УКЛАДАННЯ ШЛЮБУ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ З ІНОЗЕМЦЕМ ЗА КОРДОНОМ

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
УКЛАДАННЯ ШЛЮБУ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ З ІНОЗЕМЦЕМ ЗА КОРДОНОМ
Право на шлюб гарантується практично всіма країнами світу, але, як відомо, в кожній країні свої закони.
У міжнародному сімейному праві в питанні укладання шлюбу такий іноземний елемент виявляється у двох аспектах: суб’єкт правовідносин і юридичний факт. Так, коли на території однієї держави укладається шлюб між громадянином цієї держави і іноземцем (змішаний шлюб) або між іноземцями, то іноземним елементом виступає суб’єкт правовідносин. Коли шлюб укладається між громадянами однієї держави на території іноземної держави, то іноземним елементом є юридичний факт, і такі відносини теж носитимуть міжнародний характер. До того ж можливе поєднання обох іноземних елементів у випадку, коли за кордоном укладається змішаний шлюб або шлюб між особами, що є іноземцями відносно держави, в якій вирішується питання про визнання такого шлюбу.
Умови укладання шлюбу в різних державах досить часто можуть не співпадати, внаслідок чого шлюб, укладений з дотриманням усіх вимог в межах певного правопорядку, зовсім не обов’язково буде визнаний у іншому, а це призводить до виникнення явища, яке отримало назву «шкутильгаючі шлюби» («кулькаючі»), що, з міжнародно-правової точки зору, небажано.
Особи, які в одній країні вважаються подружжям, в іншій країні можуть розглядатися як такі, що спільно проживають поза шлюбом. А це, очевидно, породжує різні правові наслідки. Таке явище виникає через відмінності в колізійному і матеріальному праві, що регулюють питання укладання шлюбу.
Встановлення колізійного регулювання права на укладання шлюбу є предметом ст. 55 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка передбачає, що право на шлюб визначається особистим законом (ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право») кожної з осіб, які подали заяву про укладання шлюбу.
Звичайно ж якщо наречений або наречена збираються проживати на території держави, в якій вони уклали шлюб, то основні перешкоди їм належить подолати при підготовці до реєстрації шлюбу, тобто зібрати всі необхідні документи для іноземного нареченого.
Для реєстрації шлюбу громадянина України в іноземній державі необхідно підготувати такий пакет документів: Довідка про сімейний стан; Свідоцтво про народження; Свідоцтво про розлучення; Свідоцтво про смерть чоловіка/дружини; паспорт; Довідка про несудимість; Довідка з місця проживання, медична довідка про стан здоров’я, довідка про несудимість; Нотаріальна заява про сімейний стан; Довідка про громадянство з ОВІРу; Заява чоловіка/дружини на виїзд неповнолітньої дитини на ПМП; рішення суду (береться в суді, де відбулося розірвання шлюбу, усиновлення) .
У випадку реєстрації шлюбу за кордоном залежно від країни, а в деяких випадках навіть залежно від міста, можливі деякі відмінності від наведеного списку.
Документи для реєстрації шлюбу повинні бути підготовлені відповідно до вимог країни, в якій планується укладання шлюбу, з апостилем або бути легалізованими для цієї конкретної країни, а також перекладені на іноземну мову з посвідченням перекладу в нотаріуса.
Якщо документи видаються для використання їх на території країн, з якими Україна уклала угоди про надання правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах, проставлення апостилю або проходження легалізації взагалі не потрібне.
Якщо наречені вирішили укласти шлюб за межами України, то слід з’ясувати питання необхідності отримання візи цієї держави.
Оскільки укладання шлюбу передбачає дотримання матеріальних і формальних умов, то й колізійні прив’язки відповідно вирішують колізійне питання щодо матеріальних умов і форми укладання шлюбу.
Матеріальне право в питанні укладання шлюбу значно відрізняється навіть в країнах однієї правової сім’ї. Зауважимо, що законодавство більшості країн містить норми, що визначають матеріальні і формальні умови укладання шлюбу, а їх дотримання при укладанні шлюбу є обов’язковою умовою для подальшої його дійсності.
Матеріальні умови ― це умови, що відносяться до шлюбної правоздатності і дієздатності. Це такі умови, з дотриманнях яких пов’язується питання дійсності шлюбу.
Матеріальні умови бувають позитивні, тобто власне умови, і негативні ― перешкоди.
До позитивних умов укладання шлюбу відносять досягнення шлюбного віку і взаємну згоду осіб, що є вираженням їх волі.
– Шлюбний вік.
За законодавством України право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку (шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років) (ст. 22 Сімейного кодексу України; далі — СК України). Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У Цивільному кодексі Франції також закріплена така умова, як згода представників неповнолітніх осіб (ст. 148).
Як правило, законодавство кожної окремої країни передбачає можливість зниження шлюбного віку або надання права на укладання шлюбу до досягнення шлюбного віку відповідним компетентним органом. Може встановлюватися мінімальний вік, коли особа може отримати право на укладання шлюбу.
В Австралії шлюбний вік складає 16 років для жінок і 18 років для чоловіків, у Франції — 15 років для жінок і 18 років для чоловіків, в Англії — 16 років для жінок і чоловіків, у Еквадорі та Колумбії він становить 12 років для «жінок» і 14 років для «чоловіків», у Перу — 14 та 16 років відповідно.
У мусульманських країнах для вступу до шлюбу необхідно досягти повноліття. За традицією це 15 років для хлопців і 9 років для дівчаток. У сучасному законодавстві в більшості мусульманських країн вік, коли молоді люди можуть самостійно без яких-небудь обмежень одружуватися і виходити заміж, дорівнює 15–18 рокам. Для вступу до шлюбу за шаріатом потрібне укладання договору, за яким жінка перестає бути забороненою і стає законною для чоловіка, за якого вона виходить заміж.
Шлюбний вік у Німеччині як для чоловіків, так і для жінок становить 18 років, що є віком повноліття. Для того щоб неповнолітні особи могли укласти шлюб, вимагається згода законних представників (батьків чи опікунів). Проте одна з осіб, що бажає укласти шлюб, може звернутися із заявою до сімейного суду, і сімейний суд може знизити шлюбний вік, якщо заявник досяг 16-річного віку і його майбутня дружина або майбутній чоловік є повнолітнім. Якщо сімейний суд знизить шлюбний вік на підставі такої заяви, то заявникові для укладання шлюбу не потрібна згода його законного представника.
Слід ураховувати, що Конвенція ООН про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу від 07.11.1962 р. зобов’язує країн-учасниць вживати заходів щодо недопущення так званих «дитячих шлюбів».
Конвенція передбачає, що шлюб повинен бути зареєстрований відповідно до закону, після належного оголошення, у присутності представника влади, який має право на реєстрацію, в присутності свідків. Конвенція забороняє укладання шлюбу особою, яка не досягла мінімального шлюбного віку (крім випадків, коли компетентний орган, враховуючи інтереси сторін та конкретні обставини, надає відповідний дозвіл). Конвенція зобов’язує країн-учасниць забезпечити ведення відповідних реєстрів укладених шлюбів компетентним органом.
Для практичного застосування колізійного регулювання необхідно враховувати положення Конвенції СНД про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 p., двосторонні договори України про правову допомогу, консульські конвенції України щодо укладання шлюбу. Ці документи можуть містити й інше колізійне регулювання порівняно з положеннями ст. 55 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Так, наприклад,

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті