Співвідношення категорій «місце нотаріального посвідчення правочину» та «місце вчинення правочину»

Василь КРАТ,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права № 1
Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
СПІВВІДНОШЕННЯ КАТЕГОРІЙ
«МІСЦЕ НОТАРІАЛЬНОГО
ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВОЧИНУ»
ТА «МІСЦЕ ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНУ»
Неоднозначність та суперечливість правового регулювання місця нотаріального посвідчення правочинів призводить до потреби з’ясування правил його встановлення, визначення місця вчинення правочину, правових наслідків для правочину в разі нотаріального посвідчення в іншому місці, ніж передбачено законом, і відсутності вказівки у правочині місця його вчинення.
І. Місце нотаріального посвідчення
правочину
1. Аналіз ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» дозволяє стверджувати, що місце нотаріального посвідчення правочину визначається за:
а) місцезнаходженням (місцем реєстрації) майна;
б) місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.
Отже, на законодавчому рівні встановлюються два альтернативних імперативних правила визначення місця нотаріального посвідчення правочинів. У першому місце нотаріального посвідчення правочину визначається за допомогою розташування або реєстрації майна. Відповідно у другому критерієм для визначення місця нотаріального посвідчення виступає місце знаходження або реєстрації сторони правочину.
2. При цьому варто акцентувати увагу на декількох суттєвих моментах щодо розуміння термінів місце «знаходження» та «реєстрації» сторони правочину:
а) місцезнаходження використовується тільки в поєднанні із словосполученням «юридичної особи» (наприклад, абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», абз. 3 і 4 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про транспортно експедиторську діяльність» та ін.). Воно має встановлюватися відповідно до вимог, передбачених ст. 93 ЦК України. Хоча законодавством й не виключається визначення місця реєстрації юридичної особи згідно зі ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»;
б) місцем реєстрації фізичної особи вважається адреса житла, в якому особа проживає (перебуває), і що внесена до її паспортного документа. Тобто місце реєстрації може пов’язуватися з місцем проживання або перебування і має підтверджуватися відміткою про це в паспортному документі;
в) використання терміна «місце реєстрації» не позбавляє колізій щодо визначення місця нотаріального посвідчення правочину, оскільки практично можливим виглядає виникнення декількох ситуацій:
• місце проживання і місце реєстрації фізичної особи співпадають, у результаті чого визначення місця нотаріального посвідчення відбуватиметься без певних проблем;
• місце проживання (перебування) і місце реєстрації не співпадають, що обумовить необхідність нотаріального посвідчення за місцем реєстрації фізичної особи або за місцем знаходження майна;
• відсутність місця реєстрації, що як наслідок викличе потребу нотаріального посвідчення правочину за місцем знаходженням (реєстрації) майна;
г) у ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» не враховується правило, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Василь КРАТ отримати повну версію статті