СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ТА ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Ольга РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО:
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО
ТА ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
З проблемами безпліддя борються асоціації репродуктивної медицини по всьому світі. Створена така асоціація і в Україні. Вона успішно співпрацює з асоціаціями інших країн, які входять до Європейської асоціації репродуктологів (ESHRE). Українська асоціація як громадська організація, членами якої є поважні практикуючі медики, доктори медичних наук, бере активну участь у розробці цих законопроектів шляхом внесення своїх пропозицій .
Сьогодні більшість форм жіночого та чоловічого безпліддя ефективно лікуються методом «допоміжних репродуктивних технологій» (далі — ДРТ).
ДРТ — це методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до переносу їх у матку реципієнтки здійснюються в умовах in vitro. Найвідоміші з них — екстракорпоральне запліднення та сурогатне материнство, донація яйцеклітин. Екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) — запліднення статевих клітин (яйцеклітин) жінки поза її організмом із подальшим перенесенням ембріонів у матку. Сурогатне материнство (СМ) — запліднення за допомогою репродуктивних клітин, отриманих від подружньої пари. Розвинуті ембріони, отримані в результаті такого запліднення, переносять у порожнину матки іншої жінки, так званої сурогатної матері, яка виношує та народжує дитину для цієї подружньої пари. Донація яйцеклітин — запліднення яйцеклітини донора спермою чоловіка реципієнтки із подальшим перенесенням у порожнину матки реципієнтки, яка й виношує дитину .
Під штучною інсемінацією розуміється застосування методів штучного запліднення та імплантації ембріона (зародка), а також виношування та народження дитини за допомогою сурогатної матері.
Термін «сурогатне материнство» вживається у таких ситуаціях: по-перше — повна, або гестаційна, сурогатність. Жінка, що виношує, не має ніякого генетичного зв’язку
з дитиною.
У цьому випадку:
– використовуються гамети обох передбачуваних батьків;
– обидві гамети отримують від донорів (донація надлишкових ембріонів);
– створення ембріонів de novo з донорських гамет;
– створення ембріонів de novo з гамет одного з батьків і донора.
По-друге, часткова, або гендерна, сурогатність. Гестаційна (яка виношує) жінка має генетичний зв’язок із дитиною, забезпечуючи свій ооцит для програми сурогатного материнства. І в тій, і в іншій ситуації гестаційна (яка виношує) жінка має намір залишити дитину передбачуваним батькам, які приймають на себе батьківську відповідальність за дитину.
Сурогатне материнство має різні форми з варіаціями, серед яких: 1) коли мати виношує власну дитину, народжує і передає її «названим батькам»; 2) для зачаття дитини використовується сперма батька чи яйцеклітина матері, а виношує і народжує інша жінка; 3) абсолютне сурогатне материнство — між сурогатною матір’ю та дитиною немає жодного родинного зв’язку (в пробірці запліднюють яйцеклітину, а виношувати дають іншій жінці).
Теоретично техніка застосування процедури екстракорпорального запліднення проста: з одного чи безлічі фолікулів вилучаються яйцеклітини дружини й поміщаються «в пробірку», куди додається необхідна кількість сперматозоїдів чоловіка. Якщо запліднення відбулося, то ембріони переносяться в порожнину матки сурогатної матері, де має відбутися їх подальший розвиток та імплантація. Незважаючи на те, що принцип застосування простий, техніка виконання екстракорпорального запліднення досить складна та потребує наявності у лікарів високого рівня кваліфікації. Через два тижні після перенесення ембріонів за рівнем хоріонічного монадотропіну в крові визначається, чи настала вагітність, а за три тижні можна побачити плідне яйце при ультразвуковому дослідженні .
Із правової точки зору під сурогатним материнством розуміють «запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір’ю» . Тобто сутність сурогатного материнства полягає у тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.
Юридичне дослідження питань сурогатного материнства обумовлене передусім необхідністю забезпечити правовий захист учасників програми сурогатного материнства.
Але спочатку зазначимо, що нині ДРТ та правовідносини, які виникають при їх застосуванні, регламентуються низкою нормативних актів, зокрема статтями 49 та 50 Сімейного кодексу України (далі — СК України) — права на материнство та батьківство; положеннями Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та СК України; законами України; Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18.10.2000 р. № 52/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2000 р. за № 719/4940, та наказами Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти» від 29.11.2004 p. № 579, «Про затвердження статистичної документації з питань допоміжних репродуктивних технологій» від 10.12.2001 р. № 489, «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій» від 23.12.2008 р. № 771, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.03.2009 р. за № 263/16279 (далі — Інструкція № 771) .
Правовідносини щодо застосування ДРТ виникають між державою та закладом охорони здоров’я (при отриманні ліцензії, виконанні ліцензійних умов, акредитації, контролі тощо); між лікарем (закладом охорони здоров’я) та учасниками програм ДРТ (при укладенні договору на застосування ДРТ, отриманні інформованих згод, документуванні етапів лікування, оформленні документів про народження дитини тощо); учасниками програм ДРТ (подружжям, сурогатною матір’ю, між біологічними батьками дитини, народженої за допомогою ДРТ, та державними органами (щодо реєстрації батьківських прав, вивезення дитини з країни батьками, які є громадянами інших держав).
Інструкція № 771 установлює, що ДРТ здійснюються виключно в акредитованих закладах охорони здоров’я (пацієнти можуть вільно обирати заклад охорони здоров’я для проведення ДРТ). ДРТ застосовуються за медичними показаннями за письмово оформленою, добровільною згодою пацієнтів та за заявою пацієнта/пацієнтів щодо застосування ДРТ та проведення відповідного обстеження подружжя.
При регулюванні сурогатного материнства слід виділити певні правові питання:
– ознайомлення суб’єктів із чинним законодавством (права й обов’язки генетичних батьків);
– оформлення необхідних документів, зокрема згоди другого з подружжя, а також договорів з медичними установами та із сурогатною матір’ю;
– оформлення батьківських прав в органах РАЦС.
Метод сурогатного материнства потрапив до поля зору юристів, оскільки відносини сурогатного материнства супроводжуються укладанням договору, власне виношування дитини зачіпає інтереси не однієї людини. Крім того, ця послуга є оплатною, тому, безумовно, застосування цієї репродуктивної технології тісно пов’язане з юриспруденцією .
Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір’ю, та має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.
Завданням юриста у провідних центрах репродуктивних технологій є, укладаючи договір, довести до клієнта інформацію про положення чинного законодавства, особливості правовідносин із застосування ДРТ, обсяг прав і обов’язків кожного із учасників відповідних програм, захист прав учасників, особливості реєстрації (для іноземних громадян — вивезення) дитини, народженої при застосуванні ДРТ тощо. Факт інформування та надання згоди на проведення ДРТ оформлюється за допомогою письмових формулярів. Інструкцією № 771 затверджено типові форми таких документів, однак їх можна доповнити, обов’язково залишивши при цьому всі передбачені цим наказом реквізити .
Форма договору письмова та нотаріальна. Якщо фізичний стан сурогатної матері влаштовує лікарів, а її особистісні якості відповідають запитам генетичних батьків, сторони підписують договір. Обов’язково цей документ потрібно засвідчити у нотаріуса, адже саме це дозволяє, у разі оскарження договору в суді, підтвердити добровільність дій сторін. У договір можна включити будь-які пункти, проте фахівці радять неодмінно оговорити медичний заклад, де відбуватимуться запліднення та пологи, обов’язок жінки виконувати лікарські розпорядження, її місце проживання в період вагітності, наслідки народження неповноцінної дитини, а також фінансові витрати.
Спеціальних вимог до договору про сурогатне материнство чинне законодавство України не встановлює. Умовами такого договору можуть бути: умови щодо компенсації витрат на медичне обслуговування сурогатної матері; заклад, у якому буде здійснюватися запліднення та прийматимуться пологи; наслідки народження дитини з фізичними чи психічними недоліками; наслідки відмови сурогатної матері надати згоду на запис подружжя батьками дитини; умови та строки оплати послуг сурогатної матері; підстави для зміни та розірвання договору тощо .
Елементами договору є його предмет, ціна, строк, сторони (суб’єкти), їхні права та обов’язки. Важливе значення для будь-якого договору мають умови його розірвання, припинення, а також відповідальність сторін за його невиконання або неналежне виконання.
Укажемо певні особливості договору. По-перше,

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті