укладати договори поміж собою.
Відповідні норми відображені й у чинному законодавстві. Відповідно до

Василь КРАТ отримати повну версію статті