Спадковий договір: спірні питання

ОЛЬГА ІЄВІНЯ,
кандидат юридичних наук, професор кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Національної академії внутрішніх справ
Спадковий договір: спірні питання
Однією з новел прийнятого 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України (далі — ЦК) стала глава 90 «Спадковий договір».
Інститут спадкового договору коріннями походить до Римського права, а саме — договору дарування mortis causa donatio, за яким «дарувальник передавав безоплатно річ обдарованому перед загрозою смерті, — або коли небезпека нависає безпосередньо над ним (війна, морська подорож тощо), або коли він просто думав, що не переживе обдарованого» .
Сьогодні договір про спадкування на випадок смерті детально регламентовано в законодавстві багатьох європейських країн, але слід відмітити неоднозначне ставлення до нього. Так, якщо в Німецькому цивільному укладенні цей договір набув детальної регламентації, то законодавство Франції підходить до нього досить стримано, дозволяючи укладання такого договору лише між подружжям, скоріше розглядаючи його як акт дарування між живими особами .
Проблемні питання спадкового договору висвітлювалися у працях А. С. Амеліної, О. В. Дзери, Ю. О. Заіки, О. О. Первомайського, З. В. Ромовської, Є. О. Рябоконя, І. В. Спасибо-Фатєєвої, О. Є. Харитонова, С. Я. Фурси, С. В. Мазуренко, В. Ю. Чуйкової, Н. П. Шами та ін., однак деякі з цих питань так і не одержали однозначного вирішення.
Відповідно до ст. 1302 ЦК за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Сьогодні в юридичній літературі немає єдиної позиції ані стосовно визначення спадкового договору, ані щодо його юридичної характеристики.
Так, Р. А. Майданик зазначає, що спадковий договір є «одностороннім, консенсуальним, безоплатним або оплатним, алеаторним, особистого характеру, довготривалим, з ускладненим порядком зміни і дострокового розірвання правочином з надання послуг під умову відчуження на користь набувача належного відчужувачеві майна на випадок його смерті» .
В. В. Васильченко вважає, що спадковий договір слід визнати «як окремий самостійний вид спадкування і внести відповідні зміни до ст. 1217 ЦК України, яку слід викласти в такій редакції: «Спадкування здійснюється за заповітом, за спадковим договором або за законом» .
На думку Є. О. Харитонова, спадковий договір «за своєю суттю не є «договором про спадкування», оскільки спрямований на встановлення, передусім, не спадкових, а зобов’язальних відносин» .
Такої самої позиції дотримується і Верховний Суд України, зазначаючи, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування .
Щодо юридичної характеристики спадкового договору, то з цього питання єдиної позиції серед науковців також немає.
Так, щодо консенсуальності або реальності спадкового договору В. В. Васильченко зазначає, що спадковий договір «є консенсуальним, оскільки момент його укладення пов’язується з досягненням згоди за всіма істотними ознаками і тягне за собою виконання цивільних прав та обов’язків контрагентів після втілення правочину у встановлену ст. 1304 ЦК нотаріальну форму» . Такої позиції дотримується і О. О. Бичківський .
У свою чергу, С. В. Мазуренко визначає, що спадковий договір може бути як реальним, так і консенсуальним: «якщо за умовами спадкового договору набувач повинен виконати певні дії після смерті відчужувача, договір є реальним, оскільки буде вважатися укладеним з моменту передачі майна набувачеві. Якщо ж спадковим договором передбачається, що набувач повинен виконати дії (наприклад, щомісячно виділяти відчужувачеві певне грошове відшкодування) за життя відчужувача, права і обов’язки виникають у момент досягнення домовленості. У цьому випадку договір вважається консенсуальним» .
О. Шевченко взагалі вважає, що «обов’язок відчужувача за цією статтею сформульовано так, начебто йдеться про реальний договір» .
На нашу думку, спадковий договір є консенсуальним, оскільки він набуває чинності саме з моменту досягнення згоди сторін з усіх істотних умов договору і надання йому передбаченої законом форми.
За ознакою односторонності–двосторонності В. В. Васильченко та В. Ю. Чуйкова характеризують спадковий договір як двосторонній, оскільки правами та обов’язками наділяються обидві сторони: з однієї сторони, набувач набуває право власності на майно відчужувача і має право вимагати розірвання договору в разі неможливості виконання ним розпоряджень, а з іншої — зобов’язаний належним чином виконувати розпорядження контрагента.
З. В. Ромовська не вважає спадковий договір двостороннім, зазначаючи, що «спадковий договір, будучи двостороннім правочином, одночасно є одностороннім договором. Відчужувач у спадковому договорі не має обов’язків, це пояснюється особливістю даного інституту» . Такої самої позиції дотримується і О. О. Бичківський, зазначаючи, що «з моменту укладення договору в набувача виникають обов’язки вчинити певні дії в інтересах відчужувача, а відчужувач має право вимагати виконання дій, передбачених договором» .
Щодо оплатності спадкового договору Р. А. Майданик зазначає, що спадковий договір є безоплатним або оплатним залежно від суб’єктної спрямованості зустрічного надання. «Безоплатним є спадковий договір, укладений на користь третьої особи. Безоплатність такого спадкового договору полягає в тому, що відчужувач не отримує зустрічного надання з боку набувача. Оплатним є спадковий договір, у якому майнове надання однієї сторони вчиняється на користь іншої сторони. У цьому випадку спадковий договір встановлює обов’язок набувача вчинити на користь відчужувача будь-яку дію майнового або немайнового характеру» .
Слід також зазначити, що спадковий договір відноситься до алеаторних (ризикових) договорів, оскільки на момент його укладення обсяг прав і обов’язків точно невідомий: набувач не може передбачити ані суми витрат на виконання розпоряджень відчужувача, ані якою буде вартість майна на момент переходу до нього права власності. Крім того, взагалі невідомо, чи зможе набувач отримати майно у власність, оскільки він може померти раніше за відчужувача.
Істотними умовами спадкового договору є відомості про майно, яке після смерті відчужувача перейде у власність набувача, та чітко визначений перелік дій, які зобов’язаний вчинити набувач відповідно до умов договору (вид, характер, перелік, строк їх виконання). У договорі можуть бути зазначені й інші умови, на включенні яких до змісту договору наполягає хоча б одна зі сторін.
Предмет спадкового договору також визначається в юридичній літературі по-різному. Так, А. С. Амеліна вважає предметом спадкового договору визначені договором дії майнового або немайнового характеру, які має виконати набувач до відкриття спадщини чи після її відкриття .
У свою чергу О. О. Бичківський зазначає, що предметом цього договору є майно, яке належить відчужувачу і переходить у власність набувача у випадку смерті відчужувача .
На нашу думку, найбільш слушною є викладена в юридичній літературі позиція, що спадковий договір фактично має два предмети: основний та допоміжний. Основним предметом є передача майна у власність. Допоміжний предмет становлять дії набувача на виконання особистого розпорядження відчужувача .
Мабуть найбільш гострі дискусії викликає питання стосовно сторін спадкового договору, вирішення якого має не лише теоретичне, а й велике практичне значення.
Відповідно до ст. 1303 ЦК сторонами у спадковому договорі є відчужувач і набувач.
Коментуючи зазначене положення, З. В. Ромовська звертає увагу на певну умовність найменування сторін, «адже відчуження (набуття) майна в момент його укладення не відбувається» .
З визначення спадкового договору випливає, що відчужувачем за договором може бути лише фізична особа (оскільки набувач набуває право власності на майно відчужувача в разі його смерті). Відчужувачем у спадковому договорі також може бути подружжя, один із подружжя.
Щодо набувача, то ним у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.
При посвідченні спадкового договору нотаріус повинен встановити особу відчужувача та набувача та з’ясувати обсяг їх цивільної дієздатності.
Якщо набувачем у спадковому договорі є юридична особа, то нотаріус при посвідченні спадкового договору перевіряє, чи охоплюється укладення спадкового договору правоздатністю юридичної особи, а також повноваження представника юридичної особи, які можуть засвідчуватися або довіреністю, або документом, який засвідчує службове становище особи, якщо від імені юридичної особи діє її керівник .
Позиції науковців і стосовно віку та обсягу дієздатності фізичних осіб, які можуть бути сторонами спадкового договору, розходяться.

Ольга ІЄВІНЯ отримати повну версію статті