Стянення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА,
здобувач Хмельницького університету управління та права, магістр права, приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу
Стянення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку
Історія виникнення векселя сягає античності. Перші згадки векселя пов’язані з Древньою Грецією, в якій спостерігалися дуже міцні зв’язки між обмінювачами в різних містах. Нестача реальних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих переходів привели до того, що купець одержував розписку від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті в іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того, хто видав розписку [1].
На території України вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг запровадив застосування векселів для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові II у виданому при ньому вексельному статуті векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є першим, введеним в Україні за розпорядженням уряду у вигляді твору, виданого 16 травня 1729 року німецькою та російською мовами. В основу цього статуту покладено сучасні йому німецькі вексельні статути, з яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя. Основна увага в Статуті 1729 року приділена переказному векселю, а про простий згадано лише мимохідь. Необхідним визнається вказівка валюти векселя — одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов’язання. Зобов’язуватися векселями дозволено купцям і особам, які вступають з ними в договірні відносини [2].
Визначенням терміна «вексель» займались як вітчизняні, так і іноземні науковці. Серед іноземних науковців відомі своїми працями Доунс Джон, Гудман Джордан Елліон, Браєн Баталер. Відомими є праці таких вітчизняних науковців, як А. Демківський, Ю. Мороз, А. Мельник, С. Гуткевич.
В. Д. Катков зазначав, що протест є інститутом вексельного права, становлячи в ньому єдино допустимий спосіб засвідчення всіх можливих відхилень від нормального порядку в обігу векселя. Саме слово (pro-testis) вказує на первинну ціль протесту: надати безспірність певному факту, зробивши його предметом загального відома (factum notorium) у певній місцевості чи, принаймні, серед кола певних осіб [3, с. 136].
На думку А. В. Габова, протест векселя — це складений у публічному порядку акт, що засвідчує безспірні, юридично значимі для вексельного зобов’язання факти, з якими законодавство пов’язує певні юридичні наслідки [5, с.11].
У свою чергу, І. Ф. Сидоров вважає, що протест векселя — це офіційне загальновизнане посвідчення відмови основного боржника вчинити певні дії по оплаті або акцепту векселя, або відмови особи передати оригінал векселя держателю копії [6, с. 14].
В іноземній та вітчизняній літературі поняття «вексель» трактується досить неоднозначно, і наявність різних точок зору в цьому питанні зумовлена, насамперед, відсутністю в чинному законодавстві України чіткого визначення цього терміна і складністю вексельних відносин.
З огляду на це, автор вважає порушену ним проблему актуальною, що і визначило, загалом, єдину мету дослідження, а саме: уточнення трактування поняття «вексель», яке найбільш поглиблено відобразить економічний зміст цієї категорії [7, с. 58].
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.
Тобто вексель — певна правова гарантія безспірності вимог векселедержателя та безспірності зобов’язання векселедавця перед векселедержателем. Ця гарантія полягає в тому, що вексель по своїй суті робить безспірними грошові вимоги векселедержателя до векселедавця простого векселя або акцептанта переказного векселя.

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА отримати повну версію статті