Розпорядження заповідача, які стосуються порядку поховання, увічнення його пам’яті

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Розпорядження заповідача, які стосуються порядку поховання, увічнення його пам’яті
Законом можуть бути передбачені випадки, коли окремі особисті немайнові права та інші нематеріальні блага, які належали померлому, можуть здійснюватися й захищатися іншими особами, в тому числі і його спадкоємцями. Таким чином суспільство виражає своє відношення до особи (його індивідуальності), поважаючи пам’ять про людину й оберігаючи інтереси інших осіб. Саме цим цілям служать норми, що гарантують виконання волі громадянина про гідне відношення до його тіла після смерті (Закон України «Про поховання та похоронну справу»), закріплюючи правила про захист честі й гідності громадянина після його смерті (ст. 298 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) «Пошана до померлої людини»), і т. ін.
Стаття 298 ЦК України закріплює обов’язок поважного ставлення кожного до померлої людини. Ця норма є нормою-принципом, яка сприяє ствердженню в Україні моральних засад суспільства і спрямована на забезпечення поваги до гідності людини. Проте ця стаття не закріплює конкретного особистого немайнового права. Насамперед вона закріплює певні особисті немайнові обов’язки, до яких слід віднести: а) обов’язок шанобливо ставитися до тіла померлої людини. При цьому під поняттям «тіло померлої людини» слід розуміти не тільки труп людини, але й його частини (останки) чи прах; б) обов’язок шанобливо ставитися до місця поховання людини.
Обов’язок «шанобливо ставитися» може виражатися не тільки в забороні вчинення певних незаконних активних дій (осквернення могили, викрадення або спотворення тіла померлого чи його частин тощо), але й забороні здійснення образливих висловлювань на адресу померлої особи та іншої поведінки, що може характеризуватися поняттям «глум». Невиконання цих обов’язків породжує у членів сім’ї померлої особи, її близьких родичів право на відшкодування майнової та моральної шкоди в порядку, передбаченому чинним законодавством (статті 22–23, 1166–1168 ЦК України). Певною гарантією виконання покладеного на осіб згідно з ч. 1 та 2 ст. 298 ЦК України обов’язку є кримінальна відповідальність за ст. 297 Кримінального кодексу України.
У літературі виділяють право на пам’ять як частину змісту права на життя, що реалізується у таких формах: шанобливе ставлення до тіла після смерті; шанобливе ставлення до волі померлого щодо способу та місця його поховання, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе; шанобливе ставлення до волі померлого щодо форми закріплення пам’яті про нього; збереження імені померлого та сформованих ним самим (способом життя та результатами діяльності) і суспільством уявлень про нього .
Такі випадки здійснення окремих особистих немайнових прав та інших нематеріальних благ, які належали померлому, можуть відображатися у спадковому договорі, договорі довічного утримання, у заповідальному розпорядженні.
Порядок здійснення окремих особистих немайнових прав та інших нематеріальних благ, які належали померлому, може бути відтворений у заповідальному розпорядженні. Причому якщо заповіт ― це єдиний правочин, що визнається цивільним законодавством, який дозволяє розпорядитися своїм майном на випадок смерті, то заповідальне розпорядження стосується тільки часткового визначення правової долі одного з прав, носієм якого вона виступає .
Заповідач має право зробити розпорядження, які стосуються порядку поховання, увічнення його пам’яті. Так, волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті, яке може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення органів та/або тканин тіла; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч із певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству (ст. 6 Закону України «Про поховання та похоронну справу»). Така воля (згода чи незгода, побажання, доручення) мають бути зроблені покійним заздалегідь, ще за життя.
У випадку смерті громадянина на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України виконавцем волевиявлення померлого або особою, яка зобов’язалася поховати померлого, за сприяння консульської установи чи дипломатичного представництва України. У випадку смерті самотнього громадянина або громадянина, від поховання якого відмовилися рідні, на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті